ТЕМА 7. конфліктогенних СПЕЦИФІКА ОСОБЛИВОСТЕЙ ХАРАКТЕРУ БЕЗРОБІТНИХ
7.1. Психічний стан безробітного як стресогенний фактор конфліктної взаємодії.
7.2. Мотиваційна структура безробітного як конфліктогенним фактор.
Безробіття викликає безліч важких переживань, які ведуть в кінцевому підсумку до стану хронічного стресу, викликаного постійної фрустрацією багатьох вітальних і со-ціальних потреб людини. Постійні стреси, страх майбутнього, невпевненість в своїх силах, переживання за своїх дітей і ін. Надають похмурі відтінки існуванню безру-бітної і позбавляють їх здатності радіти життю. У ре-док цього у багатьох безробітних формується стан безнадійності, яке супроводжується відчуттям непотрібності, нездатності принести якусь користь. Медики дали особливу назву такого болючого стану - "не-нарізно безробіття».
У цій ситуації люди поводяться по-різному. Хтось за-поневіряється в собі, втративши інтерес до життя, а хтось, навпаки, стає надмірно балакучим, деякі намагаються кре-піться, немов не помічаючи тяжкості ситуації. Є й такі, хто сприймає життя як остаточно невдалу і ре-шает звести з нею рахунки, і все це прояви «неврозу безробіття».
Психологічний стан безробітного для вітчизняних-ної психології - проблема досить нова, тому фун-тальні дослідження в цій області поки ще немає.
Для західноєвропейських країн класичної стала модель психологічного стану безробітного, відома як тео-рія Харрісона. Він передбачає, що люди відчувають на різних етапах різні емоції і проходять кілька ста-дій в пошуку роботи.
Шок. У момент звільнення працівник не може повірити, що саме його звільняють, він виявився не потрібен. Він не при-нимает звільнення, часом затаюючись образу на колишній колектив-тив, який «не відстояв» його, але поступово упокорюється з ситуацією і переходить до наступної стадії.
Оптимізм і надія. Людина в цей період активно шукає роботу. Він високо себе оцінює і відповідно відмовляєть-ється від вакансій, які вважає низькооплачуваними або не відповідають його професійному та раніше со-циальному статусу. Таким чином, він проходить повз мно-гих пропозицій, готуючи грунт для переходу до сле-дме стадії, яка настає приблизно через 6 міс.
Песимізм. До цього моменту людина, як правило, мотивований на пошук роботи. З цього часу надії починають танути, активність знижується, виникають фінансові труднощі, все частіше починають відмовляти в прийомі на роботу, тим більше що у роботодавця існує небезпідставне упередження проти претендента, тривалий час не працював.
Фаталізм. Він настає під кінець першого року істота-вання без роботи і характерний для багатьох так званих «професійних безробітних», а також людей з істотний-ними труднощами адаптації в соціумі. У цей період будь-яку надію на ефективне працевлаштування вже практично залишені. Людина примирився зі своїм статусом безработ-ного і, звикнувши до низьких доходах, фактично припиняє пошук роботи.
Близьку до теорії Харрісона модель розвитку спеці-фических стресових станів у безробітних пропонує Л. Пельцман. У якості першої фази він також виділив з-стояння невизначеності і шоку, зазначивши, що найбільш силь-ним патогенним фактором є не тільки сама втрата роботи, а й триває загроза того, що це станеться. Вів-раю фаза веде за собою настання певного суб'єктів-тивного полегшення і пристосування до ситуації. Люди починають відчувати певне задоволення від того, що у них з'явилося багато вільного часу, і починають актив-ні пошуки роботи. У ряді ситуацій стресові стани виявляються надзвичайно стійкими, і полегшення не насту-Пает, навпаки, стан погіршується. Як правило, ця фаза триває 3-4 міс. з моменту втрати роботи. До початку 6-го міс. стан безробітного погіршується. Настають істотні зміни в психічному і фізичному здоров'ї людини, спостерігається різке зниження активності. Багато безработ-ні на цьому грунті починають хворіти як нервово-психічними, так і соматичними захворюваннями. І, нарешті, остання стадія формує у людини безпорадність і примирення зі сформованою ситуацією. Людина звикає до стану без-делья і навіть боїться знайти роботу.
У більшості безробітних спостерігається підвищення тре-вожность в ситуації втрати роботи. За соціологічними дан-ним, 1/3 безробітних оцінювали втрату роботи як сильне потрясіння. Характерно, що так сприймали це йдуть-тельство життя люди, найбільш працездатні, мають певну професію, кваліфікацію, освіту, стаж роботи, сім'ю, дітей і знаходяться в віці старше 30 років. Таким чином, емоційний стан безробітного зави-сит в першу чергу від таких параметрів, як вік і се-мейн положення, а також від наявності освіти, стажу і досвіду роботи. В результаті найбільш схильними до негативних впливів безробіття виявляються люди, складаючи-ющие «золотий фонд» економічного розвитку будь-якої країни (від 30 до 50 років), які мають сім'ю і дітей, конкретну спеці-реальності, освіту і солідний досвід роботи.