Маленький цар Петро на все життя запам'ятав, як московські стрільці Штур-Мова царський палац і скидали на списи близьких йому людей. Багато з стрільців хрестилися двома перстами. З тих пір «старина» - «розкол» - «бунт» стали для Петра однаковими поняттями.
Розкол і справді був бунтом «старовинної Московії» проти різних закордо-них нововведень. Найзнаменитіший расколоучітелей XVII в. протопоп Аввакум заявив про це прямо: «Ох, бідна Русь! Що це тобі захотілося латинських звичаїв і німецьких вчинків? »
Сам Авакум став своєрідним дзеркалом кінця XVII в. Особистість його на-стільки сильна, своєрідна, що не можна не згадати про протопоп, розповідаючи про бунташном столітті.
Народився Авакум, як і Никон, в нижегородської землі, в 1620 або 1621 р Батько його, житель села Григорова, нічого не вніс до виховання сина, бо був постійно «прілежаще пиття хмільного». Але мати Авакума, Марія, була жінка не-ординарної: розумна, грамотна, любила книги і відрізнялася благочестям, що її діти і успадкували.
Авакум вражав односельчан «книжності» і аскетичностью. Себе він бажав присвятити служінню Богу. У 1641 р він одружився на релігійному не менше його одно-селянка Настасія Марківні і був висвячений в диякони, а в 1643 р став по-пом в селі Лопатіцах.
Авакум весь віддався справі. Ревно проповідував, навчав селян «праведного життя», викривав нехристиянське поведінку і гріхи оточуючих, не дивлячись на особи. Як у будь-якого яскравого людини, у Авакума утворилося коло учнів, по-слідчих. Однак багатьом з дітей боярських «в усі сунуть поп» був як кістка в горлі.
Авакум посварився з якимись «начальниками». Ті одного разу його ледь «до смерті не задавили», потім стріляли в священика. Авакум змушений був тікати до Москви, де знайшов добрий прийом у земляка Івана Неронова і царського Духовні-ка Стефана Вонифатьева. Ці духовні особи, близькі до Олексія Михайловича, по-могли Авакум повернутися в Лопатіци переможцем. Правда, він був незабаром через гнаний знову і з 1648 по 1652 рр. обрітався в Москві, «працюючи» з колишніми покрити-ставниками.
Патріарх Никон був колись близький «Воніфатьевскому кухоль», але з початком своїх реформ і «жорстокостей» розійшовся з духівником царя повністю. Авакум вийшов з народу і розумів православну віру по-народному, тобто для нього не суще-ствовало різниці між церковним обрядом і сутністю християнського вчення. Авакум побачив у заходах Никона замах на святая святих - на віру.
У 1652 г.Аввакум ненадовго покинув столицю. Його зробили протопопом р Юрьевца. Але протримався він там лише 8 тижнів. Місцеве населення, роздратоване його проповідями, змусило Авакума бігти в Москву. Ось тут і почалося перетворюється-щення нав'язливого попа в улюбленого шанувальниками захисника старої віри.
Авакум і костромський протопоп Данило пишуть чолобитну цареві. М'яко вони намагаються переконати Олексія в тому, що реформи Никона «богомерзкого». Авакум ви-ступає в храмах, на вулицях, в боярських і купецьких палатах, господарі яких опираються Ніконіанство.
Уже в 1653 Авакум потрапляє в темницю Андроньева монастиря, а потім від-спрямовується у вигнання до Тобольська. У «сибірської столиці» протопоп НЕ вгамувався, і в 1655 році його веліли звезти ще далі на р.Лени, а через рік відправили в похід з Опанасом Пашковим в землю дауров. Чи були козаки Пашкова і сам Пашков байдужі до старої віри або з інших причин, але відносини Авакума з пер-вопроходцамі не склалися. Як все, Авакум терпів нестатки, голод, але вдоба-вок «воєвода-бешкетник» (за словами протопопа) часто зривав на ньому гнів і однаж-ди навіть побив до втрати свідомості.
Московським друзям Авакума вдалося виклопотав йому прощення тільки в 1662 р Авакум поїхав у Москву, а по дорозі по містах і селах знову взявся проповідувати проти «єресі Никона». Бояри-старообрядці зустріли протопопа в 1664 р в столиці «яко ангела». Милостиво прийняв і цар, поселив у Кремлі на подвір'ї Новодівичого монастиря і, проходячи повз віконця Аввакумово келії, завжди кланявся протопопу низько і просив благословити і помолитися за нього.
Авакум виявив в Москві зміни, яких, може, і не чекав. Він зрозумів, що люди воніфатьевского гуртка борються не з нововведеннями Никона, а з са-мим Никоном. Лише глава московських старовірів - Іван Неронов, вважає Ніконіанство єрессю, але боротьба Неронова слабшає, бо той боїться прокляття від все-ленских православних патріархів. Трохи пізніше Неронов дійсно відійде від розколу.
Цар і його оточення відсахується від Авакума. «Не любо їм стало, як знову я став говорити, - зауважував протопоп. - Любо їм, як мовчу, так мені так не со-йшлося! »
У 1666 р Авакум і ряд інших расколоучітелей постали на Священному Собо-ре в Москві. Їх намагалися напоумити. Східні патріархи зверталися до Авва-куму: «Ти впертий, протопоп: вся наша Палестина, і серби, і албанці, і римляни, і ляхи - все трьома перстами хрестяться; один ти стоїш на своєму. так не подібний-ет ». «Вселенські вчителі! - відповідав Авакум, - Рим давно упав, і ляхи з ним же загинули, до кінця залишилися ворогами християн; та й у вас православ'я строкато, від насильства Турського Махмета немічні ви стали й надалі приїжджайте до нас вчитися; у нас божою благодаттю самодержавство і до Никона-відступника православ'я б-ло чисто і непорочно! »І, явно знущаючись над вселенськими патріархами, Авакум повалився біля дверей палати, заявивши, що буде спати.
Авакума розстригли і піддали анафемі. Разом зі своїми однодумця-ми він через крижані пустелі побрів в Пустозерск. Там він продовжував складати, докінчив, зокрема, свою автобіографію - «Житіє протопопа Авакума», твір, написаний як житіє святого і полемічний памфлет одночасним-аме, мовою простим, грубим, але яскравим і зрозумілим до останнього жебрака. Царя і Никона протопоп прирівнював вже до слугам антихриста, закликав не під-чиняться владі, бігти в ліси, гори, пустелі, спалювати себе з дітьми та близькі-ми, бо близький кінець світу, гряде Страшний суд, а його треба зустріти очищений-ним в полум'я. Писав Авакум і царям - Олексію, потім Федору, закликаючи вер-нуться до істинної віри. Так тривало до 1681 р
§ 32. Народні повстання.
I- Причини народного невдоволення в II половині XVII ст.
II. Міські повстання.
1. Міські повстання 1648-1650 рр. Соляний бунт в Москві.
2. Мідний бунт в Москві.
Ш. Повстання Степана Разіна.
1. Похід Василя Уса.
2. Похід «за сіряк» під проводом Степана Разіна (похід на Волгу і Яїк, набіг на Персію).
Цар Олексій щедро нагородив стрільців - на відміну від Соляного бун-та, в бунті Мідному жоден стрілець не брав участі, і придушували стрільці його з особливим завзяттям.
Дії влади після бунту 1662 р Мідні гроші засмутили все торгівельний обіг країни. Виплутуючись зі скрути, скарбниця погіршити-ляла положення. Для отримання іноземного срібла у купців стали при-примусово купувати вивізні товари: хутра, поташ, прядиво, сало, мед. Платили їм мідяками. На залишки срібла купці купували у інозит-них гостей привізні товари (іноземці відмовлялися брати мідь), але російські покупці могли запропонувати купцям за привізні товари лише мідні гроші. В результаті наше купецтво виявилося і без реальних грошей, і без товару. Всі торгові люди виявилися на межі розорення.
Казна, продаючи експортні товари, отримала срібло. Царським вка-зом заборонили тримати мідні гроші. Монети веліли переплавити в ве-щі або обміняти в казні. Міняли за курсом 5 срібних копійок (а іноді і одна) за мідний рубль.
Таким чином, російські піддані були обмануті урядом двічі: і при випуску мідних грошей і при їх заборону.
Чи варто дивуватися, що вік був «бунташним»?