Йшли роки. Троекуров старів, Маша стала миритися з долею.
Один раз в тиждень вона приїжджала в гості до папеньке. З кожним разом вона була все веселіше і кожен раз прогулювалася по саду, заглядала в дупло товстого дуба біля альтанки зі струмком.
На одного разу, коли Маша в черговий раз приїхала в маєток до Кирила Петровича, вона побачила навколо будинку дуже багато сумних осіб.
- Що трапилося? - запитала вона у знайомої служниці.
- Ой, Машенька! - розплакалася та, - татко твій, Кирила Петрович помер!
- Як помер? - Маша не могла в це повірити.
Вона вся в сльозах побігла в кімнату батька. Він лежав блідий і холодний. Служниці плакали і схлипували: "Як же це так?" Але після цієї сумної новини мала статися ще одна.
Через два дні відбувся похорон. Маша була біла, немов нежива. Душа її плакала. Князь Веренейскій холоднокровно був присутній до кінця церемонії, а потім поїхав до себе в маєток разом з Машею.
Дні йшли похмуро, один Веренейскій цього не помічав.
Одного разу, сірим, похмурим вранці Маша встала раненько, одяглася, вийшла на вулицю. На дивлячись на черговий похмурий день, зелені сади хоч трохи радували її своїми оселями.
А Веренейскій, як зазвичай виїжджав на полювання. Але сталося так, що коли але побачив гарну здобич, то поскакав за нею на своєму коні. Кінь раптово спіткнувся і князь упав разом з конем на сухі пні і гілки. Це полювання була останньою його полюванням.
- Не може бути! - скрикнула Маша, - князь загинув ?!
Похорон відбувся через три дні. Маша не промовила ні сльозинки, але стояла блідіше, ніж раніше. Вона овдовіла.
Пройшли дні. Маша гуляла по садам, які тепер не радували її. Навколо клопоталися садівники, остригали кущі. Один садівник був трохи дивно одягнений. Маша підійшла до нього і помітила, що він когось їй нагадує.
- Ти тут працюєш? - запитала вона.
- Так, я садівник, - відповів він.
- А ти працював тут раніше, або приїхав? - Маша немов хотіла щось від нього дізнатися.
- Я жив тут в одному маєтку, потім після деякого події переїхав до Франції Але там мені не сподобалося, я повернувся сюди.
- А як називалося те маєток?
- А ти здогадайся, - посміхнувся садівник.
День стояв яскравий і сонячний, птиці так і щебетали.
- Скажи-ка, як тебе звати? - Маша явно про щось здогадувалася.
- Дефорж, - знову посміхнувся садівник.
- Володимир, ти повернувся! - Маша кинулася йому на шию і заплакала.
- Я знаю про Троєкурова і Вернейском, - сказав Дубровський.
Обидва не вірили. невже це щастя?
Через тиждень-другий по всьому маєтків в окрузі ходили чутки про вінчання Маші і Володимира. І адже воно і справді відбулося Бідна Маша нарешті стала рум'янцем. Ось воно яке, щастя!
P.S. Використовуйте цей матеріал тільки в особистих інтересах (для списування домашнього завдання)! Сподобалося?