Я родом з великою козацької станиці Зеленчукской, розташованої в передгір'ях Кавказу. Майже нічого не збереглося тепер від славного козацького минулого. Півтори сотні років тому Росія з ентузіазмом і доблестю освоювала і завойовувала нові землі в передгір'ях і в горах Кавказу. Російські форпости утворювали "Козачу лінію", яка як раз проходила через Зеленчукская, засновану в 1859 році. Фортеці на передньому краї боротьби з турками і горцями поступово перетворювалися в станиці і міста. Зеленчукская козацьке військо складалося переважно з переселенців Воронезької губернії. Але довгий час у прикордонних козаків існувала нестача жінок - війна була чоловічою справою, і в поселеннях було повно неодружених чоловіків. Російський уряд і отамани козачого війська намагалися надсилати в станиці дівчат і незаміжніх жінок. Були серед них вдови й сироти, а й багато бідні батьки погоджувалися пристроювати своїх дочок до досить заможним станичники. Взагалі-то така справа була не зовсім звичайним для тих часів, адже тоді батьки вирішували за кого видати дочку, і не від хорошого життя погоджувалися вони посилати її для виданні за невідомого козака. Майже всі дівчата, що посилаються для "зміцнення" козацьких форпостів, пережили важкі випробування і ніхто з них не був зніжений. Більшість приїхали до козаків знаходили там важке щастя, розділяючи з чоловіками сувору козацьке життя і продовжуючи славні козацькі пологи. Групу дівчат привозили в станицю і там вже вирішували, кого за кого видати, і в різних місцях вирішували це по-різному. Як я сказав уже, в станиці Зеленчукской селилися в основному вихідці з Воронезької губернії, звідти ж і надсилали багатьох наречених.
Я хочу розповісти про те, як проходила зустріч дівчат та вибір наречених - то, що я колись почув від старих станичників. Думаю, це буде вам цікаво. Коли нареченої приїжджали, треба було вирішувати, хто з чоловіків має право першою обирати дівчат і в якій послідовності вони мають право вибирати. У козаків строго дотримувалося старшинство, але як раз старші, в основному, вже мали дружин, а більшість простих козаків нічим формально не відрізнялися один від одного. Так ось, в нашій станиці для місцевих холостяків влаштовували борцівські сутички, і за допомогою них визначали чергу на вибір наречених. Іноді за бажанням змагаються, боротьба замінювалося кулачним боєм. Обставляли це як свято. Всі нарядно одягалися, майбутніх наречених садили на почесні місця, розбивали холостяків на пари, і надихали їх: "Хай допоможе вам Бог". Коли права вибору визначалися, на коло викликали дівчат, яким претенденти могли задавати будь-які питання, а також могли попросити заспівати, станцювати або продемонструвати інші вміння.
Викликали одного разу на коло статну дівчину і запитує її претендент, що вона вміє робити, а вона візьми, та й скажи йому, що мовляв "ти зумів побороти своїх суперників, і я теж не ликом шита, і теж зможу побороти будь-яку жінку або дівку" . Народ зашумів, пожвавився, а козак тоді запропонував: "А ну, дівки, хто сміливий, виходь на боротьбу!". Спочатку дівиці конфузилися, але ось встала одна, а за нею потягнулися ще три-чотири. Козак вибрав одну з них, яка здалася йому солідніше на вигляд, і запропонував їй вийти проти тієї удаліци. Ось дивина, так дивина - дівки борються! Але дівки-то були неізнежение, до грубої роботі звичні, ось і не зганьбилися, славно поборолися - обидві бідові виявилися. Перша храбрячка все ж перемогла, поклала другу, але не відразу, покорпеть чимало довелося. Тут з решти дівчат одна дуже настирливо стала проситися на переможницю вийти. Хоч і невелика вона була, так по всьому видно - сперечатися. Ну робити нічого, "давай, виходь", - каже козак, "тільки гляди, вибачай, якщо добре боки тобі намнуть". Не зовсім це чесно було, однак, адже перша молодиця втомилася маленько, захекалася, а друга - ще свіженька зовсім. Та й то правда, що шибко спритною виявилася ця "крихітка", спочатку здорово вимотала солідну противниця - то вбік від неї йде, то назад відскочить, а та сили даремно витрачає, за нахаба ганяється. А під кінець шустрячка під неї як пірне, та й повалила ту на спину без видимого праці. Народ загудів, зашумів, а козак, не довго думаючи, цю шустрячку і вибрав собі в дружини (чого і вона від душі бажала). Козака цього Лабода звали, і відомий рід пішов від цієї пари найсильніших бійців - багато Лабода по світу розійшлося. Ось і я ношу цю славну прізвище. Тут і інші дівки-добровольці стали між собою боротися. Це народу сильно сподобалося, і молодиць цих, хто боротися не сробел, розхапали в першу чергу. Така дівоче боротьба дуже до душі припала грубуватим станичники. Хоча начальство і не дуже це схвалював, але заборонити не наважився. З тих пір бажаючим з новоприбулих наречених пропонувалося потішити козаків, поборотися один з одним, показати силу і завзятість - якості, дуже корисні в умовах суворої і небезпечного життя. Ці сміливі дівиці цінувалися дуже високо і діставалися самим відважним козакам.
Та й в інший час бувало, ні-ні, та й поборються козачки між собою (і навіть кулачки траплялися) - козачки були сильні, забіякуваті. Ось і в "Піднятої цілини" описано, як якась пустунки Марина надумала з козаком боротися і зуміла укласти його ... Хоч і не люблю я цю брехливу книгу, але епізод дуже характерний. Навіть на моїй пам'яті було кілька хороших жіночих поєдинків, частіше, звичайно, жартівливими, але один раз мені, семирічній дитині, довелося спостерігати відмінний жіночий мордобій. Причину бійки я тоді не розумів, а от сама бійка запам'яталася добре. Прямо на узбіччі пустельній і курній станичної вулиці дві сильним і (як мені, семирічному, тоді здалося) не дуже молоді сусідки жорстоко побилися як справжні мужики. Билися вони мовчки і якось зосереджено. Після обміну ударами, одна з баб розмашисто вдарила іншу в вухо, збивши її з ніг. Та насилу піднялася і мовчки кинулася на противниця. Зав'язалася люта боротьба, баби впали на землю і стали кататися по ній, піднімаючи стовп пилу. Вони не верещали, як зазвичай баби, а якось дивно гарчали. Я не пам'ятаю, чому бійка закінчилася, пам'ятаю тільки як одна з них піднялася, а інша кілька хвилин ще лежала, а потім встала і пошкандибала до себе в будинок.
Ось те небагато, що я зумів згадати про те, як козаки наречених вибирали і про те, як баби боролися.
Ексклюзив Клубу Жіночих Єдиноборства
Information contained on the site belongs to its authors and owners.