Микита Кричевський доктор економічних наук, професор
Контроль же над проектом (мажоритарна частка в капіталі, більшість в раді директорів, 100-відсоткова власність на інфраструктуру) збережеться за російською стороною. Як, власне, і за самим родовищем - ніхто наші надра в Індію НЕ відвезе.
З іншого боку, ніхто на контроль над російськими природними запасами і не претендує: по-перше, це суперечить сучасній цивілізованій практиці, по-друге, світ прекрасно розуміє, що Росія на це ніколи не піде. У зв'язку з цим, частка в 49,9 відсотка в очах індійців виглядає відмінною інвестицією, що дозволяє, перш за все, зміцнити енергетичну безпеку країни з більш ніж мільярдним населенням.
Для Росії підписана угода важлива як в світлі залучення інвестицій в перспективні родовища (так звані Грінфілд) і гарантованого тривалого збуту продукції на висококонкурентному азіатському ринку, так і в частині залучення перспективних технологій, доступ до яких в умовах антиросійських санкцій утруднений. Входження в капітал індійських квазідержавних інвесторів дозволяє частково усунути цю перешкоду і зробить синергетичний ефект, дифузно поширюючи передові технологічні напрацювання на інші родовища «Роснефти».
Хоча і від фінансових ресурсів поки ніхто не відмовлявся. У дуже непростий макроекономічної ситуації «Роснефти» в черговий раз вдалося залучити значні іноземні інвестиції і розділити ризики з індійськими партнерами.
Є ще одна обставина, що зобов'язує сфокусуватися на російсько-індійської угоди. Мова про практичну значимість міжнародних форумів, що проходять в Росії. Як відомо, договір купівлі-продажу початкових 15 відсотків «Ванкорнефті», а також угоду з управління східносибірських підприємством були підписані рік тому в рамках Східного економічного форуму. Та угода була закрита 31 травня цього року.
Сьогодні ми бачимо продовження спільної роботи, розвиток, засноване на впевненості індійської сторони в надійності, компетентності та відкритості «Роснефти». Що б не говорили злостивці (куди ж без них!), Така довіра дорогого коштує.