Про те, що потрібно думати, перш ніж говорити.
Жив на світі людина, яка була дуже брехливим і заздрісним. І найбільше він ненавидів людей, які були добрішими і краще його, і до яких оточуючі ставилися з любов'ю і шануванням. Тому найбільше цю людину дратував місцевий мудрець, що славиться на всю округу своєю добротою і щирістю.
Багато років поспіль, живучи поблизу від будинку мудреця, заздрісник не упускав можливості розпустити про нього брудні чутки. Люди практично не слухали його, але були й ті, хто вірили в плітки і відмовлялися від дружби зі старцем. У такі моменти людина тріумфував.
Пройшли роки, і заздрісник поступово почав старіти. Він став настільки нестерпний, що від нього відвернулися всі рідні, і це змусило його задуматися над тим, хто він є і ким би міг стати. В один прекрасний момент злодій згадав все ті жахливі чутки, що він розпустив про сусіда-мудреця, і вирішив вибачитися перед ним. Він поклявся, що готовий виконати будь-яке його бажання аби той пробачив його.
- Добре, - сказав старий мудрець. - Тоді зроби ось що: візьми папір, спали її в багатті і збери попіл. Потім розвій його за вітром на сусідній горі.
Людина здивувався, але так і вчинив. Він спалив кілька великих листів пергаменту і розвіяв попіл з вершини гори. Потім він повернувся до мудреця, щоб розповісти йому про те, що виконав все в точності так, як той велів.
- Ну а тепер, - сказав йому мудрець. - Піди і спробуй зібрати попіл знову.
Навіть якщо каяття людини щире, іноді неможливо виправити те, що він зробив. Тому, перш ніж говорити щось, завжди потрібно думати про наслідки, які матимуть ці слова.