До найважливіших принципів сучасного сімейного виховання можна віднести наступні.
Суб'єктивну забарвлення цілям домашнього виховання надають уявлення конкретної сім'ї про те, якими вона хоче вирас-тить своїх дітей. При цьому до уваги беруться реальні і уявні здібності дитини, інші його індивідуальні особ-ності. Часом батьки, відзначаючи в свою освіту, життя в цілому будь-які прорахунки, прогалини, хочуть виховати дитину інакше, ніж це робилося в відношенні їх самих, і бачать мету воспи-вання в тому, щоб розвинути у дитини ті чи інші властивості, спо -собності, які не вдалося реалізувати у своєму житті. З метою виховання сім'я також враховує етнічні, культурні, релігійні традиції, яким вона слід.
Носіями об'єктивних цілей виховання є гро-ються інститути виховання, з якими сім'я так чи інакше пов'язана. Так, багато сімей, виходячи з інтересів дитини, враховуючи-ють цілі і завдання освітньої роботи сучасного дитячого садка, школи, що забезпечує відому наступність у вос-живильної діяльності. Протиріччя з метою виховання між членами сім'ї, між сім'єю та дитячим садом (школою) нега-тивно позначаються на нервово-психічному і загальному розвитку ре-бенка, дезорганізують його. Визначення мети виховання в кон-конкретній родині часто ускладнюється з огляду на те, що батьки не все-гда мають уявлення про статево-вікових особливостях дитини, тенденції його розвитку, природі виховання як такого. По-цьому в функції професійних педагогів входить надання допомоги сім'ї в конкретизації мети виховання.
Принцип науковості. Протягом століть домашнє виховання зіж-дилось на життєвих уявленнях, здоровому глузді, традиціях і звичаях, що передаються з покоління в покоління. Однак в по-останньої століття педагогіка, як і всі человековедческие науки, просунулася далеко вперед. Отримано багато наукових даних про закономірності розвитку дитини, про побудову виховного процесу. Осмислення батьками наукових основ виховання по-могает їм домогтися більш високих результатів у розвитку собст-ських дітей. У ряді досліджень (Т.А.Маркова, Л.В.Загік і ін.) Виявлено, що помилки і прорахунки в сімейному вихованні пов'язані з нерозумінням батьками азів педагогіки та психології. Так, незнання вікових особливостей дітей призводить до використан-ням випадкових методів і засобів виховання. Небажання і нерозумний-ня дорослих створити в сім'ї сприятливий психологічний клімат - причина дитячих неврозів (А.И.Захаров), девіантної поведінки підлітків (М.І.Буянов, Т.А.Драгунова). Тим часом ще досить живуче уявлення про те, що виховання де-тей - справа нехитра і в ньому кожен може досягти успіху. Відомо, що про подібний педагогічному невігластві писав свого часу К. Д. Ушинський, але і сьогодні деякі батьки вважають себе досить компетентними вихователями і тому не випробувальний-ють потреби проконсультуватися у фахівців, познако-митися з психологічної та педагогічної літературою. Іншу позицію, як свідчать соціологічні дослідження, за-ють освічені молоді батьки. Вони проявляють інтерес до спеціальних знань з проблеми виховання, розвитку дітей, прагнуть підвищити свою педагогічну культуру.
Принцип гуманізму, поваги до особистості дитини. Суть цього принципу полягає в тому, що батьки повинні приймати ре-бенка як даність, таким, яким він є з усіма особливостями, специфічними рисами, смаками, звичками безвідносно до яких би то ні було зовнішнім еталонам, нормам, параметрам і оцінками. Дитина прийшла у світ не за своїм бажанням і хотінням: в цьому «винні» батьки, тому не слід нарікати на те, що малюк у чомусь не виправдав їх очікування, а догляд за ним «з'їдає» багато часу, вимагає самообмеження, терпіння , витримки і т.п. Батьки «нагородили» дитини певної зовнішністю, природними задатками, особливостями темпераменту, оточили речової середовищем, використовують у вихованні ті чи інші засоби, від чого залежить процес формування рис характеру, звичок, почуттів, ставлення до світу і багато іншого в розвитку малюка. Так, не завжди дитина відповідає тим ідеальним уявленням про нього, що склалися в свідомості його батьків. Але необхідно при-знати самобутність, унікальність і цінність особистості дитини на даний момент його розвитку. А це значить прийняти його індивіду-ально своєрідність і право виявляти своє «Я» на тому рівні раз-витку, якого з допомогою батьків він досяг. Батькам властиво бачити «прогалини» в розвитку дитини при порівнянні з ка-ким-небудь зразком. Найчастіше це одноліток в сім'ї друзів, род-ственник: «Ліза молодше Саші, але прекрасно володіє ножем і виделкою. А наш син вважає за краще їсти ложкою, та ще пальці в та-Релком запускає ». Залишимо «за кадром» з'ясування причин несоот-ветствующим поведінки Саші вимогам столового етикету, відзначимо лише, що, звичайно, треба коригувати подібні «осо-сті» поведінки дитини, але робити це слід поступово, а не «тут і зараз», і не стільки шляхом вимог до поведінки дитини, скільки перебудовуючи свою виховну так-тику: інакше вимоги «повиснуть» в повітрі.
Нагадаємо про педагогічних правилах, що випливають з принци-па гуманності: уникати порівняння дитини з будь-ким (з народите-лями, однолітками, літературними героями, великими людьми); не нав'язувати «в лоб» приклади поведінки, діяльності; ні до-викликають бути схожим на той чи інший еталон, зразок поведінки. Навпаки, важливо вчити дитину бути самим собою. А щоб дві-гаться вперед (в цьому суть розвитку), треба оглядатися назад і порівнювати себе «сьогоднішнього» з собою ж «вчорашнім»: «сьогод-ня ти впорався з цим краще, ніж учора, а завтра зумієш зробити ще краще». Така лінія виховання, в якій проявляється опти-мизма дорослих, віра в можливості дитини, орієнтує його на цілком досяжну мету власного вдосконалення, умень-шает число зовнішніх і внутрішніх конфліктів і сприяє ук-репленію психічного і фізичного здоров'я дитини.