1
3 Т актік МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА. Спілкування з пацієнтом - найважливіший елемент процесу лікування. Мистецтво збирання анамнезу - нелегке мистецтво. Висловлюючись мовою психологів, це керований розмова, призначений для збору анамнестичних даних, причому управляти розмовою слід непомітно. Хворий, з яким проводиться бесіда, не повинен цього відчувати. В процесі збору анамнезу у нього повинно створюватися враження невимушеної бесіди. При цьому лікарю необхідно оцінити серйозність скарг, манеру коли вони були подані, відокремити головне від другорядного, переконатися в достовірності показань, не ображаючи хворого недовірою, допомогти пригадати, чи не вселяючи. Все це вимагає великого такту, особливо, коли мова йде про з'ясування душевного стану, психічних травм, які грають велику роль в розвитку хвороби. Під час розпитування хворого потрібно завжди враховувати його культурний рівень, ступінь інтелектуального розвитку, професію і інші обставини. Слід уникати порожніх, нічого не значущих слів, потурання нерозумним капризам і вимогам деяких хворих. Іншими словами, не можна запропонувати стандартну форму розмови медпрацівника з пацієнтом. Тут необхідні винахідливість і творче ставлення. Особливу увагу слід звернути на хворих похилого віку і дітей. Ставлення лікаря або медсестри до дитини, пацієнту зрілого віку і старому, навіть при однаковій хвороби, має бути абсолютно різним, що обумовлено віковими особливостями цих хворих.
4 Особливості особистості медичного працівника. Слід зазначити, що передумовою виникнення позитивних психологічних відносин і довіри між медпрацівниками і хворими є кваліфікація, досвід і мистецтво лікаря і медсестри. При цьому результатом розширюються і поглиблюються відомостей в сучасній медицині є підвищене значення спеціалізації, а також створення різних відгалужень медицини, спрямованих на певні групи захворювань в залежності від локалізації, етіології і способів лікування. Можна відзначити, що при цьому спеціалізація несе з собою певну небезпеку звуженого погляду лікаря на хворого. Сама медична психологія може допомогти вирівняти ці негативні сторони спеціалізації завдяки синтетичному розуміння особистості хворого і його організму. А кваліфікація є тільки інструментом, більший або менший ефект застосування якого залежить від інших сторін особистості лікаря. Можна відзначити визначення довіри хворого до лікаря, дане Гладким: «Довіра до лікаря - це позитивне динамічне відношення хворого до лікаря, що виражає попереднім досвідом обумовлене очікування, що лікар має здібності, засоби і бажання допомогти хворому найкращим чином».
5 Для прояви довіри до медпрацівника має значення перше враження, яке виникає у пацієнта при зустрічі з ним. При цьому значення для людини має актуальна міміка медичного працівника, його жестикуляції, тон голосу, виразу обличчя, що випливають з попередньої ситуації і не призначені для хворого, вживання сленгових мовних зворотів, а також його зовнішній вигляд. Наприклад, якщо хвора людина бачить лікаря неохайного, заспаного, то він може втратити віру в нього, часто вважаючи, що людина, не здатна піклуватися про себе, не може піклуватися про інших. Різні відхилення в поведінці і в зовнішньому вигляді пацієнти схильні прощати тільки тим медпрацівникам, яких вони вже знають і до яких відчувають довіру. Медпрацівник здобуває довіру хворих в тому випадку, якщо він як особистість гармонійний, спокійний і впевнений, але не гордовитий. В основному, в тих випадках, коли його манера поведінки - наполеглива і рішуча, що супроводжується людським участю і делікатністю. Слід зазначити, що приймаючи серйозне рішення, лікар повинен уявляти собі результати такого рішення, наслідки його для здоров'я і життя пацієнта і підвищувати в собі почуття відповідальності.
6 Особливі вимоги до медпрацівника пред'являє необхідність бути терплячим і володіти собою. Він повинен завжди передбачити різні можливості розвитку захворювання і не брати до уваги невдячністю, небажанням лікуватися або навіть особистою образою його з боку хворого, якщо стан пацієнта не покращується. Бувають ситуації, коли доречно проявити почуття гумору, однак, без тіні глузування, іронії і цинізму. Такий принцип, як «сміятися разом з хворим, але ніколи - над хворим», відомий багатьом. Однак деякі хворі не переносять гумору навіть з добрим наміром і розуміють його як неповагу і приниження їхньої людської гідності.
7 Є факти, коли люди з неврівноваженими, невпевненими і розсіяними манерами поступово гармонізували свою поведінку по відношенню до інших. Це досягалося як шляхом власних зусиль так і за допомогою інших людей. Однак, це вимагає певних психологічних зусиль, роботи над собою, певного критичного ставлення до себе, яка для медпрацівника є і повинна бути очевидною. Відзначимо, що медпрацівник - молодий фахівець, про який хворі знають, що він володіє меншим життєвим досвідом і меньшеё кваліфікацією, знаходиться при пошуку довіри хворих і в більш невигідному становищі порівняно зі своїми старшими колегами, які мають досвід роботи. Але молодому фахівцеві може допомогти свідомість того, що цей недолік перехідний, який можна компенсувати сумлінністю, професійним ростом і досвідом.
8 Слід зазначити, що особисті недоліки медпрацівника можуть привести пацієнта до думки, що лікар або медсестра з такими якостями не будуть сумлінними і надійними і при виконанні своїх безпосередніх службових обов'язків. Взагалі, врівноважена особистість медпрацівника є для пацієнта комплексом гармонійних зовнішніх стимулів, вплив яких бере участь в процесі його лікування, одужання реабілітації. Медпрацівник може виховувати і формувати свою особистість, в тому числі і спостерігаючи за реакцією на свою поведінку безпосередньо. Скажімо, по розмові, оцінці міміки, жестів хворого. Також і побічно, коли про погляд на свою поведінку він дізнається від своїх колег. Та й сам може допомагати своїм колегам направляти їх в сторону більш ефективного п
9 М ЕДСЕСТРА І ХВОРИЙ, ПРИНЦИПИ СПІЛКУВАННЯ З ПАЦІЄНТОМ Положення і роль медсестри набуває в наш час більше значення. Вона проводить з хворим значно більше часу, ніж лікар. Хворий у неї шукає розуміння і опори. Робота медсестри пов'язана не тільки з великим фізичним навантаженням, але і з великим емоційним напруженням. Останнє виникає при спілкуванні з хворими, яких відрізняє підвищена дратівливість, хвороблива вимогливість, образливість і т.д. Дуже важливо встановити контакт з хворим. Сестра постійно знаходиться серед хворих, тому її чіткі дії і професійне виконання приписів лікаря, її доброзичливе, тепле ставлення до хворого надають на нього психотерапевтичний вплив. Медсестра повинна вміти проявити розуміння труднощів і проблем хворого, але не повинна прагнути вирішувати ці проблеми. І. Харді рекомендує застосовувати такі методи розмови медсестри з хворим з метою дотримання вищенаведених принципів: Остання пропозиція хворого повторити у вигляді питання, наприклад: «Стало бути, Ваша дружина Вас образила?» Задати питання, узагальнюючий все сказане хворим: «Якщо я не помиляюся , Ви хочете якомога швидше повернутися додому? »Медсестра не висловлюється з приводу нез'ясованих проблем хворого, не порадившись з лікарем.
10 В контакті між сестрою і хворим велике значення має особистість медсестри. Сестра може любити свою професію, мати прекрасні технічними даними і навичками, однак, якщо вона в силу особистісних особливостей часто конфліктує з хворими, її професійні якості не дають належного ефекту. Шлях до істинного майстерності завжди довгий і нелегкий. Тому необхідно виробити потрібний стиль роботи і оволодіти мистецтвом сприятливого впливу на хворих.
11 Висновок. Р ОЛЬ МЕДСЕСТРИ В ОБЩЕНИИ З ПАЦІЄНТОМ. Тема, висвітлена мною в даному рефераті, має велике значення для медпрацівників, особливо для мене - майбутньої медсестри. Тому мені ця тема цікава і при написанні реферату я робила для себе певні висновки, які мені допоможуть в моїй майбутній професійній діяльності. Як і в звичайному житті, так і в лікувальній діяльності, існує спілкування. В обох випадках воно має певне значення і психологічні особливості. У лікувальній діяльності розрізняють кілька видів спілкування між медпрацівником і хворим. І тільки від медпрацівника залежить те, який вид спілкування буде у нього з пацієнтом. Але в будь-якому випадку лікар або медсестра повинні дотримуватися певну тактику по відношенню до хворого і, головне, медпрацівник, як особистість, повинен володіти певними особливостями в усіх відношеннях, щоб заслужити довіру пацієнта до себе. Адже без довіри неможливі нормальні взаємини між медпрацівником і хворим. Оскільки в прямому контакті з хворим більший час проводить медсестра, її роль при спілкуванні з пацієнтом набуває важливого значення. Отже, особистість медичної сестри, стиль і методи її роботи, вміння впливати на пацієнтів і звертатися з ними важливий елемент не тільки лікувального процесу, а й психологічного спілкування медичного працівника і хворого.