1) морське дно в межах державних кордонів;
2) континентальний шлейф;
3) міжнародний район морського дна.
а) Правовий режим морського дна відповідає правовому режиму державної території
б) держава вправі поширювати свою юрисдикцію на континентальний шельф в обсязі, встановленому міжнародним правом
в) Конвенція встановлює міжнародно-правовий режим використання, для міжнародного району морського дна.
3.1 Під континентальним шельфом слід розуміти підводне продовження материка або континенту в бік моря до його обриву або переходу в материковий схил. Тобто континентальний шельф - це затоплена морем частина материкової території.
Сучасна геоморфологія деталізує попередні уявлення про шельфах, виділяючи берегової ділянку морського дна, обмежений з боку суші лінією максимального припливу, а з боку моря - глибиною, відповідної 1/3 довжини найбільшою штормовий хвилі в даному місці. Саме до такої глибини проникає активну хвилювання у відкритому морі. Якщо прийняти її за 60 м, то площа берегової зони Світового океану буде рівною 15 млн км2, або 10% поверхні земної суші.
Міжнародне право відносить до континентального шельфу морське дно, при цьому включає в нього його надра, що тягнеться від зовнішньої межі територіального моря до зафіксованих міжнародним правом меж, над якими прибережна держава здійснює суверенні права з метою розвідки і розробки його прибережних копалин.
Конвенція 1982 р відносить до континентального шельфу - морське дно і надра підводних районів, що простягаються за межі його територіального моря на всьому протязі природного продовження його сухопутної території до зовнішнього кордону підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не має ніяких прав на таку відстань.
При цьому ст. 76 КМП-82 закріплює, що фіксовані точки, обрані прибережним державою, що має широкий шельф, для проведення ліній зовнішнього кордону континентального шельфу, повинні знаходитися не далі 350 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, або не далі 100 морських миль від 2500-метрової ізобати, яка представляє собою лінію, що сполучає глибини в 2500 м. На підводних хребтах зовнішні кордони континентального шельфу не повинні виходити за межі 350 морських миль від тих самих вихідних ліній.
У Конвенції передбачено, що прибережна держава має право здійснювати над континентальним шельфом суверенні права з метою розвідки і розробки його природних багатств, що включають не тільки мінеральні ресурси дна, але і біологічні ресурси покривають його вод.
Обсяг прав інших держав в поверх лежачих над континентальним шельфом водах в межах 200 морських миль дорівнює обсягу їх прав в економічній зоні, а в поверх лежачих водах над континентальним шельфом за цими межами права всіх держав, включаючи прибережні, здійснюються, як у відкритому морі.
У Конвенції встановлені обов'язки прибережної держави дотримуватися права інших держав у поверх лежачих над континентальним шельфом водах, а також у повітряному просторі над ним і на самому континентальному шельфі. Крім того прибережна держава не може перешкоджати прокладці або підтримці в справності підводних кабелів або трубопроводів на континентальному шельфі, за винятком тих випадків, коли воно здійснює своє суверенне право приймати розумні заходи для розвідки і розробки його природних багатств.
Розвідка і розробка природних копалин континентального шельфу призводить до необхідності зводити на ньому відповідні споруди і установки. Якщо проаналізувати текст ст. 77 Конвенції то вона надає прибережній державі право зводити, містити й експлуатувати на континентальному шельфі споруди та інші установки, необхідні для розвідки і розробки його природних багатств, а також створювати зони безпеки навколо цих споруд і установок, і приймати в цих зонах заходи, необхідні для їх охорони. Зони безпеки можуть сягати на відстань 500 м навколо зведених споруд і установок. Суду всіх національностей зобов'язані дотримуватися цих зони.
Споруди і установки, що зводяться на шельфі, хоча вони і знаходяться під юрисдикцією прибережної держави, не мають статусу островів і свого територіального моря, а їх наявність не впливає на визначення меж територіального моря прибережної держави. Разом з тим ні самі ці споруди або установки, ні оточуючі зони безпеки не можуть перебувати в місцях, де вони можуть служити перешкодою міжнародному судноплавству
ПО змістом тексту ст. 76 Конвенції -контінентальний шельф прибережної держави містить у собі морське дно і надра підводних районів, що простягаються за межі його територіального моря на всьому протязі природного продовження його сухопутної території до певної зовнішньої межі підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не має ніяких прав на таку відстань.
Прибережне держава встановлює зовнішні кордони свого континентального шельфу більш ніж на 200 морських від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, прямими лініями, що не перевищують в довжину 60 морських миль і з'єднують фіксовані точки, які визначаються за допомогою координат широти і довготи. Згідно ст.4 додатки II до Конвенції для прибережних держав, які мають намір встановити зовнішні кордони свого континентального шельфу, передбачається 10-річний термін, відлічуваний з моменту набуття чинності Конвенцією для цієї держави.
Працює Комісія на основі правил процедури. Порядку роботи і Науково-технічного керівництва.
Комісія складається з членів, які обираються терміном на п'ять років на основі справедливого географічного представництва. Термін повноважень членів Комісії, обраних на перших виборах, набирають чинності з першої сесії Комісії. Термін повноважень членів Комісії, які обираються на наступних виборах, починається на наступний день після дати закінчення терміну повноважень членів Комісії, яких вони змінюють.
Комісія обирає з числа своїх членів голову, трьох його заступників і доповідача. Посадові особи Комісії обираються терміном на два з половиною роки і мають право на переобрання. Генеральний секретар несе відповідальність за організаційну частину засідань Комісії, її підкомісій і будь-яких допоміжних органів, які вона може заснувати, надає персонал, необхідний для таких засідань, і керує цим персоналом. Секретаріат виконує всю роботу, яка може знадобитися Комісії для ефективного здійснення її функцій.
Якщо тільки Комісія не ухвалить іншого рішення, її засідання, а також засідання її підкомісій і допоміжних органів проводяться в закритому порядку. Кворум складають дві третини членів Комісії, підкомісії або допоміжного органу.
Основним принципом прийняття рішення Комісії є загальна згода. У разі неможливості досягнення загальної згоди рішення Комісії, її підкомісій і допоміжних органів з усіх питань по суті приймаються більшістю в 2/3 присутніх і голосуючих членів Комісії. Якщо по якомусь питання, голоси розподіляються порівну, пропозиція вважається відхиленою.
У разі якщо прибережна держава має намір встановити зовнішні кордони свого континентального шельфу за межами 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, воно надає Комісії конкретні дані про проходження такої межі, а також додаткові науково-технічні дані. Подання має бути на ім'я голови Комісії та бути передані через Генерального секретаря ООН. Подання робиться на одному з офіційних мов Комісії та перекладається Секретаріатом на англійську мову. Те ж саме з додатків, додаванням і інших матеріалів, які супроводжують уявлення.
При наявності спору про делімітацію континентального шельфу між державами з протилежними або суміжними узбережжями або в інших випадках неврегульованих територіальних або морських суперечок уявлення можуть робитися і розглядатися згідно з додатком I до правил Комісії.
Рекомендації Комісії повинні стосуватися, перш за все, остаточного положення зовнішнього кордону континентального шельфу прибережної держави. Коли зовнішня межа континентального шельфу відрізняється від запропонованої в поданні, в рекомендаціях Комісії вказується положення переглянутих нею зовнішніх кордонів, так само як і причини для їх перегляду.
У разі незгоди прибережної держави з рекомендаціями Комісії 'прибережна держава може спробувати повторити переглянуте або зробити нове подання Комісії.
Межі континентального шельфу, встановлені прибережною державою на основі рекомендацій Комісії, будуть остаточними і для всіх обов'язковими.
3.2 Міжнародний район морського дна
У 1987 р в Нью-Йорку уряду СРСР, Бельгії, Італії, Канади та Нідерландів уклали Угоду про рішення практичних проблем, пов'язаних з глибоководними добувними районами морського дна.
Правовий режим морського дна поза національної юрисдикції міжнародне право визначає наступним чином:
1) Дно морів і океанів і його надра за межами дій національної юрисдикції іменуються «Районом», під яким розуміється частина морського дна, розташована за зовнішньою межею континентального шельфу.
2) Жодна держава не може претендувати на суверенітет або суверенні вдачі або здійснювати їх у відношенні якої б то не було частини Району або його ресурсів, і жодна держава, фізична або юридична особа не може привласнювати яку б то не було його частина.
3) Всі права на ресурси Району належать усьому людству, від імені якого діє Міжнародний орган по морському дну. Корисні копалини, видобуті в Районі, можуть бути відчужені, але лише відповідно до положень Конвенції і з нормами, правилами і процедурами Органу, який забезпечує справедливий розподіл фінансових та інших економічних вигод, одержуваних від діяльності в цьому Районі.