Під розпорядженням розуміється право власника визначити юридичну долю житла - продати, обміняти, подарувати і т.п. При цьому передача власником будь-якого з трьох або всіх названий-них правомочностей іншій особі не позбавляє його права власності до моменту державної реєстрації переходу права власності до іншої особи.
Власник вільно і самостійно здійсню-ється свої правомочності, але не може при цьому обмежувати права і інтереси інших осіб. У разі порушення ним прав і свобод інших грома-дан на його право розпорядження житлом можуть бутитільки судомналожени тимчасові обмеження. Разом з тим і в період ограни-чений за власником зберігаються права володіння і користування житлом. Наприклад, в разі накладення арешту на житло влас-ник в цей час не може тільки розпорядитися своєю собственнос-ма. Однак це обмеження носить тимчасовий характер - повно-мочно органами (судом) його право може бути відновлено або він буде позбавлений власності.
Цивільний кодекс визначає, чтособственнікамі можуть битьвсе без винятку громадяни Укаїни, особи без громадянства та іноземці, а також українські та іноземні юри-дичні особи. Суб'єктами права володіння, користування і распоря-вання житлом за ЦК України в даний час є також і сама Україна, суб'єкти РФ, міські, сільські поселення та інші муніципальні освіти в особі їх органів викон-чої влади.
Кількість і вартість житла, що знаходиться в собственностіграждан і юридичних осіб в даний час не обмежені (п. 2 ст. 213 ЦК України). Раніше діюче цивільне та житлове законодавство допускало перебування у власності громадян тільки одного будинку або однієї квартири.
1.2. Види приватної власності на житлове приміщення.
Приватна власність поділяється на так звану інді-виділеного і загальну. Остання виникає при вступі в собст-ності на одне нерозділене житло двох і більше осіб. При етомобщая власність виникає особливо часто при приватизації квартир у спільну сумісну або часткову власність, а також в тих випадках, коли майно не може бути поділу-лено на реальні, виділені в натурі частки без зміни його призначення. Чи не виникає спільної власності на житлове примі-ня, якщо воно складається з декількох складових частин (кімнат), кожна з яких має свого власника.
Загальна власність може бути спільної (без визначення часток) і частковою (ст. 244 ЦК України). Необхідно особливо відзначити, що спільна власність виникає лише у випадках, спеціально обумовлених у законі (п. 3 ст. 244 ЦК України). В даний час спільна власність може виникати тільки при приватизації житла (ст. 2 Закону України «Про приватизацію житлового фонду в Укаїни»), при придбанні житла подружжям (ст. 256 ЦК України) і у членів селянського (фермерського) господарства (ст . 257 ЦК України). У всіх інших випадках спільна власність метушні-кає тільки як часткова.
При спільній сумісній власності її учасники мають частки, але розмір їх в спільному майні заздалегідь не визначений і вважається рівним. Такий режим застосовується до житла подружжя, нажитого в шлюбі (придбаному на загальні кошти), якщо інше не обумовлено в шлюбному договорі (ст. 256 ЦК України). Існування спільної власності зумовлене тісними особистими зв'язками її учас-ників. Розпорядження майном здійснюється за згодою всіх учасників спільної власності (ст. 253 ЦК України). За со-ошення учасників спільної власності (у формі договору розподілу часток) або при недосягненні згоди (за рішенням суду) на спільне майно може бути встановлена часткова власність цих осіб. Якщо виділ частки в натурі неможливий (наприклад, виділ-ня частки в однокімнатній квартирі) без невідповідного збитку нерухомості, що виділяється власник має право на виплату йому (з його згоди або за рішенням суду) вартості його частки дру-шими учасниками часткової власності у вигляді грошової суми або іншої компенсації (ст. 252 ЦК України).
Володіння і користування житлом, що перебуває в частковій собст-ності, здійснюється за згодою всіх її учасників. а при недосягненні згоди - в порядку, встановленому судом (ст. 247 ЦК України).
При безкоштовне відчуження (що не включає в себе дарування) своєї частки одним з учасників часткової власності інші учасники мають право переважної купівлі частки за ціною і на умовах, за якими вона продається, за винятком продажу з публічних торгів. Продавець частки зобов'язаний сповістити у письмовій формі інших учасників часткової власності про намір і умови продажу своєї частки. Відмова від покупки (в письмовому вигляді або за замовчуванням) або придбання частки долж-но бути здійснено протягом місяця. При порушенні переважно-ного права купівлі будь-який інший учасник часткової влас-ності має право протягом трьох місяців вимагати в судовому порядку переведення на нього прав і обов'язків покупця (ст. 250 ЦК України).
При розгляді спору про визнання недійсним догово-ра купівлі-продажу частки будинку одним з учасників спільної часткової власності суд повинен з'ясувати, чи дотримано преимуществен-ве право покупки як продавцем, так і іншими учасниками цієї власності1.
Власність подружжя має особливий юридичний статус. Сумісною власністю подружжя є житло, нажите ними під час шлюбу - придбане на спільні кошти. Виходячи з цього формулювання, приватизоване одним з подружжя житло, в якому не зареєстрований за місцем проживання другий чоловік, не може визнаватися спільно нажитим через його безоплатного придбання. Якщо ж один з подружжя набуває житлове приміщення у третьої особи, чоловік чи жінка теж набуває право власності на дане житлове приміщення. Підставою виникнення права власності у першого чоловіка є укладений ним з третьою особою договір купівлі-продажу, міни тощо а у другого чоловіка право власності на дане житлове приміщення виникає з безпосередньої вказівки Закону (п.1 ст. 34 Сімейного кодексу) про спільну власність подружжя на майно, придбане в період шлюбу. Керуючись цим положенням Закону, установи юстиції суб'єктів Укаїни по реєстрації прав на нерухоме майно та угод з ним реєструють право (придбаної) спільної власності подружжя на житлове приміщення за спільною заявою обох подружжя, хоча набувачем в договорі купівлі-продажу або міни може виступати лише один з подружжя.
У разі набуття права власності на кооперативну квартиру, подружжя набувають право спільної сумісної власності у разі, якщо пайовий внесок за кооперативну квартиру виплачений повністю за рахунок загального спільного майна подружжя. В даному випадку право спільної власності виникає у подружжя незалежно від того, хто з них є членом ЖБК, ЖК, а також акта подальшого розірвання шлюбу між ними.
Майно кожного з подружжя, набуте ними до вступу в шлюб, а також одержане кожним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є його особистою власністю. За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути звернено лише на його власне майно, а також на його частку в спільному майні (ст. 256 ЦК України).
1.3.Правоспособность і дієздатність суб'єктів житлових правовідносин.
Згідно ст. 19 Цивільного кодексу громадянин (фізична особа) набуває цивільних прав, в тому числі і право власності на житло, під власним ім'ям, що включає прізвище, ім'я та по батькові. З огляду на, що наступ-ня багатьох цивільно-правових наслідків і юридично зна-чімих дій зв'язується Цивільним кодексом з місцем посто-янного або переважного проживання громадянина, то вказівка місця проживання громадянина також є обов'язковим компонентом будь-яких документів (ст. 20 ГК РФ). При цьому місце проживання підтверджується відміткою про реєстраційному обліку громадянина. Місцем проживання неповнолітніх, не досяг-ших чотирнадцяти років, або громадян, які перебувають під опікою, при-знається місце проживання їх законних представників - народите-лей, усиновителів або опікунів (ст. 20 ГК РФ).