Загальна власність - це приналежність матеріального об'єкта кільком особам - співвласникам. Загальна власність найчастіше утворюється внаслідок створення або придбання спільного майна декількома особами, успадкування неподільного майна, спільної госп діяльності. Загальна власність виникає, перш за все, на майно, яке не може бути розділі-но без зміни його призначення. Поділеного майна надходить у спільну власність лише у випадках, спеціально передбачених законом або договором (п. 4 ст. 244 ЦК). Якщо в спадкову масу входять гроші, урожай сель-скохозяйственних культур і інше поділеного майна, воно до його розділу між спадкоємцями належить їм на праві спільної власності.
Розкриття поняття спільної власності вимагає відмежування спільної власності від власності юр особи, створеного на кошти кількох осіб. Загальна власність має слід відмітними ознаками: спільне майно (єдність об'єкта) і множинність суб'єктів які іменуються учасниками спільної власності або співвласниками. Чи не виникає спільної власності на майно, якщо воно складається з декількох складових частин, кожна з яких має свого власника.
Учасниками спільної власності (співвласниками) можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а також Російська Федерація, суб'єкти Російської Федерації, муніципальні освіти.
Право спільної власності в об'єктивному сенсі є сукупність правових норм, що регулюють відно-шення кількох осіб щодо володіння, користування і розпорядження майном як єдиним об'єктом і визначають характер внутрен-них зв'язків між співвласниками, порядок здійснення ними права спільної власності.
Під суб'єктивним правом спільної власності розуміється юридично забезпечена можливість кількох осіб володіти, користуватися-ся і розпоряджатися спільним майном в межах і в порядку, передбачених законом і договором між співвласниками. Загальна власність характеризується переплетенням відносин співвласників до всіх третіх осіб, з одного боку, і відносин м / у самими співвласниками з іншого. Перші за своєю юридичною природою є абсолютними, другі - відносними.
Підстави виникнення права спільної власності розмаїтості-ни. Початковими підставами (способами) придбання цього права можуть бути такі юридичні факти, як створення спільної речі або її спільна переробка (специфікація); спільна знахідка речі (ст. 228 ЦК); виявлення скарбу однією особою на земельній ділянці, в будові, що належать іншій особі (ст. 233 ЦК); в силу набувальної давності при спільному володінні річчю (ст. 234 ЦК); надходження в спільну власність плодів, продукції, отриманий-них від використання загального майна. Серед похідних спосо-бов придбання спільної власності можна назвати договори (на-приклад, договір про передачу приватизується квартири в часткову або спільну власність громадян), спадкування за законом або за заповітом, коли майно набувається кількома особами, та ін.
Умовою виникнення спільної сумісної власності являє-ся наявність особисто-довірчих відносин між громадянами, осно-ванних на шлюбі (власність подружжя); приналежність до члена сім'ї наймача і спільне з ним проживання (спільна сумісна власність на приватизовану квартиру); створення (регістра-ція) і ведення селянського (фермерського) господарства.
Існує два види спільної власності - часткова і совмест-ва (п. 2 ст. 244 ЦК).
Кожному з учасників часткової власності належить частка в праві на загальний об'єкт. Звичайно, право єдине, розділити його на частини, на відміну від речі, не можна. Цивільний кодекс 1964 р закріплюючи також два види власності - часткову і совмест-ву, не розкривав, в чому саме полягає частка учасника - в имущест-ве або в праві на майно. Юр сутність частки у спільній власності обґрунтовують за допомогою понять реальної і ідеальної частки. Реальна частка - частина майна в натурі, а ідеальна - у вартості майна. У нині чинному законодавстві закріплено, що кожному співвласнику належить частка в праві власності на все спільне майно. Такий підхід до розкриття змісту права учасника спільної часткової власності має ряд переваг. По-перше, підкреслюється, що право кожного співвласника не обмежується якоюсь конкретною частиною загальної речі, а поширюється на всю річ. По-друге, зберігається вказівка на те, що об'єктом цього права як права власності є річ. По-третє, оскільки права інших співвласників також поширюються на все майно в цілому не ставиться під сумнів характеристика спільної власності як власності багатосуб'єктній. І нарешті, по-четверте, оскільки право кожного співвласника виражається в певній частці, виявлена специфіка часткової власності як особливого виду спільної власності. Закріплений нині в законі підхід до визначення частки як частки в праві, при всій його уразливості, має все-таки відомими перевагами в порівнянні з конструкціями частки в речі (реальної частки) і частки у вартості речі (ідеальної частки).
Загальна власність на майно є пайовий, крім випадків, коли законом передбачено утворення на це майно спільної власності. Тим самим в законі закріплена презумпція, згідно з якою загальна власність в разі її виникнення передбачається пайовий.
Спільна часткова власність може виникнути в силу будь-яких допускаються законом або договором підстав. Вичерпного переліку підстав її виникнення закон не передбачає. Більш того, за згодою учасників спільної сумісної власності, а якщо воно не досягнуто, то за рішенням суду, на їх спільне майно може бути встановлена часткова власність. Іншими словами, допускається переклад майна з режиму спільної сумісної на режим спільної часткової власності (п. 5 ст. 244 ЦК), назад тоді, коли допускає закон.
Чи не обмежується законом і склад учасників спільної часткової власності, які можуть представляти різні форми і види власності. Допускається спільна часткова власність не тільки громадян, але також громадян і юридичних осіб, громадян та держави, юридичних осіб і держави, інших суб'єктів громадянського права в будь-якому їх поєднанні.
У спільній сумісній власності частки учасників не визначенні-ни, вони фіксуються лише при розділі спільної власності або при виділено з її, тому говорять, що право це є бездолевой. За загальним правилом собст-ності є частковою, за винятком випадків, коли в силу зако-ну передбачено утворення спільної власності (п. 3 ст. 244 ЦК). Спільної може бути власність подружжя, членів селян-ського (фермерського) господарства на землю і засоби виробництва, а також до недавнього часу допускалося також утворення спільної власності членів сім'ї на приватизоване житло.