ПОЗБАВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ НЕДОТОРКАННОСТІ З ЦЕЛЬЮОСУЩЕСТВЛЕНІЯ кримінального переслідування
А.Г. Халіулін, Н.Ю. РЕШЕТОВА
Відразу ж відзначимо, що, незважаючи на те що частка кримінальних справ про злочини, вчинені особами, на яких поширюється особливий порядок, в загальній кількості кримінальних справ невелика, такі справи в більшості випадків викликають підвищений суспільний інтерес. Це пояснюється не тільки самим фактом притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які виконують важливі державні або суспільні функції, а й тією обставиною, що дуже часто такі особи звинувачуються в зловживанні посадовими повноваженнями, отриманні хабарів, розкраданні бюджетних коштів.
В КПК, на нашу думку, повинна знайти своє вирішення і правова ситуація, яка може скластися в тих випадках, коли Генеральний прокурор РФ, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням (ст. 17 КПК), може не погодитися з пропозицією Слідчого комітету України про внесення відповідного подання до Ради Федерації або Державної Думи. Така процесуальна позиція Генерального прокурора України повинна передбачатися процесуальним законом як одна з підстав відмови в порушенні кримінальної справи (ст. 24 КПК).
Доцільно також визначити в законі, чи означає згоду палати Федеральних Зборів на вчинення щодо парламентарія одного процесуальної дії, наприклад порушення кримінальної справи, позбавлення (обмеження) його парламентської недоторканності частково або такого рішення досить для визнання парламентарія позбавленим недоторканності і при вчиненні щодо його інших процесуальних дій.
Тим часом ст. 98 Конституції РФ, на нашу думку, не передбачає можливість часткового позбавлення парламентської недоторканності, а тому така відповідь відповідної палати Федеральних Зборів як на порушення кримінальної справи щодо члена Ради Федерації або депутата Державної Думи, на залучення особи в якості обвинуваченого, так і на затримання, арешт, проведення обшуку є позбавленням парламентської недоторканності.
З метою дотримання принципу поділу влади, на нашу думку, повинні бути внесені зміни і в ч. 3 ст. 450 КПК. Діюча її редакція визначає, що судове рішення про обрання щодо члена Ради Федерації або депутата Державної Думи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або про проведення обшуку виповнюється за згодою відповідно Ради Федерації або Державної Думи. За буквальним тлумаченням цієї норми виходить, що орган законодавчої влади може дозволити не виконувати судове рішення. Було б більш правильно, щоб відповідна палата Федеральних Зборів давала згоду на порушення слідчим клопотання перед судом про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Така ж процедура може бути введена і при обранні стосовно вказаних осіб міри запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Рішення ж про запобіжний захід щодо цього клопотання брав би суд, і воно повинно виконуватися в звичайному порядку.
Правові норми, що увійшли в гл. 52 КПК, не дають чіткої й однозначної відповіді і на важливі для правозастосовчої практики питання про те, чи повинен застосовуватися особливий порядок провадження стосовно депутата Державної Думи і члена Ради Федерації в разі вчинення названим особою протиправного діяння до того, як воно стало володіти особливим правовим статусом, або вчинення діяння в період володіння таким статусом, якщо воно виявлено вже після того, як депутат Державної Думи або член Ради Федерації втратив свої повноваження. Іншими словами, межі застосування особливостей провадження у кримінальних справах щодо названих осіб кримінально-процесуальним законом не визначені.
У науковій юридичній літературі з цього приводу існують різні точки зору, але більшість дослідників сходиться в одному: якщо питання про притягнення до кримінальної відповідальності вирішується щодо особи, яка має в цей момент особливим правовим статусом, то передбачений законом порядок виробництва повинен застосовуватися незалежно від часу скоєння злочини.
При вирішенні ж питання про порушення кримінальної справи або притягнення як обвинуваченого особи, яке до цього часу втратило наявний у нього правовий статус, особливий порядок виробництва, на наш погляд, дотримуватися не повинен.
На наш погляд, особливий порядок провадження у кримінальних справах щодо депутата Державної Думи або члена Ради Федерації повинен перш за все регулюватися кримінально-процесуальним законом, в якому повинна знайти відображення вся специфіка такої процедури (наприклад: в Кримінально-процесуальному кодексі Республіки Казахстан такі особливості викладаються в окремій статті, що складається з 11 частин).
Саме з цих позицій, на нашу думку, слід розглядати, наприклад, питання про доцільність залишення в переліку, передбаченому ч. 1 ст. 447 КПК, депутатів і членів виборних органів, а також виборних посадових осіб органів місцевого самоврядування, зареєстрованих кандидатів в депутати цих органів, членів виборчих комісій (крім Центральної виборчої комісії та виборчих комісій суб'єктів РФ).
Наша компанія надає допомогу з написання курсових і дипломних робіт, а також магістерських дисертацій по предмету Кримінальний процес, пропонуємо вам скористатися нашими послугами. На всі роботи дається гарантія.