Пошкодження слинних залоз спостерігається відносно рідко. Воно буває при хірургічних втручаннях в челюстао-лицевої ділянки та в порожнині рота: при розтині флегмони привушно-же-вательной, піднижньощелепної областей, при операції на гілці щелепи, мищелкового відростка, на слинних залозах з приводу но
вообразованія, каменю залози або протоки, при операції в щічної та язикової областях.
У практиці стоматологів пошкодження головним чином пери-ферической відділу вивідної протоки великих слинних залоз і тканини під'язикової залози спостерігається при препаруванні бором і диском сепарації тканин зуба.
Клінічний прояв травми слинних залоз різноманітно і залежить від характеру ранить зброї, протяжності (проток. Паренхіма) і локалізації пошкодження (околоушная, подніжне-щелепна, під'язикова області).
Слинної свищ (свищі слинних залоз). Розрізняють зовнішній свищ, при якому слина витікає через отвір, розташоване в області шкірних покривів, і внутрішній, коли гирло його відкритому-ється на поверхні слизової оболонки рота. Внутрішній, відкритому-вающий в рот слинної свищ ніяких розладів не викликає і не потребує лікування. Зовнішній слинної свищ обумовлює тяжке страждання внаслідок постійного змочування яка витікає з нього слиною шкірних покривів бічних відділів обличчя і шиї, мацерації шкіри, виникнення дерматиту. При закупорці свище-вого ходу можливо хворобливе збільшення слинної залози. Сві-щі поднижнечелюстной залози, як правило, розташовуються по ходу її протоки в порожнини рота. Шкірні свищі цієї залози і її протоки локалізуються в піднижньощелепної області і представляють значну рідкість. Зазвичай на шкірі відкриваються свищі око-лоушной залози (її паренхіми) та її протоки. Під свищами протоки розуміють свищі внежелезістой частини привушної протоки, а під норицями паренхіми - свищі проток окремих часточок залози.
Все свищі поділяють на повні і неповні (рис. 95, А, Б). Повні свищі утворюються в результаті розриву протоки. При цьому вся слина виділяється через свищ, зв'язок залози з перифери-ного відділом вивідного протока повністю відсутня. Непол-ні свищі виникають при пораненні стінки протоки, і в цьому випадку зберігається постійний частковий відтік слини природний-ним шляхом через гирло протоки. Зазвичай при свищах паренхіми привушної залози на шкірі кпереди від вушної раковини, іноді нижче мочки вуха або в інших ділянках в межах анатомічних меж залози визначається точкове отвір, з якого ви-виділяється прозора рідина. Цей свищ має короткий хід і йде в напрямку тканини залози.
Особливістю слинних свищів є відсутність в області їх розташування вибухаючої грануляції і запальної ін-фільтрації шкіри. Розташування отвору на шкірі шиї в області жувальних м'язів або попереду від неї, витікання значної кількості слини характерні для свища привушної протоки. Якщо при цьому з гирла протоки слина не виділяється, то є підстави говорити про повне свище протоки.
Діагноз слинного свища і його характер можуть бути встановлені на підставі зондування свища і введення в протоку залози пофарбованої рідини через його гирлі. Найбільш повне представ
ня характер і розташуванні свіщаможно отримати, зробивши сіалографію (рис. 95, а, б, в).
При неповних свищах контрастна маса, введена в свищ, випливає через устьепротока в полостьрта і, навпаки, при введенні в устьепротока виділяється черезсвіщ. Контрастна массазаполняет вію функціонуючу (збереглася) частину железиі проток, як у випадках введеніяіодоліпола в головний проток, так і через слюннойсвіщ.
Пріполних слинних свищах введення іодоліпола в устьеоко-лоушного протоки не супроводжується виділенням його з норицевого ходу; при введенііконтрастного речовини в свищевой ходвитеканія його з гирла протокатакже НЕ наблюдается.Йодоліпол, введений через Свіщевої хід, заповнює пов'язану з ним залозу іліее частина. При введеніііодоліпола через гирло привушної протоки заповнюється лібоперіферіческій відрізок його, або також і свя-занние з протокомдолькі желези.С допомогою сіалографііможно теж виявити некоториеізмененія часточок залози, пов'язаних зі Свищева ходом.
Звуження слинного протоки. При рубцовом звуженні привушного або під ніжнечелюстногопротока хворі скаржаться на припухлість, розпираючий біль в областіслюнной залози під час їжі, які
повільно (через 1-2 год) або іноді швидко (через кілька хвилин) проходять. Цей симптом пов'язаний з затримкою виділення слини, рясно утворюється під час їжі, через звужену ділянку про- струму. Чим більше звуження протоки, тим довше тримається пріпух-лость залози. При огляді в області відповідної слинної залози можна визначити безболісне припухання м'якої кон-сістенціі, яке через деякий час після їжі зникає. Якщо захворювання триває кілька років, то заліза ущільнюється і посто-янно пальпаторно визначається. З плином часу проток за звуженим ділянкою розширюється і пальпується у вигляді ущільнений-ного тяжа. При звуженні гирла протоки його можна виявити лише після масування залози по вибухне слизової оболонки і краплі виділяється секрету. Звуження протоки на деякому рас-стоянні від гирла можна виявити при зондуванні. Найбільш повну картину стану проток залози, ступеня звуження і локалізації звуженої ділянки дозволяє визначити сіалографія. На Сіалограма вивідний проток в периферичному відділі від су-женного ділянки визначається незмінним, за ним - рівномірно розширеним; нерідко розширення виявляється і в протоках I і II порядків.
Зрощення слинного протоки. При заращении слинного протоки внаслідок травми хворий спочатку відчуває розпираючий біль в області слинної залози під час їди. При цьому заліза припухає, стає напруженою, щільною. Через 3-4 год, іноді і більше, біль поступово стихає. Мабуть, що скупчилася в протоках слина поступово всмоктується навколишніми тканинами, але приспів-хание ^ упонной залози зменшується незначно, заліза залишається ущільненої і збільшеною. Через 1-3 міс біль поступово ста-новится менш інтенсивною, припухання залози під час їжі менш виражено. При пальпації заліза трохи збільшена, ущільнена. При огляді гирла протоки виділення слини не спостерігається навіть при массировании залози. Подальше спостереження за хворим дозволяє встановити припинення секреторної функції слинної залози. Біль, розпирання і припухання залози зазвичай перестають турбувати хворого. Зрощення привушного або подніжнечелю-стного проток може бути підтверджено при їх зондуванні. При цьому встановлюють і локалізацію заращения протоки. При сіалографії можна заповнити лише периферичний відрізок про-струму, підтвердити його повну непрохідність і точніше встановити місце зрощення.
Травматична кіста слинної хелези. Хворі скаржаться на пріпухлостьв області слинної залози (привушної, піднижньощелепної, під'язикової), яка з'являється на 1-й або 2-му тижні після травми. Прицьому загоєння буває тривалим. В процесі лікування хворому неоднократнопроводят пункцію об-утворених «слинної пухлини», але успіх отлеченія тимчасовий. Через кілька місяців пріпухлостьопределяется постійно.
Цей або подібний анамнез позволяетправільно визначити походження кістислюнной залози. При огляді, пальпації і
додатковому обстеженні клінічні ознаки кісти схожі з такими, при кістах слинних залоз будь-якого походження. Припухлість м'яка, безболісна. Межі її щодо чет-кі. На шкірі або слизовій оболонці порожнини рота можна виявити рубці - слід перенесеної травми або результат проведеної в області залози операції. При пункції кісти отримують прозрач-ву, тягучу рідину (слину). При сіалографії можна встановити дефект наповнення, деформацію проток і зміщення їх кістозним освітою.
Лікування пошкодження слинних залоз
Лікування пошкодження слинних залоз залежить від характеру і локалізації поранення. При різаних ранах периферичних відділів залози успішним виявляється пошарове їх зашивання: накладення швів на залозу, фасцію, підшкірну клітковину і шкіру. Між швами на 3-4 дня слід залишити дренаж. При цьому необхідно в період загоєння рани застосовувати лікарські засоби, по-переважна секрецію слини (0,1% розчин атропіну сульфату, настоянка беладони), рентгенотерапію.
Для зближення країв рани може бути показано накладення пластинкових швів. Можливо Пластинковий закриття рани і поз-же - в період її гранулювання. При цьому для попередження виникнення слинного свища доцільно утворювати довжин-ний рановий канал для витікання з рани слини, що можна зробити за допомогою зустрічних трикутних клаптів, або створити умови для відтоку слини в порожнину рота.
При первинної хірургічної обробки вогнепальних ран обличчя, щоб уникнути пошкодження проток залози, а в привушної об-ласті - і гілок лицьового нерва слід виробляти лише еко-автономних висічення тканин. При виявленні поранення привушної протоки необхідно ретельне зшивання його кінців, при цьому шви накладають таким чином, щоб не порушити його просвіт. Використовують попереднє введення в протоку поліетиленового катетера, який залишають в протоці на 12 днів після операції, або проводять бужування.
Лікування слинних свищів проводиться консервативними і хіруріі-ня методами. До консервативним відноситься припікання сві-щевого ходу різними кислотами - хромової, соляної, молочної, розчином йодоформу. У хворих зі значними рубцеві зміни навколо свища рекомендують проводити рентгенотерапію в поєднанні з електрокоагуляції норицевого ходу. Ці заходи поєднують з призначенням б-8 крапель 0,1% розчину атропіну суль-фата або настоянки беладони за 30 хв до їди, що викликає зменшення секреції слини. Це лікування буває успішним при неповних свищах.
Неповні Свищева ходи, розташовані як в області близько-вушного протоки, так і в області дрібних проток залози, можуть бути усунені шляхом створення механічної перешкоди для
відтоку слини через свищ. При цьому створюються умови для відтоку слини природним шляхом - через привушний проток. Найбільш поширеною є методика К. П. Сапожкова, роблю висновок-щаяся в висічення норицевого ходу і накладення на підшкірну клітковину кисетного шва.
Хорошим методом, визнаним більшістю хірургів, є-ється метод А. А. Лімберга (1943), що полягає в висічення сві-щевого ходу з подальшим закриттям рани, переміщенням зустрічей-них трикутних клаптів і залишенням тимчасового відтоку слини назовні в нижньому кутку рани. Це ж втручання може ока-тися ефективним і при повних свищах пайових і часточкових проток залози, коли слина виділяється в свищевой хід в незна-ве кількості лише з невеликої часточки залози. Створення механічної перешкоди для відтоку слини, особливо в поєднанні з рентгенотерапією для тимчасового погашення секреторною функції залози, призводить до загоєнню слинного свища і згасання секреторної функції невеликої частини залози; крім названих ме-Тодика, можливо висічення свища разом з часточкою залози, з якою він пов'язаний.
При повних свищах найбільш повноцінної є операція, що дозволяє відновити безперервність привушної протоки. Операція полягає в зшиванні кінців протоки над введеної в п роток тефлоновим або поліетиленовою трубочкою (рис. 96, А).
Для пластичного відновлення привушної протоки примі-няют методику операції, запропоновану Г. А. Васильєвим. При операції після виділення з Рубцевих тканин решти протоки її підшивають до язикообразний клапоть, розрізаний на слизовій оболонці щоки. Язикообразний клапоть викроюється ос-вання вперед і проводиться через вертикальний розріз, зро-ланний у переднього краю жувального м'яза (рис. 96, Б).
При за те, як виростити і звуженні проток показано бу жирування спе-соціальними конічними зондами різних розмірів. Якщо бужіруют-вання не дає ефекту, вдаються до хірургічного усунення стриктури.