Спадкування - це перехід майна померлого (спадщини, спадкове майно) до інших осіб у порядку універсального правонаступництва.
Особа, від якого переходить майно шляхом успадкування, іменується спадкодавцем; особи, до яких переходить спадкове майно, іменуються спадкоємцями.
На відміну від інших форм переходу майна від одних осіб до інших (за договорами про відчуження майна, по операціях про перехід права володіння і користування, при оренді і ін.), Правонаступництво характеризується тим, що тут відбувається сприйняття однією особою від іншого цілісного комплексу прав і обов'язків.
Спадкування відноситься до універсального правонаступництва. при якому майно одномоментно (в один і той же момент) переходить від однієї особи до інших в незмінному вигляді в комплексі, як єдине ціле.
Майно, що переходить в порядку правонаступництва, утворює спадок (спадкову масу), до складу якого входять належать спадкодавцеві на день відкриття спадщини речі, інше майно, в тому числі - майнові права і обов'язки. У той же час до складу спадщини не входять права і обов'язки, нерозривно пов'язані з особою спадкодавця (зокрема, право на аліменти та ін.), Особисті немайнові права, інші нематеріальні блага, а також права та обов'язки, які не допускаються до спадкоємства згідно з законом.
Спадкування здійснюється за заповітом і за законом.
Спадкування за заповітом. загальні положення
Заповіт - це розпорядження своїм майном спадкодавцем на випадок його смерті, "його остання воля" щодо належного йому майна, інших прав, вчинене в передбаченій законом формі і з дотриманням правил, встановлених ЦК України.
Правові основи спадкування за заповітом за чинним російським цивільним законодавством можуть бути виражені в наступних загальних положеннях.
1. Заповіт є єдиним шляхом, що дозволяє відповідно до цивільного законом розпорядитися своїм майном (власністю) на випадок смерті.
2. Російське цивільне законодавство відповідно до принципу диспозитивності встановлює свободу заповіту. Спадкодавець (заповідач) має право на свій розсуд заповідати будь-яке своє майно будь-яким особам, як входять, так і не входять до кола спадкоємців за законом, будь-яким чином визначати частки спадкоємців у спадщині (в тому числі позбавляти спадщини одного, кількох або всіх спадкоємців за законом, НЕ вказуючи причин такого позбавлення), а також включати в заповіт інші розпорядження, передбачені ГК РФ, скасовувати або змінювати вчинене заповіт, складати на своє майно, його частини одне або кілька заповітів.
Крім того, заповідач має право подназначить спадкоємця - вказати в заповіті іншого спадкоємця на випадок, якщо призначений спадкоємець або спадкоємець заповідача за законом помре до відкриття спадщини, або не встигне вчасно його прийняти, або відмовиться від нього, або буде усунений від спадкування як недостойний ( ст. тисячі сто двадцять одна).
3. Цивільне законодавство забезпечує таємницю заповіту. Заповідач не зобов'язаний повідомляти будь-кому про зміст, вчиненні, про зміну або скасування заповіту. Ніхто, ні нотаріус, ні перекладач, ні громадяни, які підписують заповіт замість заповідача, ні свідки, ніяка інша особа не має права до відкриття спадщини розголошувати відомості, що стосуються змісту заповіту, його вчинення, зміни або скасування. При порушенні таємниці заповіту заповідач має право вимагати компенсацію моральної шкоди, застосувати інші способи захисту права.
4. Юридичний пріоритет спадкування за заповітом. Спадкування за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. У ст. 1111 ЦК України відображено значення заповіту в сучасному суспільстві, його перспектива в області, регульованої цивільним правом.
Разом з тим держава в повній мірі забезпечує в області успадкування за заповітом проведення принципів справедливості, сумлінності, розумності, вживає заходів до того, щоб виключити (або, принаймні, звести до мінімуму) виникають в області успадкування конфлікти.
Так, розсуд заповідача обмежується правилами про обов'язкову частку у спадщині. Майно, заповідане двом або декільком спадкоємцям без зазначення їх часток, вважається заповіданий спадкоємцям у рівних частках. Ст. Тисяча сто двадцять дві ГК РФ передбачає особливі виникають тут випадки і їх наслідки, зокрема, при заповіті щодо неподільної речі.