Делікт - правопорушення. Делікти діляться на публічні - зазіхали на держ. інтереси, і приватні - зазіхали на права і інтереси окремої особистості. Для визнання дії приватним деликтом необхідна наявність 3х елементів: заподіяння об'єктивного шкоди; вина особи, яка заподіяла шкоду; визнання вчиненого дії правопорушенням з боку закону.
Поняття приватного делікту передбачало три елементи: а) об'єктивний шкоду заподіяну протизаконною дією однієї особи іншій; б) вину особи, яка вчинила протизаконне дію (умисел або хоча б необережність); в) визнання з боку об'єктивного права даної дії приватноправових деликтом, тобто встановлення приватноправових наслідків даного діяння, що застосовуються в порядку цивільного процесу. Позови з деліктних зобов'язань надавалися спадкоємцям кредитора, за винятком тих, які, за римським висловом, «дихають помстою», наприклад, позов про особисту образу дається тільки скривдженому, але не спадкоємцю його. Спадкоємець боржника по деліктним зобов'язанням взагалі не відповідав; проте до нього міг бути пред'явлений позов, якщо в його майно надійшло щось отримане в результаті делікту, і тоді спадкоємець правопорушника відповідав в межах свого збагачення.
Якщо в договірному зобов'язанні брали участь кілька осіб на тій чи іншій стороні, то сума вимоги або боргу, або ділилася між ними по частках, або встановлювалося солідарне зобов'язання. У деліктних зобов'язаннях штрафна відповідальність нерідко покладалася на кожного з винуватців, і не в певних частках і не за принципом солідарної відповідальності, а за принципом кумуляції (множення стягнення); наприклад, штраф, що стягується з злодія, в разі вчинення крадіжки кількома особами стягувався з кожного з них в повному розмірі.
Дієздатність до вступу в договірні зобов'язання і до несення відповідальності за делікти не завжди збігалася; наприклад, неповнолітні були нездатні укладати договори без участі опікуна, а за делікти відповідальність несли.
В області деліктів підвладних дітей і рабів склалася не відома договірного права нок сальна відповідальність: у разі вчинення делікту рабом або підвладним особою давався так званий ноксальному позов проти господаря винної особи або пабу; по ноксальному позовом домоволодільцю надавалося (за вибором) або відшкодувати потерпілому збитки від делікту, або видати йому винного для відпрацювання боргу.
В процесі історичного розвитку йшла деяка асиміляція договірних і деліктних зобов'язань. Штрафи з деліктів стали нерідко замінюватися відшкодуванням збитків, внаслідок чого рідше стало застосовуватися множення відповідальності і т.п. Однак в основному зазначені риси відмінності договірних і деліктних зобов'язань залишилися.
Види деліктів: 1.Особисті образа - будь умисне і нанесення однією особою особистої образи іншій особі (загрозою фізичної розправи або словом). При цьому, з одного боку, поняття делікту було розширено, оскільки більше не обмежувалася образою дією, але охоплювала всяке образливе, зневажливе ставлення до чужої особистості; а з іншого боку - звужене, оскільки було висунуто в якості необхідного елемента намір образити. Зобов'язання з недозволених дій, що виходять за межі переліку деліктів, дістали назву зобов'язань ніби з делікту. Приклад: Якщо з вікна будівлі що-небудь вилито або викинуто на громадський проїзд, то всякий, хто потерпить від цього будь-які збитки, отримував по преторського едикту actio de effusis et deiectis (позов про вилито або викинутому) проти господаря будинку або квартири, звідки було вилито або викинуто зобов'язання - штраф.
2. Корисливе посягання на чужу річ (крадіжка) - будь-яка умисна дія, спрямоване на привласнення чужого майна. Зобов'язання - в давні часи - бичування, пізніше - штраф. Витребуванням від злодія викраденої речі (чи надходження замість неї збагачення в майно злодія) юридичні наслідки не вичерпувалися. Потерпілий мав можливість пред'явити ще й штрафний позов (стягувався штраф: при - в 2-х або 4-х розмірі вартості викраденого, Співучасники в крадіжці відповідали в такому ж розмірі (множення штрафний відповідальності).
3. Неправомірне знищення або пошкодження чужих речей - незаконне посягання на чуже майно могло висловитися не тільки в корисливому його присвоєння (повному або частковому), але також в винному знищенні або пошкодженні чужих речей. У разі вчинення делікту декількома особами вони відповідали солідарно.