Перед поминальною трапезою зазвичай відбувається заупокійна літія або читається молитва про померлого, а сама трапеза починається з куштування куті (колива). У древ-ності у греків, за свідченням святого Симеона Солунського, замість-сте з кутею в храм приносили і вино, як звичайний на Сході напи-ток. У стародавній Русі через брак свого виноградного вина в таких випадках приносився місцевий націо-ний напій - мед. Таким об-разом, благословення колива було хоча і малої, але повної трапезою на якій поставлялося не тільки яствіє, але й питво. Чин благословення-ня колива нагадує імущим щоб вони заради свята та на згадку покійних поділилися з неим-ські і від інших ястій своєї святкової трапези, щоб вони по-загально погіршили свої добрі справи помножили милостиню всякого роду, здійснюючи її в пам'ять покійних, як би віддаючи їх борг незаможним. От-дати незаможним то, ніж раді були б пригостити в свято наших до- рогіх покійних - ось кращий спо-соб святкового поминання їх угодний Господу.
Давня Русь при всій строгості свого ставлення до поминання покійних знаходила можливим мо-литися про позбавлення від вічних мук померлих в іновірству. При цьому на Русі вдавалися до заступництву святого мученика Уара, який жив в Єгипті в кінці III-початку IV століття, в епоху особливо жорстоких гонінь на християн. Канон мученику Уару читали, головним чином, ті, чиї найближчі родичі або пред-ки померли поза спілкуванням з Право-славної Церквою. Причина, по ко-торою в подібних випадках обраща-лись саме до мученику Уару, полягає в тому, що він вимолив у Господа прощення язичницьким предкам бла-женной Клеопатри. Чудовий приклад дієвості особистої мо-литви можна знайти в житії сьвятїть-ля Григорія Двоєслова: коли він уз-нал, що давно померлий римський їм-ператор Траян створив справу настільки великого милосердя, що воно каза-лось справою більше християнина, а не язичника ( поспішно виступаючи проти ворога на чолі армії, імпера-тор зупинився у всій своїй воо-Ружені і заступився за скривджену плову), то проливав потоки сліз і мо-Литві за душу цієї людини і напів-чіл через Божественне одкровення запевнення, що його молитви почув ни. Душа язичницького імператора була врятована від пекла і навіть Вимиємо-лена сльозами святого Григорія. Хоча це і дуже рідкісний випадок, але він по-дає надію тим, чиї близькі помер-ли поза Церквою.
ПОМИНАЛЬНА ПРАВОСЛАВНА ТРАПЕЗА
Поминальну трапезу влаштовують рідні та близькі покійного в дні поминання: на 3-й, 9-й, 40-й дні, річницю смерті, а також в дні його іменин і народження. Основна мета поминальної трапези - спільна молитва за покійного. Поминають покійного за столом насамперед християнськими молитвами і добрими словами, а потім "заломленням хліба".
В будь-які дні поминання читають молитву:
"Молитвами породила Тебе Христе, і Предтечі твого, апостолів, пророків, ієрархів, преподобних і праведних, і всіх святих, спочилого раба твого упокій".
Безпосередньо перед їжею читають молитву «Отче наш».
В кінці столу попросіть у Бога за всіх покійних:
"Подай, Господи, відпущення гріхів усім перш сходять в вірі і надії воскресіння, отнем, братам і сестрам нашим і сотвори їм вічну пам'ять".
Далі слід короткий прохання, яким в земному житті Сам Спаситель закінчив свою останню трапезу:
"Благословен єси. Господи, навчи мене заповітів Твоїх".
Під час поминок існує звичай залишати в ім'я померлого місце, тарілку, обідній прилад, частина страв.
Першою стравою, які мали здавна на Русі повсюдне поминальне значення, була кутя. Спочатку вона готувалася з зерен пшениці, ячменю з ситою (відвар меду), а в XVI столітті - з маком. У XIX столітті для куті брали вже рис з родзинками, як це роблять і в даний час. Попередньо кутю освячують в храмі під час панахиди.
Першими куштувати кутю найближчі рідні та друзі, потім - всі присутні.
Традиційну кутю готують із зерен пшениці, які миють і замочують на НЕ-скільки годин (або на ніч), потім варять до готовності. Відварені зерна змішують з медом, родзинками, маком за смаком. Мед предва-редньо можна розвести у воді в пропор-ції 1/2 і в розчині прокип'ятити зерна пшениці, потім розчин злити.
Кутю з рису готують так само. Варять рас-сипчатий рис, потім додають в нього раз-ведений мед або цукор і родзинки (промитий, ошпарений і просушений).
Відомо, що млинці були ритуальною стравою ще у язичницьких слов'янських наро-дов. Блін - символ сонця і відродження
життя - за старих часів супроводжував людину все його життя від народження до самої смерті: породіллю годували млинцем; млинці були зо-ково на весіллі (тільки в кінці столу); млинці були обов'язковою частуванням на ве-сенній свято Масляну; млинцями прово-жали і поминали покійного. Пекли млинці в старовину, як правило, з кислого (дріжджового) тіста, з борошна самою різною: гречаної, пшеничної, просяний, яч-тимчасової і навіть горохової.
Істинно російські млинці пеклися з гречіш-ної муки - це незрівнянно більш пишні млинці, ніж із пшеничного борошна, вони име-ют приємний кислуватий смак.
Пісні млинці готують без додавання здоби (масла коров'ячого, яєць, сметани, саха-ра і т.д.).
Для пісних млинців потрібно: 4 склянки борошна (гречаного або пшеничного, можна змішати обидва види борошна), 4, 5 склянки молока, 20-25 г дріжджів, сіль за смаком.
В емальовану каструлю влити півстоліття-кана теплого молока і розвести в ньому дрож-жи, додати ще півтори склянки молока. При помішуванні всипати 2 склянки борошна. Тісто добре перемішати, накрити Кастро-лю рушником і поставити в тепле місце.
Коли тісто підійде (збільшиться в обсягів по-ме в 2-3 рази), додати в нього решту борошна, молоко, сіль, добре розмішати і знову поставити в тепле місце. Після того як тісто знову підійде, слід випікати млинці, обережно зачерпуючи тісто, щоб воно не опало. Сковороду зазвичай перш змащують однією чайною ложкою раститель-ного масла.
4 склянки борошна, 4 склянки молока, 3 яйця, 100 г вершків, 1 ст. ложка цукру, 25-30 г дріжджів, 2 ст. ложки вершкового масла, сіль за смаком.