Чорноземні грунти розташовані на південь від сірих лісових грунтів і простягаються широкою смугою по лінії Кишинів - Харків - Саратов - Куйбишев - Кустанай-Барнаул і далі окремими плямами поширені в Забайкаллі.
Фактори грунтоутворення. Клімат зони поширення чер-ноземних грунтів змінюється від помірно-теплого і вологого в за-падних районах до помірно холодного і сухого в східних. Середньорічна температура із заходу на схід коливається від 10 ° до 0 ° С. На заході тривалість вегетаційного періоду становить 140-180, на сході - 100-140 днів.
Річне кіль-кість опадів в європейській частині становить 500, в східній - 300 мм. Велика частина опадів випадає в другій половині теп-лого періоду. Інтенсивне випаровування вологи і недостатнє ко-личество опадів обумовлюють неглибоке (до 150-300 см) промочування грунту (непромивний тип водного режиму).
Рельєф зони чорноземних грунтів характеризується плавною сме-ної рівнинних форм слабоволністой. На рівнинних масивах часто зустрічаються неглибокі зниження у вигляді подів і блюдець. Слабохвилясті території мають добре розвинену дренажну мережу у вигляді ярів, балок і річкових долин, чим пояснюється рез-кое зниження рівня ґрунтових вод.
Почвообразующие породи цієї зони в основному карбонатні, представлені переважно лесами, лессовіднимі суглинку-ми і глинами. Мелкоземістих більшості почвообразующих порід сприяє інтенсивному розвитку водної та вітрової ерозії.
Формування чорноземів пов'язано з лучно-степовою рослинністю-ністю. Рослинні асоціації лугових степів характеризують-ся великою кількістю видів злакових і бобових трав, а також багатим різнотрав'ям. Трав'янисті рослини добре пристосувалися до кліматичних умов зони: бурхливо розвиваються в першій по-Ловін літа, використовуючи вологу зимових і весняних опадів. До мо-менту настання посушливого періоду багато видів рослин закінчують цикл розвитку і поступово відмирають.
Великий вплив на грунтоутворення надають многочіс-лені грунтові тварини, які щорічно переробляють і переміщають кілька десятків тонн грунту на 1 га.
Походження чорноземів. У лісостеповій та степовій зонах трав'янисті рослини утворюють густий покрив з щільним шаром вологоємного повсті, який в зимовий період сприяє на-накопичений великої кількості опадів, а навесні охороняє грунт від швидкого осушення. Коренева система рослин потужно розвинена і проникає на глибину 1 м і більше. Однак 85-95% її зосереджено в шарі до 50 см. При відмирання рослин в поч-ву щорічно потрапляє до 10-15 т / га органічних залишків в розрахунку на суху речовину, причому більша частина їх представле-на корінням. З рослинним опади у грунт щороку повер-тається 600-1200 кг азоту і зольних елементів, з яких пре-володіють калій, кальцій, магній і фосфор. Всі ці елементи активно залучаються до біологічний кругообіг речовин.
У розкладанні рослинного опаду активну участь прини-мают аеробні бактерії. В процесі гуміфікації органічних залишків, який охоплює грунт на всю глибину поширеною-ня коренів, утворюється багато Темна гумінових кислот. Ці кислоти при чергуванні періодів зволоження, Іссу-шення і промерзання накопичуються в грунті.
Велика кількість кальцію і магнію сприяє коагулят-ції гумінових кислот, закріпленню їх в місцях освіти і виникнення водопрочной структури грунту. Крім того, осно-вання практично повністю нейтралізують перегнійним кисло-ти, що запобігає прояв процесів руйнування міні-ральной частини грунту.
Відсутність наскрізного промачивания виключає вилуговування вглиб грунтового профілю різних речовин, крім водораст-ворімих сульфатів, хлоридів і карбонатів. Останні, накапл-ються в нижніх горизонтах грунтового профілю.
Отже, процес освіти чорноземів характеризують-ся накопиченням гумусових речовин і елементів мінерального живлення, оструктуріваніем грунту, майже повною відсутністю руйнування мінеральної її частини і вилуговуванням карбонатів.
Таким чином, чорноземи характеризуються великою мощ-ністю грунтового профілю, глибоким гумусовим шаром, водо-міцної зернистою або мелкокомковатой структурою, слабкою диф-ференціаціей грунтової товщі, наявністю ходів риючих живіт-них і формуванням карбонатно-іллювіального горизонту, який залягає нижче гумусового шару.