Екстракраніального пневмоцефалія (аероцеле). У відносно рідкісних слу-чаях при пошкодженні повітроносних пазух черепа внаслідок закритої травми повітря проникає в Підапоневротична простір і утворює тут ела-стіческій пухлиноподібне випинання, легко зникає при тиску в зв'язку з витісненням скупчився повітря через наявну фістулу в воз-духоносную пазуху. Пухлиноподібне випинання може знову легко виник-нуть при кашлі, чханні або навіть ковтанні. Екстракраніального пневматоцеле при пошкодженні лобної пазухи розташовується в лобовій області, а при пошкодженні соскоподібного відростка - в тім'яно-потиличної. Ці освітньої-ня зазвичай зникають спонтанно після тампонади фістул грануляційною тканиною. Рекомендується відсмоктати повітря з пневматоцеле і цим самим змен-шити відшарування м'яких тканин від кісток черепа.
ІНТРАКРАНІАЛЬНОГО пневмоцефалія (аероцеле). Скупчення повітря в порожнині черепа може бути наслідком проникнення повітря через дефект прідаточ-них пазух носа або сосковидних відростків травматичної або інфекційної етіології.
Перший секційний випадок пневмоцефалии був описаний в 1884 р Чіарі, а в 1913 р вперше це скупчення повітря на рентгенограмах було відзначено Люкеттом. Слідом за цим з'явилося багато повідомлень по пневмоцефалии. Різоль, Хейес і Стілмен повідомили про 12 випадках стійкої пневмоцефалии, з яких у 7 хворих причиною була важка травма голови, у 3 - вогнепальне поранення, а у 2 - вона була слід-наслідком виробленого оперативного втручання. Денді мав 15 спостереження-нями. Мемпел, який повідомив про 4 власних спостереженнях спонтанної пневмоцефалии, вказує, що в світовій літературі описано близько 140 випадків. Ми маємо в своєму розпорядженні 10 спостереженнями спонтанної пневмоцефалии після вогнепальної і закритою черепно-мозкової травми. У лікарні імені С. П. Боткіна пневмоцефалія була виявлена в 1,7% переломів основи черепа.
Витончення твердої мозкової оболонки і її зрощення з кістками в області придаткових пазух носа є причиною перелому кістки і розриву твердої мозкової оболонки, які призводять до проникнення повітря в порожнину черепа. Залежно від анатомічних взаємовідносин повітря може розташовуватися в епідуральному, субдуральному або субрахноідальном про-мандрівок, може проникати в порожнину шлуночків або заповнити дефект мозкової тканини. Повітряний міхур зазвичай розташовується на конвекситальной і базальної поверхнях лобової частки мозку. При динамічному спостереженні іноді вдається відзначити поступове збільшення міхура протягом днів або тижнів, що вказує на можливість нагнітання повітря по типу клапана, ця бульбашка може досягти великих розмірів і супроводжуватися клини-ними явищами, які змушують підозрювати компресію мозку.
Кашльові поштовхи і чхання сприяють нагнітанню повітря в порожнину черепа. При цьому надзвичайно важливою обставиною є стерильний-ність повітроносних порожнин до моменту травми. При інфікуванні цих порожнин нагнітання повітря в порожнину черепа сприяє вторинному інфи-цірованію субарахноїдального простору і мозкової тканини.
Рентгенологічна картина пневмоцефалии характеризується великим скупченням повітря в порожнині з горизонтальним рівнем рідини. Зміни при пневмоцефалии настільки характерні, що їх неважко відрізнити від газових бульбашок, які зустрічаються при абсцесах мозку в результаті вогнепальної травми.
Проникнення невеликих кількостей стерильного повітря в порожнину черепа зазвичай викликає синдром подразнення оболонок. Проникнення великої кількості повітря викликає синдром підвищення внутрічереп-ного тиску в поєднанні з менінгеальні синдромом, однак погрожую-ного стану, майже як правило, не буває. Іноді хворі скаржаться на відчуття «тріска», «переливання», «лопания бульбашок» при зміні поло-ження голови. Нерідко оболонкові реакції поєднуються з клінікою відноси-кові обмеженого менинго-енцефаліту в зв'язку з забоєм мозкової тканини в області перелому основи черепа.
Пневмоцефалія іноді супроводжується назальної ликвореей, при цьому припущення про пневмоцефалии виникає при наявності синдрому підвищення внутрішньочерепного тиску і до рентгенографії черепа, а остання підтвер-ждает діагноз.
При наявності великого газового міхура, що заповнює область пе-редней черепної ямки, іноді в положенні на спині ликворея відсутня, але при опусканні голови вниз ліквор починає витікати з носа.
У ряді випадків при консервативному лікуванні подальше надходження повітря в порожнину черепа припиняється і повітря розсмоктується, а назальная ликворея продовжує існувати протягом декількох місяців. У біль-шинстве випадків кісткова фістула незабаром тампонується продуктами тканинного розпаду і грануляціями. Лікворея і подальше збільшення пневмоцефалии припиняються, внутрішньочерепний скупчення повітря протягом 1-2 тижнів поступово розсмоктується і неврологічна симптоматика згладжені-ється.
Пневмоцефалія нерідко з'являється на тлі забиття мозку і розгортання менинго-енцефалічеського інфекційного процесу. В стадії збільшення воз-задушливого міхура може з'явитися симптоматика наростаючого здавлення мозку. При оцінці причин, що лежать в основі неврологічної симптоматики, доводиться враховувати ряд моментів. У наведеній нижче історії хвороби з'являється переплетення ряду факторів, що обумовлюють своєрідність раз-вертиванія захворювання.
При багаторазовому дослідженні в лікворі виявляється білок (1,3 - 4,9%) і плеоцитоз (до 235).
При обстеженні хворого через 2 місяці після травми виявлена первинна атрофія зорових нервів із зниженням гостроти зору до 0,01. Назальна ликворея протягом 3 місяців після травми. Лікування антибіотиками. Відсмоктування повітря з порожнини пнев-моцефаліі. Деякий регрес загальномозкових і локальних симптомів.
На контрольних рентгенограмах черепа через 1,5 місяці після травми на тлі пневмоцефалии відзначено проникнення повітря в гідроцефальний лівий боковий і III шлуночки, а ще через 3 тижні повітря з субарахноїдальної кісти і шлуночків повністю розсмоктався. Регрес загальномозкових і локальних симптомів.
Через 3 місяці після травми з'явилися фокальні епілептичні напади, характер-ні для ураження правої лобної ділянки мозку (поворот голови і очей вліво і судомні розряди в лівій руці, а потім в лівій нозі).
Повторно обстежений через 8 місяців після травми. Загальний стан задовольни-тельное. Негрубий правобічнийгеміпарез. Фокальні епілептичні припадки, харак-терни для ураження лівої лобної ділянки мозку.
У тих випадках, де немає тенденції до закриття фістули або за характером пошкодження мало надії на спонтанне припинення надходження повітря в порожнину черепа, а пневмоцефалія збільшується, виникають показання до оперативного втручання.
Спорожнення повітря пункціями через наявний або спеціально утворений кістковий дефект при наявності сполучення між воздухоносной пазухою і порожниною черепа є небезпечним прийомом, бо може спо-собствовать впровадження інфекції з пазух в порожнину черепа. Як показали наші спостереження, відсмоктування повітря супроводжується лише кратковремен-ним ефектом, або ж залишається неефективним і тому, як правило, не повинно застосовуватися.
Однак в одному випадку при важкому стані хворого з величезної Пневмоцефалія ми бачили разючий успіх від відсмоктування повітря пункцией (спостереження в Інституті нейрохірургії імені М. М. Бурденка); мабуть, в рідкісних випадках ця методика може застосовуватися.
В епоху застосування антибіотиків можна дотримуватися вижідатель-ної позиції.
Слід врахувати, що при наявності дефекту в області лобових пазух і перед-них ґратчастих осередків оперативне втручання не становить особливих труднощів, в той час як при пошкодженні в області синуса основної кістки і задніх ґратчастих осередків від оперативного втручання часто доводиться відмовлятися через технічні труднощі .
На жаль, рентгенографія далеко не завжди уточнює точну локалі-зацію пошкодження.
Оперативне втручання зводиться до відкиданню кістково-пластичного клаптя, герметизації дефекту твердої мозкової оболонки та ізоляції субарахноїдального простору від зовнішнього середовища шляхом пластики ділянкою широкої фасції стегна, ділянкою спеціально обробленої (Замора-женной) твердої мозкової оболонки трупа або пластикою полівінілалкоголя; кісткову щілину замазують воском. В інших випадках доводиться відмовлятися від кістково-пластичної операції і користуватися методом розкусуванні кістки. Але і при цьому основним є ізоляція субарахноїдального простору-ства від зовнішнього середовища.