Пізнання - вища форма відображення. Розкриваючи зако-ни дійсності, воно в ідеальній формі відтворює предмети і явища у всьому різноманітті їх властивостей. Це виявляється можливим тому, що пізнавальна дея-тельность людини грунтується на його предметно-чув-жавної, матеріальної, практичної діяльності. Че-ловек нічого не може знати про предметах і явищах зовн-нього світу без того матеріалу, який він отримує від органів почуттів, тому чуттєве пізнання є необхідною умовою і невід'ємним аспектом пізнання взагалі.
Оскільки сутність пізнання полягає в тому, що воно є відображенням об'єктивного світу, і все його форми є знімками, копіями відповідних об'єктів, то центральним питанням теорії пізнання є пи-рос про ставлення наших знань до об'єктивного світу. Це питання розглядається в теорії істини. Істина - це відповідність, адекватність наших знань содер-жанію об'єкта пізнання. Це відповідність має сліду-ющие головні характеристики.
По-друге, за своєю формою істина завжди суб'єктивна, так як при взаємодії об'єкта і суб'єкта завжди бере участь свідомість, визначаючи форму сприйняття. На чув-жавної ступені пізнання ця форма визначена предис-торіей людини і особливостями біохімічних і фізіо-логічних процесів. На рівні абстрактного мислення суб'єктивність проявляється в залежності від того, які знакові системи ми використовуємо і за яких умов ведемо пізнання.
По-третє, це - абсолютність істини як тієї частини знань, яка не може бути спростована подальшим розвитком пізнавальної діяльності. Така істина існує лише як ту межу, до якого прагне наше знання.
Поняттям істинності знань користуються все, але в раз-них філософських напрямках йому надають різний зміст. Ідеалістична філософія, на відміну від матері-алістіческой, заперечує істину. Так в об'єктивному идеа-лізм вона розглядається як відповідність речей їх по-нятіям (Гегель, сучасний неотомізм). Для суб'єктивних-ного ідеалізму відповідність понять з речами не може існувати, так як самих об'єктів або взагалі не су-ществует, або це відповідність ніяк не можна встановити. Тому питання про істинність зводиться тут до правиль-ності тих методів і процедур, які застосовуються, або до абстрактним критеріям простоти, зручності або навіть краси теорії (К. Поппер, неопозітівісти і ін.).
Практика відіграє визначальну роль в процесі позна-ня, становить його основу, пронизує всі його форми. Так чуттєве пізнання засноване на безпосередній взаємодії людини з зовнішнім світом і об'єкт та-кого взаємодії завжди визначено цілями практичес-кой діяльності. Абстрактне мислення засноване на пізнанні об'єктивних законів, але ці закони закріплюють-ються в свідомості тільки завдяки повторення в практи-ке. Пізнання, таким чином, через практику пов'язано зі своїм об'єктом і опосередковується нею. Практика служить ис-точником пізнання, так як ми знаємо світ в тій мірі, в якій здатні до його практичного освоєння і преоб-разованию. У той же час практика ставить перед Познані третьому певні цілі і тому виступає як спонукальної-кові, рушійна причина пізнавальної діяльності згідно-ти. І нарешті, практика є критерієм істинності наших знань. Тільки на практиці людина може дока-мовити істинність своїх знань. Але вона не створює цю ис-тінность, а тільки дозволяє її встановити. Якщо висновки, отримані на підставі наших знань, підтверджують-ся практикою, а діяльність виявляється успішною, то ці знання істинні.
Таким чином, теорія пізнання розкриває законо-мірності та шляхи діалектичного процесу відображення світу в свідомості людини. Вона формулює загальні прин-ципи і теоретичні положення, що описують і пояс-няющие цей процес. У зв'язку з цим на сучасному ця-пе суспільного розвитку набувають першорядне значення питання методології наукового пізнання, вдосконалення-шенствования форм і методів пізнання.