Цивільно-правова відповідальність заснована на принципі повноти відшкодування заподіяної шкоди або збитків. Це означає, що особа, яка завдала шкоди або збитків, за загальним правилом має відшкодувати їх в повному обсязі, включаючи як реальний збиток, так і неодержані доходи (п. 2 ст. 393, абз. 1 п. 1 ст. 1064 ЦК), а в установлених законом випадках - і моральну шкоду. Даний принцип випливає з товарно-грошової природи відносин, регульованих цивільним правом, і зумовлюється верховенством компенсаторно-відновлювальної функції цивільно-правової відповідальності.
Разом з тим майновий оборот диктує і об'єктивні межі розміру цивільно-правової відповідальності: вона не повинна перевищувати суму збитків або розміру заподіяної шкоди, бо навіть повна компенсація потерпілим не передбачає його збагачення внаслідок правопорушення. Ця обставина особливо важливо для сфери договірної відповідальності, де правопорушення нерідко тягнуть за собою стягнення з порушника не тільки збитків, але і заздалегідь передбаченої законом або договором неустойки. При цьому її розмір може визначатися не тільки законом, а й угодою сторін, в тому числі перевищувати встановлений законом розмір.
Неустойка - це грошова сума, визначена законом або договором на випадок невиконання або неналежного виконання зобов'язання (п. 1 ст. 330 ЦК).
При стягненні неустойки потерпіла сторона договору доводить лише факт його порушення контрагентом. Не потрібно доводити і обґрунтовувати розмір понесених збитків (що, як правило, є непростою справою) і причинний зв'язок між їх виникненням і діями порушника, а також вину останнього (яка презюмується). Все це полегшує стягнення неустойки і робить її найбільш поширеною мірою відповідальності в договірних відносинах.
Неустойка може являти собою штраф, тобто одноразово стягуються, заздалегідь визначену грошову суму, або пеню - певний відсоток від суми боргу, встановлений на випадок прострочення його виконання і підлягає періодичній сплаті, тобто по суті, що триває неустойку (наприклад, 0,5% від суми простроченого позики за кожен місяць прострочення). Прийнято також розрізняти договірну неустойку, яка встановлюється письмовою угодою сторін і умови обчислення і застосування якої визначаються виключно на їх розсуд, і законну неустойку, тобто неустойку, встановлену законодавством і застосовується незалежно від угоди сторін (ст. 332 ЦК). Зрозуміло, і законна неустойка стягується лише з ініціативи потерпілої сторони, а якщо вона передбачена диспозитивною нормою закону - то лише остільки, оскільки угодою сторін не передбачено інший її розмір.
Законну неустойку сторони мають право лише збільшити (якщо закон не забороняє цього), але не можуть зменшити. Договірну неустойку сторони мають право змінити своєю угодою, як в сторону збільшення, так і в бік зменшення. При великому розмірі неустойки вона може бути зменшена судом у разі явної невідповідності її суми наслідків порушення зобов'язання (ч. 1 ст. 333 ЦК). Це правило застосовується, зокрема, при стягненні встановлених кредитними договорами неустойок за прострочення повернення банківського кредиту, суми, яких нерідко в кілька разів перевищують суму виданого кредиту (наприклад, неустойка в 3% від суми виданого кредиту за кожен день прострочення становить більше 1000% річних , що явно перевищує всі мислимі втрати банку-кредитора).
Як правило, неустойка не покриває всі понесені потерпілим збитки. Тому за ним зберігається право на їх стягнення, однак лише в частині, не покритій неустойкою (абз. 1 п. 1 ст. 394 ЦК). Неустойка, розмір якої зараховується в загальну суму збитків, називається залікової і являє собою загальний, найбільш поширений вид неустойки, що відповідає загальним принципам цивільно-правової відповідальності. Законом або договором можуть бути передбачені виняткові випадки:
- коли за вибором кредитора стягуються або збитки, або неустойка (альтернативна неустойка);
- коли допускається стягнення тільки неустойки і виключається стягнення будь-яких збитків (виключна неустойка);
- коли збитки стягуються в повній сумі понад неустойки (штрафна неустойка) (абз. 2 п. 1 ст. 394 ЦК).