Відповідно до ч.1 ст.47 Конституції Російської Федерації ні-хто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в тому суді і тим суддею, до підсудності якого вона віднесена законом. Таке закріплення в Конституції Російської Федерації положень про підсудність свиде-ність про значимість даного процесуального інституту. Правильне встановлення підсудності конкретної цивільної справи виразно-му суду є необхідною умовою реалізації права на звернення до суду і гарантією безперешкодного доступу до правосуддя. Значимість підсудності цивільних справ переоцінити складно, оскільки від пра-вильного визначення суду, в якому підлягає розгляду і разре-шенням конкретне цивільну справу, залежить реальний захист прав, сво-бод і охоронюваних законом інтересів зацікавленої особи.
Інститут підсудності в Росії виник майже одночасно з су-допроізводством, так як з'явилася необхідність в розмежуванні компетенції між різними судами. Однак вперше визначення підсудності було законодавчо закріплено лише в Соборному укластися-ванні 1649 г. «підсудність - це предмет справи». 1
К.І. Малишев визначав підсудність як підвідомчість справи відомому суду, на підставі якої суд визнається компетентним або здатним до розгляду і вирішення цієї справи. 2 Тобто виходячи з цього визначення, підсудність і підвідомчість, по Малишеву, є тотожними поняттями.
Е.В. Васьковський розумів підсудність як просторову когось петентность однорідних судів. 3 Іншими словами, тут ототожнюються поняття підсудності та компетенції.
Відмінне від інших визначення підсудності давав А.Х. Гольма-стін. На думку Гольмстен, підсудність - це «приналежність через Вестн справ до числа справ даного місця державної території». 1
У законодавстві СРСР і РРФСР термін «підсудність» охоплення-вал два поняття - підвідомчість і власне підсудність. Лише з прийняттям ЦПК РРФСР 1964 р в якому норми про підвідомчості і підсудності були розміщені в різних розділах, була визнана саме-самостійності цих інститутів, незалежність їх один від одного.
Підвідомчість розмежовує функції між судовими та несудовими органами. Підсудність же, як правильно відзначав ще Е.І.Домбровскій, матиме місце лише тоді, коли справи «підлягають розбору тільки в судових органах». 3
З.Х. Баймолдіна під підвідомчістю передбачає разграні-чення справ між різними юрисдикційними органами, а підсудний-ність - виключно між судами всередині судової системи. 4
Кожен суд правомочний розглядати і вирішувати по суті певне коло цивільних справ з числа тих справ, які віднесені до відання судів.
У зв'язку з цим можна відзначити, що поняття «підвідомчість» визначає межі судової юрисдикції в цілому, а «підсудність» при-змінюється для позначення юрисдикції конкретного суду по рассмотре-нию і вирішення цивільних справ по суті. 5
Правила про підвідомчості дозволяють розподілити справи, пре-жде всього, між Конституційним Судом, судом загальної юрисдикції і арбітражним судом. Основним завданням інституту підвідомчості, як справедливо зазначає Г.А. Жилін, є розподіл справ про правових спорах і правових питаннях між названими судами з урахуванням спеціалізації окремих існуючих ланок судової системи країни. Правила про підвідомчості дозволяють розподілити справи ме-жду названими органами, відносячи переважну їх частину до компетенції суду загальної юрисдикції. Усередині ж цивільного процесу компетенція суду першої інстанції є здатністю мати процесуальні права і нести процесуальні обов'язки. Без комплексу таких прав і обов'язків суд не міг би стати суб'єктом процесу і виконати стоячи-щие перед ним як органом правосуддя мети і завдання цивільного судо-виробництва. 1
Підвідомчість і підсудність, «не зливаючись спрямовані на визначення повноважень даного суду, на розгляд і вирішення конкретної справи. Спочатку судді необхідно упевнитися в тому, що дана справа взагалі підлягає розгляду в суді загальної юрисдикції, а не в іншому юрисдикційному органі; потім розібратися, на якому рівні судової системи воно буде вирішуватися по суті; і, нарешті, який з численних однорідних судів компетентний його дозволити ». 2
Інститути підвідомчості і підсудності є самостійно-тельно діючими, хоча в чинному ЦПК РФ їх норми і об'єд-нени в одну главу. За допомогою підсудності підвідомчі судам загальної юрисдикції справи розподіляються між різними судами цієї системи для того, щоб була досягнута мета громадянського судопроиз-ництва - захист порушених або оспорюваних прав, свобод і законних інтересів.
Однак точного визначення, що ж таке підсудність, в законі досі не визначено. У зв'язку з цим в науці існує кілька то-чек зору до визначення поняття підсудності.
Велика юридична енциклопедія визначає підсудність як встановлену законом сукупність ознак (властивостей) характеру справи, що дозволяє віднести його (цивільна справа) до ведення того чи іншого суду, а також порядок вирішення питань передачі справи з одно-го суду в інший відповідно до їх підсудністю. 3 Дана формулює-ка в першій своїй частині, як видається, дещо розширює поня-тя підсудності, тому що не пов'язує тільки з можливістю розгляду справи по суті судом першої інстанції.
Відмінною від інших є точка зору, висловлена В.М. Жуй-ковим. На його думку, інститут підсудності слід використовувати не для розмежування предметів відання між судовими органами як судами першої інстанції, а для того, щоб розмежовувати компетенцію різних судів як органів цивільної юрисдикції. 4
Відмінності у визначенні поняття підсудності породжують на прак-тику несприятливі наслідки. Це призводить або до прийняття справи до провадження тим судом, який не повноважний його розглядати, чи до відмови в прийнятті справи до провадження тим судом, який повинен його розглядати.
Взагалі, в цивільному процесуальному законодавстві необ-обхідно передбачити статтю, в якій розкривалися б поняття подве-домственності і підсудності. Це зробило б неоціненну допомогу су-дам в практичній діяльності.