Усне мовлення має ряд особливостей, якими вона відрізняючи-ється від формується на її основі письмової мови. При цьому справа не зводиться тільки до того, що в основі усного мовлення лежить звучання слів, а в основі письмової - їх накреслення або що усне мовлення сприймається слухом і продукується за допомогою звукопроізносітельной органів, тоді як письмен-ва сприймається зором і продукується за допомогою руки , збройної пером, олівцем, крейдою або вдаряє по клавішах друкарської машинки.
Відмінності між усній і письмовій промовою різноманітні. Незважаючи на те що в основі листа лежить графічний код, значною мірою відображає фонетичну структуру усного мовлення, кожен з цих двох видів мовлення має спе-цифические засобами для вираження сенсу.
Так, наприклад, пари слів гуртки - гуртки, пили - пили і словозміни руки - руки, насипати - насипати, протипожежні-ставлені один одному в усному мовленні завдяки наголосу, раз-личать в листі лише за допомогою графічного позначення наголоси, яке застосовується в словниках , але в більшості слу-чаїв не використовується ні в рукописних, ні в друкованих текстах.
Сенс пропозиції в великій мірі визначається в усному мовленні інтонацією. Для передачі інтонації в листі існує пунктуація, використовуються такі прийоми, як виділення Незнач-яких слів підкресленням, розрядкою, різними шрифтами. Од-нако цих коштів все ж виявляється недостатньо для того, щоб повністю передати інтонацію живої мови.
У деяких випадках, навпаки, в листі висловлюється те, що в усному мовленні залишається нерозмежованість. Наприклад, раз-особистий сенс пропозицій Вдалині показався орел і Вдалині по
здавався Орел або Треба відвести дітей і Треба відвезти дітей ви-ражен чисто орфографічними засобами.
Зі сказаного випливає, що матеріальні засоби усного та писемного мовлення, що використовуються для вираження і розрізнення сенсу, не цілком відповідають один одному, причому в одних випадках перевага виявляється на стороні усного слова, в інших-на стороні листа.
Усного мовлення властиві деякі особливості, що стосують-ся її лексики і граматики. Ці особливості найбільше обус-лову тим, що, діалогічна переважно, усне мовлення використовується в повсякденному житті при безпосередньому кон-такті між говорять, які знаходяться в певній обстановці, мають можливість не тільки чути собеседні-ка, але також візуально сприймати його артикуляцію і своє-подібний «акомпанемент» мови у вигляді виразних руху-ний (міміка обличчя, жести, пози говорить). В ході бесіди говорить завжди має можливість врахувати реакцію собеседні-ка, повторити, уточнити, доповнити недостатньо ясно сказане.
Діалог особливо добре представлений в спілкуванні людей близьких, добре знайомих один з одним, в колі сім'ї, в про-вин товаришів по роботі, коли взаємне розуміння досягнень-гается часом з півслова.
Говорячи про лексичних особливостях усного мовлення, слід відзначити її еконо-тить, що поряд із загальновживаними стилістично Нейт-ральних словами широке застосування знаходить в ній розмова-но-побутова лексика, що включає діалектні та просторічні слова.
Граматичні особливості усного мовлення найбільше прояв-ляють в її синтаксисі, для якого характерно насамперед перевагу простих речень, сурядних конструк-цій над підрядними, всіляких неповних речень над повними.
Однак якщо від діалогічного усного мовлення звернутися до мо-технологічного, до зв'язного розповіді, то особливості усного мовлення в значній мірі згладжуються і вона зближується з розгорнутою письмовою мовою, для якої характерний більш строгий, багато в чому своєрідний відбір слів і більш складні синтаксичні конструкції.
Слід особливо підкреслити первинність усного мовлення по відно-шенням до письмовій, яка є вторинною, похідною від неї. Це виражається не тільки в тому, що письмова мова формується у нормально чує дитини пізніше усній і на її основі, а й в тому, що у дорослих людей психофізіологи-ний механізм процесів читання і письма знаходиться в тісній залежності від усного мовлення. Особливо наочно така зависи-ність виражається в порушеннях листи, обумовлених рас-Стройство усного мовлення, наприклад при афазії, дизартрії, дис-лаліі.
Істотну особливість усної мови становить її б-стротечность, послідовна зміна її елементів, зливають-ся в більш-менш поширені безперервні ланцюги.
У письмовій мові пропозиції чітко розділені інтервалу-ми на слова, а в друкованих текстах-і слова на літери.
Завдяки статичності накреслень слів вони виявляються представленими як у вигляді послідовно розташованих окремих елементів-букв, так і у вигляді цілісної конфігу-рації, складеної з цих елементів.
Внутрішня усне мовлення відрізняється від зовнішньої не тільки тим, що вона не чути, що пов'язані з нею мовні руху різко скорочені, але також і своєю крайньою лексичної і грама-тичної сокращенностью. Л. С. Виготський (1956), підкреслюючи сворнутость, еліптичності, стенографічность внутрішнього мовлення, розглядав її як пряму протилежність письмовій мові, що відрізняється максимальною повнотою і розгорнення.
Як і усне мовлення, дактилологія зручна в діалозі, в умов-ях безпосереднього спілкування. Вона так само супроводжується ви-разючими рухами. Завдяки зміні тривалості експозиції окремих знаків, темпу їх слідування один за дру-гом, а також завдяки різної тривалості перерв між серіями знаків і приєднання до рухів пальців руху-ний передпліччя в дактилологія можуть знайти якийсь отраже-ня динамічні і паузальном кошти інтонації.