Термін "економіка" утворився від грецьких слів "oikos", що означає в перекладі будинок, господарство і "nomos" - правило, закон. Сукупність цих слів у буквальному розумінні означає "правила ведення домашнього господарства".
Сучасні економічні словники визначають "економіку" як господарство, сукупність засобів, об'єктів, процесів, використовуваних людьми для забезпечення життя, задоволення потреб шляхом створення необхідних людині благ, умов і засобів існування із застосуванням праці.
Таким чином, в сьогоднішньому розумінні "економіка" - це системний господарський комплекс, який містить в собі взаємопов'язані і взаємозалежні ланки, по-перше, суспільного виробництва, по-друге, розподілу і, по-третє, обміну виробленого продукту в масштабах усієї держави.
Найбільшими складовими економічної системи України є: промисловість; енергетичний комплекс; Агропромисловий комплекс; будівельний комплекс; транспорт і дорожнє господарство; зв'язок; торгівельний комплекс;
житлове господарство; побутове обслуговування населення; сфера використання і охорони природних ресурсів.
Всі перераховані галузі та комплекси знаходяться в тісній взаємодії і пройняті багатьма інтегративними зв'язками. Кожна з них складається з декількох підгалузей. Підгалузі відрізняються, з одного боку, значною самостійністю, а з іншого боку - взаємозалежністю і интегрированностью з економічною системою в цілому.
У кожній з перерахованих галузей і підгалузей є специфічні матеріальні умови виробництва, технологічні процеси, структура і чисельність підприємств, інженерно-технічний та управлінський персонал та ін. Всі ці фактори визначають їх місце і призначення в економічній системі, а також особливості міжгалузевих зв'язків.
Стан економіки, рівень її розвитку, ефективність прямо залежать від здатності держави управляти виробництвом і обертанням виробленого тут матеріального продукту.
Регулювання економіки є найважливішою функцією держави в умовах ринкового господарювання, а тим більше в умовах переходу до нього. Саме держава встановлює правові основи для прийняття управлінських рішень, захищає інтереси національної економіки, формує її інфраструктуру, контролює процеси грошового обігу, встановлює і розвиває економічно вигідні для суспільства і держави правовідносини.
Управління даною сферою являє собою складний процес цілеспрямованого впливу держави на всі компоненти економічної системи з метою її вдосконалення. Його основою є своєчасне і правильне врахування об'єктивних економічних законів, характеру суспільних відносин в конкретний історичний період, розвитку продуктивних сил, ступеня інтегрованості країни у світове економічне співтовариство.
Крім усього перерахованого, дає можливість визначити пріоритетні напрямки в економічному розвитку, оптимально використовувати матеріальні, технічні, інтелектуальні та інші ресурси суспільства.
• поглиблення грошової та макроекономічної стабілізації на основі пріоритетності стабілізації фінансів нижчої ланки - підприємств, організацій, суб'єктів підприємницької діяльності;
• зниження податкового тиску на товаровиробника і його ефективний захист в умовах подальшої лібералізації економічної діяльності;
• проведення зваженої адміністративної реформи як центральних, так і місцевих органів влади з метою підвищення ефективності систем управління.
Всі названі фактори визначають особливості керуючого впливу і структурну побудову механізму управління економікою. Цей механізм складається, по-перше, з системи організаційно-правових структур, по-друге, з системи організаційно-правових методів і форм державно-управлінського впливу на відносини в даній сфері.
Організаційно-правові структури - це суб'єкти державного управління економікою. Організаційно-правові методи і форми - це ті засоби і прийоми, які використовуються суб'єктами управління для реалізації своїх повноважень, тобто методи і форми їх управлінської діяльності.