Основним з них є емісія пайових цін-них паперів - акцій. Випуск акцій в обіг (емісія) здійснюється: а) при установі АТ і продажу акцій його засновникам (власникам); б) при збільшен-ня розміру початкового статутного капіталу шляхом додаткового випус-ка акцій.
За рішенням зборів акціонерів суспільство має право змінювати величину статутного капіталу. Збільшення статутного капіталу здійснюється шляхом збіль-чення номінальної вартості акцій або додаткового випуску акцій. У пер-вом випадку можливі наступні варіанти дій: додаткові внески коштів акціонерами (відбувається зростання валюти балансу) або використан-ня одного з раніше створених джерел - додаткового капіталу або нераспре-поділеній прибутку минулих років (валюта балансу не змінюється). Додаткові акції можуть розміщуватися суспільством тільки в межах кількості звичайних акцій, визначеного в його статуті.
Власний капітал може змінюватися за рахунок реінвестування прибутку і дооцінки довгострокових активів. Суть першого варіанту очевидна: невилучений прибутків на користь акціонерів означає, що в пасиві балансу з'явився додат-ковий джерело фінансування (нерозподілений прибуток і фонди, ство-дані за рахунок чистого прибутку), а в активі балансу відбулося равновеликое збіль-личение коштів, розпорошених по різних активах .
Другий варіант проявляється дотримуюся-щим чином. Фірма переоцінює своє майно, наприклад, за допомогою професії-сиональной оцінювачів; при цьому, як правило, змінюється в бік збільшення вартісна оцінка довгострокових активів, а сума збільшення записується до статті «Додатковий капітал».
Структура капіталу. Фінансовий леверидж.
Управління структурою капіталу є однією з найбільш важливих і складних завдань фінансового менеджменту. Вирішення цього завдання полягає у визначенні частки і видів позикового капіталу, при яких мінімізується вартість капіталу і максимізує рентабельність власного капіталу і ринкова вартість підприємства.
Структура капіталу - співвідношення різних частин капіталу. Характеризується часткою кожного джерела капіталу.
Основне завдання управління структуройкапітала - визначення частки і видів позикового капіталу, при яких мінімізується вартість капіталу і максимізує рентабельність власного капіталу і ринкова вартість підприємства.
У ролі фінансового важеля виступає позиковий капітал, за рахунок нарощування якого прискореними темпами збільшується рентабельність власного капіталу.
Якщо рентабельність підприємства вище, ніж ціна позикового капіталу, то використання позикового капіталу, незважаючи на його платність, збільшує рентабельність власного капіталу. І чим більше частка позикового капіталу (за інших рівних), тим більшою мірою збільшується рентабельність власного капіталу. Таким чином позиковий капітал (його частка) виступає свого роду важелем для збільшення рентабельності власного капіталу, а відношення позикового капіталу до власного називається коефіцієнтом фінансового важеля (фінансового левериджу).
Позитивний характер фінансового левериджу визначає-ся тим, що позиковий капітал, як правило, обходиться дешевше, ніж власний. Крім цього, дивіденди, що виплачуються власникам, - це частина чистого прибутку (т. Е. Після розрахунків з бюджетом по податках), відсотки, що виплачуються кредиторам, - це частина собівартості Списання відсотків на собівартість призводить до зменшення оподатковуваного прибутку, т. Е. До меншому відтоку коштів зі сплати податків.
Негативний характер фінансового левериджу визначається тим, що виплата відсотків по позикового капіталу є обов'яз-ково, тоді як виплата дивідендів - немає. Кредитори (зовнішні інвестори) вимагають своє винагороджені-ня незалежно від поточних результатів діяльності підприємства.
Фінансовий леверидж може оцінюватися різними способами.
Перший - розраховується коефіцієнт фінансового левериджу, як відношення позикового капіталу до власного.
Другий - розраховується ефект фінансового левериджу як приріст до чистої рентабельності соб-дарських засобів, що отримується за рахунок використання кредиту:
ЕФЛ = (РА - СВК) х ЗК. СК
де ЕФЛ - ефект (сила впливу) фінансового левериджу (приріст коефіцієнта рентабельності власного капіталу),%;
РA- економічна рентабельність активів,%;
СПК - середня розрахункова процентна ставка за кредит; %;
ЗК - позиковий капітал, руб .;
СК - власний капітал підприємства, руб.
Третій - розраховується ефект фінансового левериджу з урахуванням економії на податку на прибуток:
ЕФЛ = (1 - СНП) х (РА - СВК) х ЗК. СК
де СНП - ставка податку на прибуток,%.
У цій формулі виділяються три основні складові, відповідні розглянутим вище факторам:
1) податковий коректор (1-СНП) показує вплив оподаткування в розрізі окремих-вання на ефект фінансового левериджу;
2) диференціал фінансового левериджу (РА - СВК) характеризує вигоду залучення позикових коштів; якщо диференціал негативний - залучення позикових коштів приносить підприємству збиток; чим вище позитивне значення діфферен-циала, тим вище ефект фінансового левериджу;
3) коефіцієнт фінансового левериджу (ЗК. СК) характеризує ризик, який збільшується в міру збільшення суми позикового капіталу, використовуваного підприємством, що припадає на одиницю власного капіталу; коефіцієнт фінансового левериджу мультиплікує поклади-вальний або негативний ефект, одержуваний за рахунок значення диференціала.
Ефект фінансового важеля показує, на скільки відсотків зміниться рентабельність власного капіталу при зміні обсягу позикового капіталу на один відсоток.
Дивідендна політика. Теорії дивідендної політики та практика їх застосування. Темп сталого зростання.
Дівіденд- грошовий дохід акціонерів, що виплачується з чистого прибутку.
Теоретично вибір дивідендної політики передбачає реше-ня двох ключових питань:
чи впливає величина дивідендів на зміну сукупного бо-гатства акціонерів?
якщо так, то якою має бути оптимальна їх величина?
У теорії фінансів здобули популярність три підходи до обгрунтувати ванию оптимальної дивідендної політики: теорія іррелевантние дивідендів, теорія суттєвості дивідендної політики, теорія на-ковій диференціації.
Послідовність дій повинна бути такою:
1) складається оптимальний бюджет капіталовкладень і рас-зчитується необхідна сума інвестицій;
2) визначається схема фінансування інвестиційного порт-портфеля за умови максимально можливого фінансування за рахунок реінвестування прибутку і підтримки цільової структури источ-ників;
3) дивіденди виплачуються в тому випадку, коли не вся прибуток використана з метою інвестування.
Теорія «синиці в руках» і полягає в тому, що ін-Вестор, виходячи з принципу мінімізації ризику, завжди віддають перевагу поточні дивіденди доходах, лише потенційно можливим в буду-щем, і можливого приросту акціонерного капіталу. Кро-ме того, поточні дивідендні виплати зменшують рівень неопреде-лінощів інвесторів щодо доцільності і вигідності ін-вестірованія в дану компанію; тим самим їх задовольняє менша норма прибутку на інвестований капітал, що використовується в якості коефіцієнта дисконтування, що призводить до зростання ринкової оцінки акціонерного капіталу. Навпаки, якщо дивіденди не виплачуються, невизначеність збільшується, зростає і прийнятна для акціонерів норма доходу, що призводить до зниження ринкової оціню-ки акціонерного капіталу, т. Е. До зменшення добробуту акціонерів.
Теорія податкової диференціації, згідно з якою пріоритетне значення, з позиції акціоні-рів, має не дивідендна, а капіталізована прибутковість. Пояс-ня цього досить очевидне: дохід від капіталізації оподатковувався за меншою ставкою, ніж отримані дивіденди. Ставки подат-гообложенія періодично мінялися, але в будь-якому випадку різниця між ними зберігалося.
Відповідно до цієї теорії якщо дві компанії розрізняються лише в способах розподілу прибутку, то акціонери компанії, име-нього відносно високий рівень дивідендів, повинні вимагати підвищений дохід на акцію, щоб компенсувати втрати в зв'язку з підвищеним оподаткуванням. Таким чином, компанії невигідно платити високі дивіденди, а її ринкова вартість максимизируется при відносно низькій частці дивідендів в прибутку.
Варіанти використовуваних типів дивідендної політики
Залишкова політика дивідендних виплат
Політика стабільного розміру дивідендних виплат
Політика стабільного мінімального розміру дивідендних виплат з надбавкою в окремі періоди
Політика стабільного рівня дивідендів по відношенню до прибутку
Політика постійного зростання розміру дивідендних виплат
Темп (коефіцієнт) стійкого зростання
Заданий темп стійкого зростання дозволяє визначити максимально можливий фонд дивідендних виплат.
Співвідношення фінансового і операційного важелів організації.
В якості операційного важеля виступають постійні витрати (частка постійних витрат).
В якості фінансового важеля виступає позиковий капітал (частка позикового капіталу).
Ефект виробничого важеля:
ефект (сила впливу) виробничого важеля показує, на скільки відсотків зміниться прибуток при зміні виручки (обсягу виробництва) на один відсоток:
ЕОР =? П% / ΔВ% =? П% / ΔК%
Пм - прибуток маржинальна
відношення валової маржі (результату від продажу після відшкодування змінних витрат) до прибутку.
Операційний леверидж використовується менеджерами для того, щоб збалансувати різні види витрат і збільшити відповідно дохід. Операційний леверидж дає можливість збільшити прибуток при зміні співвідношення змінних і постійних витрат.
Ефект фінансового важеля показує, на скільки відсотків зміниться рентабельність власного капіталу при зміні обсягу позикового капіталу на один відсоток.
Розраховується: ЕФЛ = (РА - СВК) х ЗК. СК
де ЕФЛ - ефект (сила впливу) фінансового левериджу (приріст коефіцієнта рентабельності власного капіталу),%;
РA- економічна рентабельність активів,%;
СПК - середня розрахункова процентна ставка за кредит; %;
ЗК - позиковий капітал, руб .;
СК - власний капітал підприємства, руб.
Операційно-фінансовий леверидж (ЕОФЛ)
Показує загальний ризик для даного підприємства, пов'язаний з можливим браком коштів для покриття поточних витрат і витрат на обслуговування зовнішніх джерел коштів.
Управління оборотним капіталом організації. Політики управління оборотним капіталом. Ефективність управління оборотним капіталом.
Оборотний капітал: (- поточні кошти - оборотні кошти - мобільні активи - активи, вкладення в які проходять повний кругообіг не менше, ніж протягом рік)
- це активи, які:
- вкладені заздалегідь, т. е. авансовані до отримання доходу
- не витрачаються і не споживаються, але постійно поновлюються в господарському обороті
Повний цикл обороту оборотних активів характеризує час руху коштів підприємства і залежить від тривалості виробництва і збуту продукції. Формула руху оборотних коштів: