Поняття «дія права» і «реалізація (здійснення) права» не збігаються. «Дія права» - вплив юридичних норм на поведінку людей і життя суспільства. Три способи «дії права»: інформаційний (що вимагає від суб'єкта норма права); орієнтаційний (спрямовує діяльність людей ставлячи перепони в деяких випадках); правового регулювання (обов'язковість поведінки, інакше примус з боку держави).
Способи впливу права на поведінку людей: заборони. тобто вимога утриматися від діяння (дії або бездіяльності); доз-воління, тобто вказівка на юридичну можливість, яку може використовувати або не використовувати суб'єкт права; припис, тобто то, що необхідно робити (як правило, відноситься до повинно-стнимі особам). Звідси два типи правового регулювання: общедозволітельний (принцип «все, що не заборонено, то дозволено») і дозвільний ( «заборонено все, крім того, що дозволено»).
Реалізація норм права є втілення їх приписів в поведінці фізичних осіб, посадових осіб, государства.Реалізація права як процес характеризується вчиненням певних дій, передбачених нормами права і ставленням суб'єкта до правових тре-бованіям в момент скоєння запропонованих дій (борг, страх наслідків і т. п.). Основні засоби спонукання людей до реалізації норм права - обіцянка на-гради і загроза фізичного примусу або позбавлення якихось благ.
Трьом способам правового впливу на поведінку індивіда (заборони, дозволених і приписом) відпо-ветствуют три способи (види) реалізації норм права. заборона здійснюється в його дотриманні, дозволеніе- ВЕГО використанні. апредпісаніе - в його виконанні суб'єктами права.
Дотримання норм права - утримання від заборонених дій. Дотримання має пасивний характер, наприклад не порушувати правила дорожнього руху, навчальну дисципліну і т.п. Виконання норм права (обов'язків), тобто обов'язкове вчинення активних дій (реалізація приписів), передбачених нормами права, наприклад, з'явитися за повісткою до військкомату, виконати зобов'язання (повернути борг, поставити товар), дати свиде-тельские свідчення в суді і т.п. Використання (здійснення) норм права, тобто реалізація можливості здійснювати (або не робити) дії, дозволені правом, наприклад, бути власником речі, брати участь у виборах і т, п.
Застосування норм права - це особлива форма їх реалізації, воно необхідне, коли юри-дичні норма не може бути реалізована суб'єктами права без вме-шательство публічних органів влади (органів державної влади або місцевого самоврядування). Правозастосування - це рішення по конкретній справі, «при-ложение» юридичних норм до конкретних осіб і обставин. Одна з форм правозастосування - діяльність органів правосуддя. Ознаки застосування норм права:
- здійснюється тільки компетентними державними органами влади або їх посадовими особами (суд, начальник відділення міліції, керівник муніципального органу, директор казенного підприємства, командир військової частини). Всі державні і муніципальні органи та їх посадові особи в межах своєї компетенції здійснюють правозастосовчу діяльність;
- носить державно-владний ха-рактер;
- складається у виданні індивідуальних правових приписів або актів, наприклад виправдувальний вирок суду, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи та ін.
- відбувається в ус-тановленном законом порядку (процедури).
У більшості випадків исполне-ня юридичних норм відбувається без втручання державних органів влади. Необхідність в такому втручання-тельстве виникає у випадках:
а) необхідності видання компетентним органом владного реше-ня щодо конкретної особи, наприклад, наказ ректора про зарахування абітурієнта до університету;
б) наявності перешкод для викорис-тання суб'єктивних юридичних прав, наприклад, якщо порушено «право користування» власник може звернутися до суду з позовом з вимогою усунення зазначених перешкод;
в) доб-ровольного невиконання юридичних обов'язків, наприклад, не виконуються умови договору оренди;
г) необхідності визначення міри покарання правопорушника, наприклад, при вчиненні злочину, адміністративного або дисциплінарного проступку і т.д.
«Правозастосовній діяльності - це одночасно і застосування державним органом або посадовою особою певної норми права для вирішення конкретного правового справи (питання), і разом з тим реалізація даними органом (або особою) відповідної свого обов'язку (і права), передбаченої диспозицією застосовуваної норми права» [13]. Виділяють три основні стадії правозастосовчого процесу:
1) встановлення фактичних обставин юридичної справи, тобто йде збір фактів, що мають значення для винесення рішення по справі. Обставини, які необхідно встановити, як правило, вказані в нормативних правових актах. Встановлюються факти повинні відповідати вимогам:
- належності. тобто безпосередньо відноситься до даної справи. Форма деяких доказів визначена законом, наприклад, наявність трудового стажу підтверджує трудова книжка; укладення шлюбу - свідоцтво. Факти повинні мати безпосереднє відношення до справи;
- достовірності. тобто повинні бути доведені, наприклад, за допомогою сві-детелей, огляду місця події, експертизи, віщо-ських доказів, документів, слідчого експе-рімента і ін. Такі дані називаютюрідіческімі дока-зання;
- повноти. тобто повинні бути встановлені всі необхідні для прийняття рішення факти, наприклад, у кримінальній справі обов'язково встановлюються такі факти: ка к. хто. коли і де . яким способом вчинив злочин, мотиви злочину;
3) винесення рішення по справі Вира-жается в виданні компетентним органом індивідуального правового акта (вирок суду, наказ посадової особи) і його доведенні до зацікавлений-них осіб та організацій. Прийняте рішення повинно битьзаконним, обґрунтованим, виконуваним. Правозастосовний акт фіксує прийняте рішення, надає йому офіційне значення.
Акт застосування норми права - це юридичний документ, що містить припис компетентного органу для конкретної особистості. Акт виноситься в результаті дозволу певного правового справи. Ознаки акта застосування: імеетвластний характер і охороняється государ-ством; відноситься до індивідуальних правових актів; видається у встановленій законом формі і має такі обов'язкові реквізити:
- дату і місце видання;
- найменування органу, який видав акт;
- підпис відповідальної особи.
Структура основного змісту правозастосовчого акта має три частини: опи-сательную (фактичні обставини), мотівіровоч-ву (обгрунтування прийнятого рішення), резолютивну (со-тримання самого рішення). Кожен правозастосовний акт має чітко визначений найменування: вирок, наказ, до від-ня, розпорядження.
Правозастосовні акти можна класифікувати за такими підставами:
а) акти представницьких органів влади (державних і муніципальних);
б) акти виконавчих органів влади (державних і муніципальних);
в) акти правоохоронних органів (суду, прокуратури та ін.);
г) акти органів державного контролю і нагляду (податкової інспекції, митних органів, технічного нагляду та ін.);
2) за формою акти діляться на укази, вироки, рішення, накази, розпорядження і т.д .;
3) по функціямправа - на: регулятивні (указ про призначення на посаду міністра) і охоронні (постанова про порушення кримінальної справи);
4) за правовою природою виділяють основні акти (висловлюють кінцеве рішення по справі, наприклад, виправдувальний вирок) і допоміжні акти (готують видання основних актів, наприклад, постанова про притягнення особи в якості обвинуваченого);
5) за предметом правового регулювання розрізняють цивільно-правові акти, акти в сфері трудових правовідносин, кримінально-правові акти і т.д .;
6) за своїм характером акти бувають матеріальними і процесуальними.