Сучасна наука має дуже складну організацію. З точки зору предметного єдності, все її численні дисципліни об'єднуються як комплекси наук - природничих, суспільних, технічних, гуманітарних, антропологічних.
Георг Гегель (1770-1831), німецький філософ, основоположник діалектики, сформулював основні ознаки, що визначають науку:
1) існування достатнього обсягу досвідчених даних;
2) побудова моделі, систематизирующей і формує досвідчені дані;
3) можливість на основі моделі передбачити нові факти, що лежать поза початкового досвіду.
Перераховані ознаки містяться і в сучасному визначенні науки. наука - сфера людської діяльності, функція якої - вироблення і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність.
1. описова - виявлення істотних властивостей і від-носіння дійсності;
2. систематизує - віднесення описаного за класами і розділами;
3. пояснювальна - систематичний виклад суті досліджуваного об'єкта, причин його виникнення і розвитку;
5. прогностична - передбачення нових відкриттів в рам-ках існуючих теорій, а також рекомендації на майбутнє,
6. світоглядна - внесення отриманих знань в су-суспільством картину світу, раціоналізація відносин чоло-століття до дійсності.
Як іншим сферам людської діяльності, науці притаманні специфічні риси:
УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ - повідомляє знання, істинні для універсуму за тих умов, при яких вони здобуті людиною.
Фрагментарно - вивчає різні фрагменти реальності або її параметри; сама ж ділиться на окремі дисципліни.
Загальнозначущому - одержувані знання придатні для всіх людей; мова науки-однозначний, що фіксує терміни і поняття, що сприяє об'єднанню людей.
Знеособлений - ні індивідуальні особливості вченого, ні його національність або місце проживання ніяк не представлені в кінцевих результатах наукового пізнання.
СІСТЕМАТІЧНОСТЬ- наука має певну структуру, а не є нескладним набором частин.
Незавершене - хоча наукове знання безмежно зростає, воно не може досягти абсолютної істини, після пізнання якої вже нічого буде досліджувати.
ПРЕЕМСТВЕННОСТЬ- нові знання певним чином і за суворими правилами співвідносяться зі старими знаннями.
КРИТИЧНІСТЬ - готовність поставити під сумнів і переглянути свої, навіть основоположні, результати.
ДОСТОВІРНІСТЬ - наукові висновки вимагають, допускають і проходять перевірку за певними сформульованим правилам.
Внеморальной - наукові істини нейтральні в морально-етичному плані, а моральні оцінки можуть відноситися або до діяльності по отриманню знання (етика вченого вимагає від нього інтелектуальної чесності та мужності в процесі пошуку істини), або до діяльності по його застосуванню.
РАЦІОНАЛЬНІСТЬ - отримання знань на основі раціональних процедур і законів логіки, формування теорій і їх положень, що виходять за рамки емпіричного рівня.
ЧУТТЄВІСТЬ - наукові результати вимагають емпіричної перевірки з використанням сприйняття і тільки після цього визнаються достовірними.
Ці риси науки утворюють шість діалектично взаємопов'язаний пар:
універсальність - фрагментарність, спадкоємність - критичність,
общезначімость - знеособленість, достовірність - внеморальной,
систематичність - незавершеність, раціональність - чуттєвість.
Крім того, для науки характерні свої особливі форми, методи досліджень, мову, апаратура. Всім цим і визначається специфіка наукового дослідження і значення науки.
4. Структура, рівні і форми наукового пізнання.
За 2,5 тис. Років свого існування наука перетворилася на складне, системно організоване освіту з чітко переглядається структурою. Основними елементами наукового знання є:
ü твердо встановлені факти;
ü закономірності, узагальнюючі групи фактів;
ü теорії, як правило, представляють собою знання сис-теми закономірностей, в сукупності які описують не-кий фрагмент реальності;
ü наукові картини світу, які малюють узагальнені образи реальності, в яких зведені в якесь системне єдиний-ство все теорії, що допускають взаємне узгодження.
Головна опора, фундамент науки - це, звичайно, встановлений-ні факти. Якщо вони налаштовані належним чином (підтверджені численними свідченнями спостереження, експеримент-тов, перевірок і т.д.), то вважаються безперечними і обязатель-ними. Це - емпіричний, т. Е. Досвідчений базис науки. Кіль-кість накопичених наукою фактів безперервно зростає. Есте-ного, вони піддаються первинному емпіричному узагальнено-нию, систематизації та класифікації. Виявлені в досвіді спільність фактів, їх однаковість свідчать про те, що знайдений якийсь емпіричний закон, загальне правило, яким підкоряються безпосередньо спостережувані явища.
Але фіксуються на емпіричному рівні закономірний-ності зазвичай мало що пояснюють. Крім того, емпіричні закономірності зазвичай малоев-рістічни, тобто не відчиняють подальших напрямків науч-ного пошуку. Ці завдання вирішуються вже на іншому рівні по-знання - теоретичному.
Емпіричний рівень наукового пізнання передбачає необхідність збору фактів та інформації (встановлення фактів, їх реєстрацію, накопичення), а також їх опис (виклад фактів і їх пер-вічная систематизація).
Теоретичний рівень наукового пізнання пов'язаний з поясненням, узагальненням третьому, створенням нових теорій, висуванням гіпотез, відкриттям третьому нових законів, передбаченням нових фактів у рамках цих теорій. З їх допомогою виробляється наукова картина світу і тим самим здійснюється світоглядна функ-ція науки.
Крім того, прийнято розрізняти ще один рівень наукового пізнання, який має прикладний характер - виробничо-технічний - проявляє себе як безпосередня виробнича сила суспільства, прокладатися-вая шлях розвитку техніки.
Проблемаопределяется як «знання про незнання», як усвідомлений вченими питання, для відповіді на який наявних знань недостатньо. Вміти правильно вибрати і поставити наукову проблему дуже важливо.
Рішення будь-якої наукової проблеми включає висунення різних припущень, припущень, а найчастіше більш-менш обгрунтованих гіпотез. за допомогою яких досліджень-тель намагається пояснити факти, що не укладаються в старі теорії. Гіпотези виникають у невизначених ситуаціях, пояснення яких стає актуальним для науки. Крім того, на рівні емпіричних знань (а також на рівні їх пояснення) нерідко є суперечливі судження. Для вирішення цих проблем потрібно висунення гіпотез.
Гіпотеза являє собою будь-яке припущення, до-гадку чи пророцтво, висунуте для усунення ситуації невизначеності в науковому дослідженні. Тому гіпотеза тобто не достовірне знання, а ймовірне, істинність або лож-ність якого ще не встановлені. Гіпотеза висувається не довільно, а при дотримані-ванні ряду правил - вимог:
1. Пропонуємо-травня гіпотеза не повинна суперечити відомим і перевірений-ним фактам.
2. Відповідність нової гіпотези надійно встановленим теоріям (так, після відкриття закону збереження і перетворений-ня енергії все нові пропозиції про створення «вічного дві-гатель» просто не розглядаються).
3. Доступність гіпотези, що висувається практичної, екс-періментальной перевірці (хоча б в принципі).
4. Максимальна простота гіпотези.
Таким чином, будь-яка гіпотеза повинна бути обов'язково обгрунтована або досягнутим знанням даної науки, або новими фак-тами (невизначений знання для обґрунтування гіпотези не використовується). Вона повинна мати властивість пояснення всіх фактів, які відносяться до даної галузі знання, сис-тематизації їх, а також фактів за межами даної області, передбачати появу нових фактів (наприклад, квантова гіпотеза М. Планка, висунута на початку XX ст. Привела до створення квантової механіки, квантової електродинаміки та ін. теорій). При цьому гіпотеза не повинна суперечити вже наявними фактами.
Гіпотеза повинна бути або підтверджена, або опро-вергнута. Для цього вона повинна мати властивості фальсифікації і верифікації. Фальсифікація - про-цедура, що встановлює хибність гіпотези в результаті експериментальної або теоретичної перевірки. Вимога фальсифікації гіпотез означає, що предметом науки може бути тільки принципово спростовуване знання. Незаперечне знання (наприклад, істини релігії) до науки відношення не має. При цьому самі по собі результати екс-перімента спростувати гіпотезу не можуть. Для цього потрібна альтернативна гіпотеза чи теорія, що забезпечує даль-нейшее розвиток знань. В іншому випадку відмови від пер-виття гіпотези не відбувається.
Верифікація - процес установ-лення істинності гіпотези або теорії в результаті їх емпі-рической перевірки. Можлива також непряма верифіковані, заснована на логічних висновках з прямо вері-ваних фактів.
Як і сле того, як гіпотеза перевірена і доведена, вона набуває характеру теорії - систе-ми істинного, вже доведений-ного, підтвердженого знання про сутність явищ. Теорія - це вища форма наукового знання, всебічно розкриває структу-ру, функціонування і розвиток досліджуваного об'єкта, взаємо-ставлення всіх його елементів, сторін і зв'язків. Наприклад, твердження про атомну будову матерії було довгий час гіпотезою. Підтверджена досвідом, ця гіпотеза перетворилася на достовірне знання, теорію атомного будови матерії.
Для розуміння специфіки теорії як форми знання дуже важливо враховувати, що всі теорії оперують не реальними об'єк-єктами, а їх ідеалізації, ідеальними моделями, які неминуче абстрагуються від якихось реальних сторін об'єктивним тов і тому завжди дають неповну картину действітельнос-ти. Це обов'язково треба враховувати на стадії переходу від раз-ництва або засвоєння теорії до се застосування на практиці.
Розкриваючи сутність об'єктів, закони їх існування, взаємодії, зміни і розвитку, теорія дозволяє пояснювати явища, передбачати нові, ще не відомі факти і що характеризують їх закономірності, прогнозувати (більш-менш успішно) закономірне поведінка вивчає-мій системи в майбутньому. Таким чином, теорія виконує дві найважливіші функції: пояснення і передбачення, наукове передбачення.
Теорія - одна з найбільш стійких форм наукового зна-ня. Така стабільність забезпечується і її системністю, і в більшій чи меншій мірі її загальним характером. Чим більше загальним є знання, тим воно стійкіше. Але і тео-рії схильні до кількісним і якісним изменени-ям. Слідом за зміною фактичного, емпіричного бази-са теорії, накопиченням нових фактів її закони уточнюються або доповнюються новими. Зрештою, зміни затра-ГІВА і фундаментальні принципи теорії. Перехід до но-вому принципом - по суті перехід до нової теорії. Всі теоретичне знання виражається не в одній теорії, а в сово-купності ряду, вірніше безлічі теорій. Зміни в наибо-леї загальних теоріях, призводять до якісних змін всієї системи теоретичного знання; в результаті відбувається науч-ва революція. Відомі наукові революції пов'язані з име-нами Н. Коперника, І. Ньютона, А. Ейнштейна.