Перекладацька діяльність в сучасному світі набуває дедалі більших масштабів і з-соціальну значимість. Цим пояснюється також зрослий інтерес до проблем навчання перекладу, про що свідчить значна кількість вузів, що здійснюють підготовку перекладачів. Навчання теоретичним аспектам перекладу, безсумнівно, піднімає питання про сучасний перебуваючи-ванні теорії перекладу. Хоча переклад має багатовікову історію, сучасне перекладознавство почало формуватися як самостійна наукова дисципліна в основному в другій половині два-дцять століття. Як зазначає В.Н.Коміссаров [1], повоєнний розширення міжнародних кон-тактів у всіх сферах людського спілкування, що викликало різке збільшення потреби в перев-дах і перекладачів, стало потужним стимулом і для росту теоретичних досліджень Переводчие-ської діяльності. Великий обсяг публікацій з різних проблем перекладознавства свиде-ність про те, що сучасне перекладознавство характеризується великою різноманітністю теоре-тичних концепцій і методів дослідження. Подібна різноманітність пояснюється не тільки складність ної багатогранної природою перекладу, а й приналежністю вченого і його послідовників до тієї чи іншої, найчастіше лінгвістичної, школі, а також їх мівоззренческімі позиціями.
Теорія перекладу пройшла складний шлях для того, щоб про неї стали всерйоз говорити як про само-самостійності науці, зі своїм об'єктом, предметом, одиницею перекладу і методами дослідження. Зародившись в надрах літературознавства, а потім «анексована» лінгвістикою, теорія перекладу довгий час розглядалася тільки в рамках лінгвістичних концепцій перекладу, в основі кото-яких лежить ідея перетворення текстів на основі знаходження еквівалентних або співставні оди-ниць, і вважалася «власністю» лінгвістичних досліджень , незважаючи на спроби ряду вчених-них вийти за рамки узколінгвістіческіх напрямків та затвердження Л.С. Бархударова про неможливість-ності «будувати теорію перекладу на чисто лінгвістичної основі, без урахування екстралінгвістичних факторів, тобто явищ, що лежать поза структурою самої мови, і безпосередньо з ним пов'язаний-них».
Правомірність існування в перекладознавчі літературі безлічі різних концеп-цій і моделей перекладу ніким не заперечується. Ще Л.С. Бархударов [2] зазначав (правда, виходячи з лінгвістичної концепції перекладу), що «як і у всякій іншій теоретичній дисципліні, в теорії перекладу можливо - і дійсно має місце - побудова не однієї якоїсь, але чималої кількості моделей, по-різному відображають моделюється і відображають раз-особисті його властивості. Складність описуваного об'єкта, його багатосторонність виключають можли-ність побудови однієї єдиної «універсальної» моделі, яка була б в змозі відпрацьовано-зить відразу всі сторони досліджуваного явища у всіх їхніх складних взаємних зв'язках і відносинах. В силу цього в сучасній теорії перекладу існує цілий ряд так званих «моделей перекладу», причому кожна з цих моделей відображає той чи інший аспект, ту чи іншу сторону реально існуючого явища - процесу перекладу як певного виду міжмовної трансформа-ції »[2 ; 8]. Песимістичне твердження Л.С. Бархударова про неможливість створення універс-ної моделі перекладу не означає, що це, в принципі, неможливо. М.Я. Цвіллінг [3] також доста-точно скептично ставиться до ідеї створення моністичної теорії перекладу і вважає, що це пов'язано «як з відсутністю єдиної теорії мови і мислення (і людської свідомості як таке-го), так і з виявлену ілюзорністю спроб методологічної уніфікації мовознавців -філологов, та й суспільних наук в цілому ».
Однак накопичений досвід наукових досліджень в галузі перекладу не виключає, що з ча-іменем вчені прийдуть до такої моделі перекладу і, відповідно, до єдиної теорії перекладу, або, використовуючи термінологію М. Бахтіна, метатеорію перекладу. Заперечуючи можливість створення оди-ний теорії перекладу, М.Я.Цвіллінг, проте, визнає, що можливе створення «нікого багато-мірного координатного простору, в якому знайдеться місце для найрізноманітніших теорій різного ступеня узагальнення». Метатеорія перекладу, як видається, повинна представляти з-бій діалектичну єдність всіх розроблених моделей, оскільки жодна з моделей не негативні-ет інші. М.Я. Цвіллінг прав, відзначаючи, що «спроба спертися на якусь одну теоретичну модель неминуче веде до втрат через її однобічності» [3; 35]. І. А. Герман [4] пояснює від-присутність єдиної концепції перекладу тим, що жодна з існуючих концепцій НЕ задає будь-якої закономірності перекладу, при цьому вона підкреслює необхідність акцентуації переводі-ведческіх досліджень на специфіці перекладу як речемислітельной діяльності. В. С. Виноградов [5] також відзначає, що всі моделі процесу перекладу будуються на основі умозр-них посилок і висновків, які не завжди можуть бути експериментально підтверджені.
Незаперечним фактом є те, що безліч моделей і концепцій перекладу, що відбивають і пояснюють той чи інший аспект цього складного явища, потребують певного узагальненні. Узагальнення передбачає єдину основу. Н.К.Гарбовскій [6] справедливо відзначає, що якщо теорія мови не надає теорії перекладу необхідних підстав для теоретичних узагальнень, то це ще не свідчить про неможливість побудови моністичної теорії перекладу на інших підставах, а для цього необхідно, щоб предмет теорії перекладу мав чіткі гра-ниці. За твердженням Н. К. Гарбовський, теорія перекладу повинна мати свій предмет, відмінний від предмета лінгвістичної науки, а не підлеглий йому як частина цілого. В іншому випадку, за-меча Н. К. Гарбовський, теорія перекладу, залишившись в руслі лінгвістики, буде підлаштовувати свій предмет до предмету науки про мову, «то розширюючи, то звужуючи його, або знову зміститься в область літі-ратуроведенія і літературної критики , «вихоплюючи» фрагментарні знання, отримані іншими. Як відомо, на теорію перекладу впливали різні дисципліни і філософські основи знань вчених-переводоведов. В результаті визначення «теорії перекладу» залежало від ідеології, якої дотримувався висуває її переводоведов.
А. Г. Минченков [7] в теорії перекладу виділяє лінгвістичне, комунікативне і когнітів-но-психолінгвістичне напрямки. Основи лінгвістичного підходу були закладені в роботах Я.І. Рецкер, А.В.Федорова, Ж.Віне і Ж.Дарбельне, Дж.Кетфорда і Ю.Найди, а потім розвинені в дослідженнях багатьох інших лінгвістів (Л.С.Бархударов, В.Н.Коміссаров, В. Г. Гак , Л.К.Латишев, А.Д.Швейцер, В. С. Виноградов, А.О.Иванов, І.С.Алексеева). Прихильники зазначеного підходу, визна-ділячи як лінгвістична теорія перекладу, виходять з того, що переклад являє собою лінгвістичну діяльність, об'єктом якої є два тексти - вихідний текст (ІТ) і текст перекладу (ПТ) і входять до них одиниці, а методом дослідження - порівняльний ана-ліз, здійснюваний з метою опису і пояснення процесу трансформації або перекодування ІТ в ПВ. В рамках лінгвістичної теорії перекладу було розроблено поняття одиниці перекладу, яка розуміється як мінімальна одиниця ІТ, що має еквівалент в ПВ. У тому, що стосується семантичного аспекту мовних одиниць і їх відношення до користувачеві, в даному випадку пере-водчіку, лінгвістична теорія перекладу повністю прийняла класичне положення Соссюр-ської лінгвістики про автономність мовної системи, відповідно до якого як текст в цілому, так і складові його окремі одиниці мають свої автономні «об'єктивні» властивості, неза-висимо від мовного користувача.
Центральним поняттям лінгвістичної теорії перекладу стало поняття еквівалентності. Прагнення вчених знайти якесь універсальне розуміння перекладацької еквівалентності, яке могло б враховувати як семантичний, так і функціональний аспект мовних одиниць, предопре-ділило поява цілого ряду різних її концепцій. Процес перекладу в лінгвістичної теорії представляється як поступове перетворення ІТ в ПТ, відповідно до тієї чи іншої моделлю або з застосуванням різного роду трансформацій. Причому текст перекладу не є самостійно-тельно, він повинен відповідати або бути подібним початкового тексту. Серед лінгвістичних моделей перекладу виділяються семантична (Дж.Кетфорд), трансформаційна (Ю.Найда) і ситуа-тивная (В. Г. Гак).
Недостатня увага, що приділяється в рамках лінгвістичних і комунікативних теорій перекладу дослідження ментальної природи протікають при перекладі процесів, а також активної ролі перекладача-інтерпретатора з його здібностями сприйняття і породження текстів і фоновими знаннями, призвело до розвитку когнітивно-психолінгвістичного напрямки в теорії перекладу, яке досліджувалося в роботах А.А. Леонтьєва, Г.В.Чернова, А.Ф.Шіряева та інших вчених. В основі цього напрямку лежить розуміння того, що процес перекладу являє со-бій не міжмовну трансформацію одного тексту в інший, а речемислітельний процес, коли в результаті активного осмислення перекладачем вихідного тексту в його свідомості формується визна-поділена структура смислів, яка потім вербалізуется у вигляді тексту перекладу. Незважаючи на те, що число прихильників нового напряму в теорії перекладу постійно збільшується, чому в не-малому ступені сприяє зростання популярності основних положень і принципів когнітивної лин-гвістікі, а також проведення експериментальних психолінгвістичних досліджень процесу перекладу, що проводяться, зокрема, по методикою мислення вголос, можна констатувати, що направ-ня в цілому знаходиться ще тільки на початковій стадії свого розвитку і не отримало широкого визнання серед теоретиків перекладу, в тому числі в силу не залишкової розробленості його мето-дологический основ і відсутності єдиної термінологічної бази.
Аналізуючи існуючі концепції перекладу і виходячи зі своєї прихильності Московсько-Тартуський семіотичної школи, Е.А.Селіванова [8] виділяє три напрямки досліджень. Пер-ше - універсалістських - спиралося на положення про код-інваріант, що створюється в межпорого-вом просторі оригіналу і перекладу на етапі трансферу та дозволяє здійснити преобразо-вання тексту на одній мові в текст на іншому. Незважаючи на те, що даний напрямок явно харак-теризують лінгвістичні концепції перекладу, Е.А. Селіванова концентрує його, в основному, на проблемах машинного перекладу і для підтвердження призводить запропоновану А.Н.Барановим схему основних мовних і когнітивних операцій, що супроводжують процес перекладу, де враховані прин-ципи інтерпретаційної суті перекладача, необхідності його екстралінгвістичні під-ключення до знань для глибини розуміння оригінального тексту. Схема передбачає дві фази перекладу: «спершу на гіпотетичний концептуальний мову-посередник (концептуальне представле-ня тексту, позбавлене особливостей 1L і 2L), а потім вже з цієї мови-посередника на мову-мета» [9; 138-139]. Такими мовами-посередниками в різних школах машинного перекладу служили мови представлення синтаксичних і семантико-синтаксичних структур, когнітивні моделі (фрейми, сценарії), семантичні мови тезаурусного типу.
Другий напрямок - етнолінгвокультурологіческое - розглядає переклад в ракурсі тріади «етнос - мова - культура» як перетворення тексту-оригіналу відповідно до спеці-фікой інолінгвокультурной середовища. Такий інтеграційний підхід формувався поступово, на основі переходу від сильних варіантів гіпотези Сепіра-Уорфа до слабших, від критики гіпотези - до компромісного розгляду універсального і ідіоетніческой в співвідносяться мовами. Ста-новлення і розвиток етнопсихології, лінгвокультурології, теорії та практики міжкультурної кому-комунікація зумовили вироблення оптимальної стратегії збігання текстів оригіналу і перев-да - обліку лакунізірованного характеру однієї лінгвокультурної спільності по відношенню до дру-гой. Доцентрові тенденції, властиві теорії перекладу, спочатку зосереджую-щей увагу на лінгвістичному факторі, на формально-структурної та нормативно-змістовної еквівалентності оригіналу та перекладу, на створенні перекладачем смислового ана-балки оригіналу, поступилися місцем відцентровим, що враховує розбіжність не тільки мов, але і мировосприятий, культур етносів, історичної і просторової детермінант породження кричи-гіна і сприйняття перекладу. Вчені, характеризуючи сучасний стан перекладознавства, гово- рят про його міждисциплінарності, заснованої на експансіонізм методів і апарату різних наук: історії, філософії, культурологи, етнології, психології, соціології, нейрофізіології, теорії комунікації і т. Д.
Таким чином, як ми бачимо, в перекладознавчі літературі існують різні класси-фікації напрямків дослідження перекладацького процесу, що свідчить про те, що основ-ні положення теорії перекладу збагачувалися і розширювалися завдяки новим науковим досліджень-данням в різних галузях знання. Ці дослідження дозволяють поглиблювати об'єкт і предмет теорії перекладу, виявляти і розвивати нові аспекти перекладацької діяльності.