Ростовський державний економічний університет (РГЕУ (РИНХ)), Росія
Підходи особистісно орієнтованої парадигми освіти у вихованні учнів
Сучасна особистісно орієнтована парадигма освіти використовує в вихованні учнів підходи такого роду, як антропологічний, ціннісний, духовно-орієнтований; підходи, що включають системи і закони виховання - діяльнісний, цілісного освітнього процесу, змістовного концентризму, самовиховання; підходи використання програм виховання на основі ціннісної піраміди, алгоритму, вибору пріоритетів і технологій, концепцій виховання в вузах; системно-цілісний підхід. Коротко зупинимося на деяких із запропонованих підходів.
Антропологічний підхід до виховання. В.І. Максакова констатує [8], що виховання можливо тому, що воно відповідає самій природі людини, його основним видовим особливостям, через здатність людини до самоаналізу, самоспостереження, самооцінки, самоконтролю, без чого неможливий виховний процес. Тільки людина - істота духовна, яка здійснює пошук істини, добра і краси, що орієнтується на ідеальні образи і уявлення, керуючись совістю, соромом, боргом, що і визначає механізми виховання. Здатність до виховання розвивається протягом усього життя. Виховання має цілісний і суперечливий характер: кожен вихователь є вихованцем і навпаки, тобто будь-яка людина - це об'єкт і суб'єкт виховання одночасно.
У зверненні Святійшого Патріарха Московського і Всієї Русі Кирила на нараді з вищій школі кажуть, що виховання покликане створювати систему цінностей; якщо ми високо піднімемо планку культурних, інтелектуальних і духовно-моральних вимог, то люди будуть боятися випадати із загальної системи цінностей [12].
Духовно-орієнтований підхід до виховання. Т.І. Власова [3] розробляє педагогіку духовності, вказуючи, що сучасна освіта не виконує свого головного завдання по особистісному становленню школярів, оскільки однією з базових характеристик особистості є її духовність, яка в стихійно формуються ринкових відносинах приймає релятивістський відтінок. Перед російською системою освіти лежить проблема навчання вибору ціннісних орієнтирів в ситуації ідейного хаосу моральної всеїдності. Культурна людина прирівняний до його споживчому еквіваленту, немає моральних зобов'язань, відповідальності перед суспільством, сім'єю. Мета виховання, вважає Т.І. Власова, - це духовно моральний, душевно і фізично розвинений, творчий і вільна людина, громадянин Вітчизни. Виховання - це процес становлення системи цінностей у дітей, спрямований на оволодіння змістом людського буття. З точки зору Т.І. Власової, слід подолати поділ виховання на його частини.
Такої ж думки дотримується М.В. Кларін, який пише про те, що педагогічний стереотип розглядає виховання за окремими напрямами - моральне, трудове, фізичне та ін. Саме воспи-тание духовності є центральне, ядерне, системоутворюючі напрямок виховання, яке дозволяє зорієнтувати його позитивний результат у розвитку окремих якостей, здібностей дитини [3].
Т.І. Власова прагне відповісти на питання, яке ж місце «духовності» в структурі цілей виховання учнів? З метою воспи-вання, відбивається екзистенціальний сенс конкретної епохи, тобто кон-ріруется узагальнена точка зору суспільства на сенс життя, реалізувати який буде підростаюче покоління. У Росії історично мета вихованням ня передбачала турботу про унікальність дітей для збереження чоло-вечества. Тоді в поняття «виховання» залучаються такі фактори, як «індивідуальність», «унікальність», «соціалізація», «спільна діяч-ність», «культурний розвиток», «саморозвиток», «субкультурное розвиток» (професійна культура).
З позицій особистості «культура» - це творча діяльність людини в усіх сферах буття і свідомості; це система цінностей - фізичних (валеологических); естетичних; інтелектуальних; це спосіб розвитку людини і моральних і громадянських цінностей; це результат виховання. Це екзистенційні цінності.
Етапи виховання включають цілепокладання; переживання; осмислення; відношення; рефлексія; моделювання; «Подолання».
Велику увагу приділяє вихованню релігійний підхід. Так В.І. Аксьонова вважає [1], що Біблія в християнстві повинна розглядатися як духовно-моральні заповіді людству. Істини Біблії (насамперед Нового Завіту) покликані зробити людину більш досконалим, оскільки містить сентенції наступного роду: не будьте лицемірами не судіть, і не судимі будете. Особливо значущими вважаються лагідність, смирення, совість. Духовність проповідується як єдність молитов, слів і справ. У цьому полягає головна перевага людини. У кожної людини своє призначення, яке слід реалізувати і виконати, чи не пишаючись, а живучи за заповідями Господа нашого. Завжди слід шукати добро один для одного, і всім. Як тіло без духа мертве, так і віра без діл мертва. Біблія - це морально-етичний кодекс людства.
Головну увагу, як вважає К.Т. Магомед, в ісламі приділяється проблемі становлення цілісної особистості, вільної від психічних відхилень, поганих звичок і розумових розладів, на базі цінностей і принципів ісламу. Виховання означає поступове створення особистості і вдосконалення її, поки вона не оформиться остаточно і не знайде свої чесноти. Для реалізації програми ісламу в області досягнення рівноваги, поміркованості й стабільності використовуються чотири основні інструменти - розум, душа, совість і тіло, що знаходяться в гармонії відносно один одного. Програма виховання покликана пробудити в розумі і душі дитини справжні цінності і здорову мораль, долучити його до суспільного життя і правильній поведінці. Дитина повинна бути правдивим, спокійним, сміливим, любити знання і науку, вміти дружити, бути чистим, вірити в Аллаха, любити Батьківщину, дотримуватися порядку, служити батькам, розвивати свої таланти і здібності [4].
Підхід до виховання на основі вибору пріоритетів. Індивідуальна освітня траєкторія - це персональний шлях реалізації особистісно-го потенціалу кожного учня в освіті, тобто сукупність його спосіб-ностей - організаційно-діяльнісних, пізнавальних, творчих, кому-нікатівних та інших. При цьому підбираються пріоритетні види діяльності суто індивідуально для кожного учня.
Як вважає І.П. Підласий, пріоритети, які склали вічні людські чесноти, - це 49 головних якостей (сім вічних Добродій-телей, помножені на сім витків прогресу), формуванням яких слід займатися в сім'ї та школі, що і складає програму виховання (повна характеристика кожної якості, гарантований рівень їх сформованості, терміни формування - 11 років перебування в школі, вартість формування кожного якості і всієї програми). Призначена тільки для середнього шару нашого суспільства [11].
Таким чином, в даний час закордонне виховання розглядали-ється як найважливіша частина освітньої політики відповідної держави і займає перше місце до навчання.
Технологічний підхід до виховання. Б.Т. Лихачов описує технологію навчально-виховного процесу в їх єдності, вважаючи, що технологія навчально-виховного процесу є сукупність психолого-педагогічних установок, що визначають спеціальний добір і компонування форм, методів, способів, прийомів виховних засобів (схем, креслень, діаграм, карт); вона реалізується в технологічних процесах. Цей погляд поділяє і В.Д. Симоненко. Технологічними процесами в теорії виховання є методика організації колективу, «Комунарська педагогіка», організація впровадження єдиних вимог, самоврядування, змагання, системи виховних робіт [7].
В.І. Лещинський вважає, що при особистісно орієнтованому підході у вихованні особистість виховує особистість, допомагаючи її саморозвитку. Він пропонує наступний алгоритм виходу на особистість: відбір матеріалу (соціо-культурного досвіду) → група, яка впливає на особистість → процес спілкування → самовивчення → самоаналіз [6].
І остання група технологій, що використовуються у вихованні учнів, це технології різного роду виховних заходів, що представляють собою концепції виховання в навчальних закладах у вигляді позанавчальних заходів.