При оптимізації запасів готової продукції замість середнього розміру партії поставки визначають оптимальний розмір виробленої продукції. Якщо виробляти конкретний товар дрібними партіями, то витрати по зберіганню його запасів (Сх) будуть мінімальними, проте виростуть витрати, пов'язані з частою переналагодження обладнання, підготовкою виробництва і т.п. (Срз).
В цілому ж алгоритм оптимізації запасів готової продукції такий же як і для виробничих запасів з тією лише різницею, що замість показника обсягу виробничого споживання (ОПП) в розрахунках необхідно використовувати показник планованого обсягу виробництва. Це дозволить розрахувати оптимальний середній розмір партії виробленої продукції і оптимальний середній розмір запасу готової продукції.
4 етап.Оптімізація загальної суми запасів ТМЦ
де Зп - оптимальна сума запасів на кінець розглянутого періоду,
Нтх - норматив запасів поточного зберігання в днях обороту,
Оо - одноденний обсяг виробництва (для виробничих запасів) і реалізації (для запасів готової продукції),
Зсх - планована сума запасів сезонного зберігання,
Зцн - планована сума запасів цільового призначення інших видів.
5 етап.Обеспеченіе високої оборотності і ефективних форм руху запасів.
Управління цими процесами здійснюється шляхом оптимізації матеріальних потоків всіх видів запасів, тобто вибору найкращих форм їх організації на підприємстві з урахуванням умов і особливостей здійснення технологічного циклу його діяльності. Основна мета такої оптимізації - це забезпечення своєчасної доставки різних матеріальних активів в необхідних кількостях в потрібні пункти з мінімумом витрат на здійснення цього процесу (методи і прийоми логістики).
6 етап. Обгрунтування облікової політики оцінки запасів.
В ході цього етапу вибирається один з декількох методів оцінки запасів при їх відпуску у виробництво, реалізації та іншому вибутті. В даний час застосовуються такі методи оцінки МПЗ: за собівартістю одиниці запасів, за середньої собівартості заготовлення і придбання; Фіфі; ЛІФО; нормативних витрат. В кінцевому підсумку вибір облікової політики оцінки запасів багато в чому визначається особливостями управління ними.
7 етап. Побудова ефективної системи контролю за рухом запасів.
На цьому етапі ставиться завдання своєчасного розміщення замовлень на поповнення запасів і залучення в операційний оборот надлишків ТМЦ або запасів.
Група «А» - це обмежена кількість найбільш цінних видів запасів, які вимагають постійного і ретельного обліку та контролю, можливо щоденного (щотижневого). Для них обов'язковий розрахунок оптимального розміру замовлення. Сюди можуть бути включені 3-4 види товарів, на вартість яких падає до 60% від вартості ТМЦ.
Група «В» складається з тих видів ТМЦ, які в меншій мірі важливі для підприємства і які оцінюються і перевіряються при щомісячній інвентаризації. Для неї рекомендується застосовувати розрахунок оптимального розміру замовлення. Сюди відносять до 6 найменувань, складових 30% від загальної суми споживаних ТМЦ.
Група «С» - це широкий асортимент залишилися малоцінних видів ТМЦ, що закуповуються зазвичай у великій кількості. На них припадає 10% від загальної вартості, число найменувань не обмежена.
Таким чином, найбільш важливі з точки зору контролю групи «А» і «В», і їм слід приділяти особливу увагу. Оптимальною вважається пропорція АВС: 75% - 20% - 5%.
Своєчасне залучення в господарський оборот зайвих запасів ТМЦ здійснюється на основі моніторингу поточної фінансової діяльності (зіставлення нормативів і фактичного розміру запасів). Основною метою таких заходів є вивільнення частини фінансових коштів, відмерлого в наднормативних запасах.
Розмір вивільняються фінансових коштів в процесі нормалізації запасів визначається за формулою:
ФСВ = Зн - ЗФ = (Здн - ЗДФ) * СР,
де Здн - норматив запасів в днях,
ЗДФ - фактичні запаси в днях,
СР - середньоденний обсяг витрачання запасів,
Зн - норматив запасів,
З ф - фактичні запаси.
Визначення фактичної собівартості матеріальних ресурсів, списаних у виробництво (рахунок 20), дозволено здійснювати одним з таких методів:
а) за собівартістю відповідної одиниці запасів;
б) по середньої собівартості заготовлення або придбання (виходячи з середніх фактичних цін закупівлі);
в) за собівартістю перших за часом придбання запасів (метод ФІФО). При цьому списання матеріалів у виробництво відбувається в порядку їх надходження на підприємство. У собівартості продукції відображають витрати перших закупівель. Якщо ці витрати були нижче, тобто за час перебування матеріалів на складі і в виробництві відбулося підвищення цін і вартості транспортних послуг, то підприємство, призначивши ціну на дату випуску продукції, отримає додатковий дохід (у формі прибутку). Решта запаси на кінець періоду оцінюють за фактичною собівартістю останніх закупівель;
г) за собівартістю останніх за часом придбань (метод ЛІФО). Це означає, що запаси, що надходять у виробництво, оцінюють за фактичною собівартістю останньої закупівлі матеріалів, а залишки запасів на складі враховують за фактичною собівартістю перших закупівель. В результаті знижується прибуток підприємства і, отже, сума сплачуваних за рахунок неї податків. Якщо метод ЛІФО дозволяє занижувати прибуток, то в результаті розрахунків за методом ФІФО прибуток істотно завищується, особливо в умовах високої інфляції. Таким чином, підприємство має можливість регулювати масу прибутку для цілей оподаткування та потреба в оборотних коштах на створення матеріальних запасів та витрат в незавершеному виробництві.
Незавершене виробництво у масовому і серійному виробниц-ствах можна відображати в бухгалтерському балансі по:
• фактичної або нормативної (планової) виробничої собівартості;
• вартості сировини, матеріалів і напівфабрикатів;
• фактично виробленим затратам (при одиничному виробництві).
Для всіх видів і різновидів запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, може застосовуватися тільки один із наведених методів їх оцінки.
У звітності на певну дату запаси можуть відображатися за однією з двох оцінок:
1) первісна вартість запасів включає суму, що сплачується постачальнику (за вирахуванням непрямих податків); суму ввізного мита; суму непрямих податків, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати; інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до придатного для використання в передбачених цілях стану.
2) чиста вартість реалізації - це очікувана ціна продажу запасів в умовах звичайної операційної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.
Важливим аспектом управління запасами і витратами в незавершеному виробництві є оцінка їх оборотності. Найважливіші показники наступні:
де К0пз - коефіцієнт оборотності виробничих запасів - сировини і матеріалів (число оборотів за розрахунковий період (квартал, рік); СПТ - собівартість проданих товарів, тис. руб .; ПЗ - середовищ-ний залишок виробничих запасів за розрахунковий період;
КОнзп - коефіцієнт оборотності незавершеного виробництва за розрахунковий період; НЗП - середній залишок незавершеного виробництва за розрахунковий період;
К0гп - коефіцієнт оборотності готової продукції на складі; ДП - середній залишок готової продукції на складі за розрахунковий період;
ПО - тривалість одного обороту, днів; Д - число днів у розрахунковому періоді (рік - 360 днів; півріччя - 180 днів; квартал - 90 днів).
Прискорення оборотності супроводжується додатковим залученням коштів в оборот, а уповільнення - їх відволіканням з господарського обороту підприємства, тобто иммобилизацией оборотних коштів. Суму коштів, додатково залучених в оборот (або абстрактних з обороту), визначають за формулою:
# 8710; Сс = [ПОотч - ПОбаз] * СРМ (ф),
де ПОотч, ПОбаз - тривалість одного обороту запасів в звітному і базовому періоді, днів; СРМ (ф) - середньоденна фактична собі-вартість реалізованих товарів, тис. Руб.
Основні шляхи скорочення матеріально-виробничих запасів:
• поліпшення організації закупівель матеріальних цінностей і складського господарства;
• продаж зайвих запасів сировини і матеріалів;
• проведення систематичної роботи по визначенню планової потреби в оборотних коштах підприємства та його структурних підрозділів;
• скорочення тривалості виробничого і фінансового циклів;
• систематичне проведення роботи по інвентаризації матеріальних цінностей і встановлення її кінцевого результату (нестачі або надлишку матеріалів).
• впровадження гнучкої системи розрахунків з постачальниками за придбані сировину і матеріали;
• стимулювання працівників постачання.
Ефективна діяльність структурних підрозділів підприємства (відділів постачання, комплектації тощо.), Що відповідають за забезпечення матеріальними ресурсами, повинна спиратися на максимальне володіння оперативною інформацією про реальні постачання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, покупних напівфабрикатах, палива і дійсної потреби в них. У зв'язку з цим структурні підрозділи, що відповідають за постачання, зобов'язані мати таку внутрішньою інформацією: поточної потребою виробництва в різних видах матеріальних ресурсів; об'ємом запасів сировини і матеріалів; об'ємом виробничого заділу (незавершеного виробництва); рівнем завантаження виробничих потужностей; термінами виконання поточних замовлень.