Назва роботи: Мова художньої літератури
Предметна область: Іноземні мови, філологія та лінгвістика
Опис: В якості аргументів проти виділення стилю художньої літератури наводяться наступні: 1 мову художньої літератури не включається в поняття літературної мови; 2 він многостілен незамкнутого не має специфічних прийме які були б притаманні мові художньої літератури в цілому; 3 у мови художньої літератури особлива естетична функція яка виражається в досить специфічному використанні мовних засобів. Мова художньої літератури і літературна мова поняття не тотожні. У мові художньої літератури.
Розмір файлу: 42 KB
Роботу скачали: 14 чол.
Питання про мову художньої літератури і його місце в системі функціональних стилів вирішується неоднозначно: одні дослідники (В.В. Виноградов, Р.А. Будагов, А.І. Єфімов, М. Н. Кожина, А.Н. Васильєва, Б. Н. Головін) включають в систему функціональних стилів особливий художній стиль, інші (Л.Ю. Максимов, К.А. Панфілов, ММ. Шанський, Д.Н. Шмельов, В.Д. Бондалетов) вважають, що для цього немає підстав . В якості аргументів проти виділення стилю художньої літератури наводяться наступні: 1) мова художньої літератури не включається в поняття літературної мови; 2) він многостілен, незамкнутого, не має специфічних прикмет, які були б притаманні мові художньої літератури в цілому; 3) у мови художньої літератури особлива, естетична функція, яка виражається в досить специфічному використанні мовних засобів.
Використання мови в естетичній сфері одне з вищих досягнень літературної мови, і від цього ні літературна мова не перестає бути таким, потрапляючи в художній твір, ні мова художньої літератури не перестає бути проявом літературної мови ".
У стилі художньої літератури споживані всі форми особи і всі особисті займенники; останні вказують зазвичай на обличчя або на конкретний предмет, а не ні абстрактні поняття, як в науковому стилі. Активізуються тут і переносні вживання слів як найбільш конкретні. У художньому мовленні невизначено-особистих форм дієслова, як більш узагальнених, в три рази менше, ніж в науковій, і в дев'ять разів менше, ніж в офіційно-діловому.
У стилі художньої літератури помічена низька частотність вживання слів середнього роду з абстрактним значенням і висока частотність конкретних іменників чоловічого і жіночого роду. Абстрактні слова набувають конкретно-образне значення (в результаті метафоризації). Властива художньому мовленні динаміка (на відміну від статики, признаковая наукової та офіційно-ділової) проявляється у високій частотності вживання дієслів: відомо, що частота їх майже в два рази вище, ніж в науковій, і в три ніж в офіційно-ділового мовлення. Емоційність і експресивність стилю художньої літератури створюється за допомогою одиниць майже всіх рівнів мовної системи. Наприклад, на синтаксичному рівні широко застосовуються такі два різновиди власне образотворчого синтаксису: 1) інтонаційно-смислове виділення і ритмомелодической організація ділянок тексту (вигуки, вигуки, питання; сегментація; інверсія; синтаксичні параллелизми; перерахування, повтори, приєднання; розрив або обрив синтаксичного руху ) і 2) засоби синтаксичної характерології (відтворення усно-розмовної мови, стилізація, пародіювання).
У мові художньої літератури чимало і "нелітературних" вживань, тобто в окремих випадках мова художньої літератури може виходити за межі норм літературної мови. Проявляється це перш за все в тому, що в рамках художнього твору письменник має право вживати такі форми, яких немає в сучасній російській літературній мові і не було в його історії.
Широта охоплення художньої промовою засобів загальнонародної мови настільки велика, що дозволяє стверджувати думку про принципову потенційної можливості включення в стиль художньої літератури всіх існуючих мовних засобів (правда, певним чином з'єднаних).
Перераховані факти свідчать про те, що стиль художньої літератури має ряд особливостей, що дозволяють йому зайняти в системі функціональних стилів російської мови своє, особливе, місце.