Петрук Н.К. (Хмельницький)
Місту належить особлива роль у розвитку європейської культури, в становленні тих форм життя, які є передумовою розквіту особистісних сил і можливостей людини, твердження необхідного комунікативного простору співробітництва та взаєморозуміння. В різні часи європейської історії місто було прикладом людської спільноти, що втілювала і практично реалізувала ідею людської єдності і гуртожитки.
Саме в місті створювалися умови для блискучого розквіту культури Відродження. Це відбувалося в першу чергу за рахунок розвитку людських сил і здібностей, які були втілені в фігурі самостійного, самодіяльного власника, Майстри, становлення і розвиток якого відбувалися, насамперед, як процес затвердження вільної та універсальної особистості. Ця особистість прагнула реалізувати себе і свою сутність не в "масовому" виробництві, а в різних формах індивідуальної творчості.
Деякі висновки щодо способів організації та засад діяльності братств дозволяє зробити статут Віленського братства, основні положення якого були запозичені зі статуту Львівського братства. Статут починається із заклику полюбити один одного і творити справжнє братство, тому що воно можливе тільки тоді, коли '' є всіх єдність до любові "\ Любов і братолюбство, на думку засновників братства, це не тільки моральні чесноти, а й принципи досконалого життя. Статут декларує такий спосіб життя, який будується відповідно до високих християнських чеснот - на смирення, 'мучить добром "[5].
Декларуючи свої вимоги та наголошуючи на необхідності жити в братському союзі і християнської любові, брати, так пропонували свою програму раціональної організації життя. Вона стала зразком для багатьох інших об'єднань української бюргерства. Так, за "образом" Львівського братства були організовані братства в Городку, Бресті, Перемишлі, Замостя, Києві, Луцьку та інших українських містах.
Гарантією свободи діяльності і реалізації людиною своїх особистісних прав давало поширене в ряді українських міст магдебурзьке право. Ним користувалося багато міст: в 1356 воно було введено у Львові, в 1494
У XVI-XVII ст. братства виступали ідеологічними центрами і організаторами суспільно-політичного життя в українському місті. В діяльності та ідеології братств знайшло відображення невдоволення городян низьким морально-освітнім рівнем, великими майновими претензіями православного духовенства, його "обмирщение". Братства прагнули оздоровити релігійно-культурну атмосферу суспільства, а також обмежити вплив духовенства на суспільно-політичне та культурне життя. Навколо братств групувалися вільнодумці, освічені люди, яких не влаштовували ні офіційна доктрина католицизму, ні Унія, ні ортодоксія православ'я.
ст. Українська братства зберегли риси духовного об'єднання, а не втілювали лише ознаки корпоративізму. В статутах братств формулювалися вимоги дотримання благородного поведінки, підкреслювалося, що брати повинні поводитися чинно і благопристойно, намагатися нікого не образити словом, дотримуватися правил честі, взаємодопомоги. Багато місця відводилося роздумів про справи милосердя. У статуті Віленського братства навіть більше, ніж Львівського, відзначається сенсі утвердження й поширення братської любові.
За змістом і напрямом своєї діяльності братства - це цілком самобутні організації. На їх програмах позначалося прагнення міського населення взяти в свої руки ініціативу в суспільно-політичному і культурному житті. За характером і походженням братства були православними і організовувалися вони при православних церквах. Однією з причин виникнення братств (хоча і не єдиною) став патронат міщан над православною церквою.
Одним з найбільших центрів суспільного і культурного руху в XVI-ст. був, безумовно, Львів. Саме тут в 70-і роки XVI ст. сформувалося сприятливе середовище для активної діяльності городян в галузі освіти і культури. Міщани ініціювали відкриття школи, почали підготовку до створення школи вищого рівня - "гімнасіон". У Львові функціонувала друкарня. Не дивно, що в такому середовищі І. Федоров розраховував знайти підтримку в своїх задумах. Після активної діяльності львівських міщан і стало утворення братства.
Братства - це утворення, організаційно протистояли як католицької церкви і її інститутів, так і державної влади. Вони намагалися домогтися самостійності в справах самоврядування, всі нагальні питання вирішували на загальних зборах, створювали свої суди, самі вибирали священиків наймали вчителів, друкарів. Братства були складовою реформаційного руху, поширювався в XVI-XVII ст. в Україні. Так само як і в Західній Європі, важливою частиною цього руху стала критика церкви, зловживань духовенства, переклад Біблії зрозумілою для широких кіл мирян мовою. Критика церкви була лише однією із складових частин багатогранної участі братств в суспільно-політичному і культурному житті України. Однак братства можна вважати типовими громадами реформаційного типу за структурою, функціями, ідеологією [7]. Хоча багато в чому братства, звичайно, відрізнялися від реформування утворень в Західній Європі і в Речі Посполитої - громад лютеран, кальвіністів, братів польських або аріан, значну частину яких становила шляхта. Основну ж масу українських братств складали ремісники, купці, службовці магістрату, прості городяни.
Феномен українського братств є одним з важливих свідчень того, що в XVI-XVII ст. починають складатися передумови для формування в майбутньому автономних структур громадянського суспільства [8]. Цьому сприяло роз'єднання приватної, публічної, офіційної сфер українського життя, автономія особистості, відносна самостійність світської діяльності, наявність ефективних механізмів в наданні свободи діяльності. Важливим є те, що в українській свідомості часу затверджуються цінності цивільних прав і свобод, національного самовизначення, демократичних принципів рівноправності 'я, визнається цінність особистості. Багато в чому міська культура і атмосфера міського життя формували нове суспільство і нову людину.
[1] Рутенбург В.І. Місто і міська культура // Міська культура (середньовіччя і початок нового часу). - Л. 1986. - С. 3-8.
[2] Сунягін Г.Ф. Про Деяких передумови культури Відродження // Питання філософії. - 1985. - № 7. - С. 105.
[3] Єфименко А.Я. Південна Русь. - СПб. 1905. - Т. 1. - С. 211.
[4] Акти, які стосуються історії Львовскаго ставропігійного братства // Архів югозападной Росії. - М. 1904. - Ч. 1. - Т. 11. - С. 2.
[6] Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури. - М. 1966. - С. 12.