Чимало сприяють процесу дегуманізації і активно увійшли в наше життя комерціалізовані аудіовізуальні та комп'ютерні засоби, користь і можливості яких для освітньо-виховного процесу важко переоцінити. Завдяки технічним засобам можна, не виходячи за межі кімнати, здійснити екскурсію по будь-якому музею, познайомитися з будь-яким експонатом.
Виходячи з визначення «культурного простору» І. М. Гудкін і визначення «освітнього простору» Е. Г. Євдокимова і Г. Н. Петрової, можна припустити, що культурно-освітній простір - це цінності певного часу, а саме в період активного навчання індивіда, і просторових параметрах, в які можна включити, безумовно, вуз, бібліотеку, простір Internet і, звичайно, освітній простір музею. Останнє заслуговує на окрему увагу, так як грає величезну роль у вихованні гармонійно розвиненої особистості, у формуванні нею свого культурного простору.
Робота зі студентами протікає, найчастіше, в аудиторії, приміщенні спочатку представляє собою казенне безособове простір. Предмети мають службовий функціональний характер. Зазначені обставини, а також просторова ініціатива, що належить в аудиторії викладачеві, підтримують звички, стереотипи професійного педагога: домінування в типово педагогічних ситуаціях, сприйняття предмета в його службово-ілюстративно-доказової ролі.
Інші стимули несе освітній простір музею - постійна експозиція. Вона розкривається перед педагогом як одухотворене простір, наповнений образами. Співробітник науково-практичного центру з проблем музейної педагогіки А. Г. Бойко порівнює роль музейного педагога з «секретарем-референтом, перекладачем, що забезпечує діалог між нею (експозицією) і учнем».
Освітній процес в музеї має свої специфічні особливості. Якщо шлях освіти в вузі лежить через привласнення інформаційних еталонів і формування здібностей до самостійного розвитку в професійному і загальнокультурному планах, то в музеї освіту здійснюється через ціннісне ставлення особистості і розширення чуттєвого досвіду в процесі спілкування з музейними предметами.
Вищий навчальний заклад дає системне, раціональне знання, яке входить в життя людини через активну роботу його свідомості. Музейний простір головним чином задіє емоції і почуття людини, яка відчуває занурення в епоху, ситуацію, переживає загальні почуття з зображеним на картині сюжетом або будь-яким іншим експонатом. Музейно-педагогічний процес дає можливість не просто зберегти, а й культивувати те сокровенне, найважливіша у внутрішньому житті людини, що ставиться під сумнів в інтенсивному потоці візуальної інформації.
Таким чином, музей представляє собою засіб адаптації в культурному середовищі, його простір з яка виражена в музейних предметах інформацією концентрує досвід культури. Специфічність музейного простору робить необхідним такі форми роботи зі студентською аудиторією, які б відповідали цим змістом і могли б його «распредметить», зробивши частиною індивідуальної культури. Музей сьогодні все більш активно бере на себе місію установи, включеного в систему традиційних освітніх інститутів, в тому числі вузів. Вуз дає раціональну основу створення самостійного культурного досвіду, той матеріал, який дозволяє побачити музейний задум. Музей, в свою чергу, підтверджує це через здатність вживання і переживання ситуацій, культурних і історичних епох, подій. Разом вони створюють грунт для формування особистого культурного досвіду, заснованого на особистих емоціях, а він, у свою чергу, визначає місце всім пізнанням речей згідно зі своєю системі внутрішніх цінностей. Ролі музею і вузу з'єднуються в рішенні завдання створення власного особистісного фундаменту культури, в постановці самого себе певної планки, в оцінці та залученні до цінностей світової і вітчизняної культури. Музей виховує стійку потребу спілкування з культурними цінностями, так само як і університет, він стверджує себе як найважливіший інститут освіти, здатний іншими засобами і формами впливати на внутрішній світ майбутнього фахівця.