Микола Іванович Вавилов - видає-ся радянський вчений-ботанік, генетик, гео-граф і агроном, засновник школи радянських ботаніків-рослинників. Його праці, посвя-щенние вивчення сільськогосподарських расті-ний, завоювали широке визнання не тільки в нашій країні, а й за кордоном.
Н. І. Вавилов народився в Москві. Ще в шкільні роки, в комерційному училищі, він захоплювався природознавством і разом з бра-том Сергієм проробляв будинку хімічні і фізичні досліди, а влітку робив екскурсії за місто і збирав гербарій. Навчаючись в останньому класі, юнак відвідував лекції в Політехніче-ському музеї, які читали найбільші про- фессорами - зоолог і ентомолог Кулагін, хімік Реформатський, мікробіолог і фізіолог расті-ний Худяков і ін. Ці лекції визначили вибір вищого навчального закладу - Вавілов надійшов у Московський сільськогосподарський інститут (нині Московська сельскохозяйствен-ва академія ім. Тімірязєва).
Після закінчення інституту Вавилов був спрямований на московську селекційну стан-цію, якою керував талановитий селек-рів Д. Л. Рудзінський. У той час Микола Іванович почав вивчати імунітет у рослин, т. Е. Несприйнятливість їх до інфекційних захворювань.
У 1916 р Вавілов зробив свою першу подорож за рослинами. Один він пройшов по караванних дорогах через гірські райони Таджикистану, Фергани, Ірану і Паміру. Вчений привіз безліч зразків насіння.
У двадцять шість років Н. І. Вавилов був обраний професором Саратовського універси-тету. У Саратові він продовжував вивчати сель-скохозяйственних рослини.
У 1920 р Вавилов відкрив закон паралель-ної мінливості у близьких видів і родів рослин (наприклад, у гороху і сочевиці або у різних видів пшениці). У чому він полягає? Близькі види і пологи організмів, відрізняючись один від одного своїми, характерними тільки для них ознаками і властивостями, в той же час мають багато подібних ознак. Так, напри-заходів, один з видів пшениці - м'яка пше-ка - має ряд форм, що розрізняються за такими ознаками: по остистости (ості-стие, безості і напівостисті форми), за кольором колоса (Білоколос, красноколосие, сероколосие, черноколосие) , за кольором зерна (біло-зерна і чорвонозерні), за особливостями розвитку (озимі та ярі). І у твердій пше-ниці, виду близького м'якою, є такі ж форми - остисті і безості, озимі і яро-ші і т. Д.
Чим же пояснюється такий збіг форм двох близьких видів? Вавилов пояснив це явище так: у родинних організмів зрад-тична ознак йде в одному напрямку, т. Е. Паралельно.
Вивчивши мінливість ознак у одного виду, можна зробити висновок, що вона буде при-мірно такий же в іншого близького виду. Цей закон давав можливість прогнозувати суще-ствование тих чи інших форм у близьких видів і родів. Так, Микола Іванович знайшов у образ-цах м'якої пшениці на Памірі ряд форм, чи-шенних так званого язичка на листках, і вирішив, що у жита теж повинні існувати подібні форми. Науці вони не були відомі, але вже через рік в колекції жита з того ж Паміру вони були виявлені. Так само була знайдена озима форма твердої пшениці, мож-ливість існування якої раніше віспа-Ріва.
Н. І. Вавилов назвав своє відкриття за-коном гомологічних рядів (грецьке сло-во «гомологос» означає - відповідний, по-подібної).
Встановлені Вавілов закономірності в мінливості рослин можна порівняти з пе-періодичних системою елементів Менделєєва. Закон гомологічних рядів відкривав новий шлях для планомірного розшуку потрібних чоло-століття рослинних форм. Подальші роботи Вавилова і його учнів підтвердили правиль-ність відкритого закону: вивчаючи величезне
кількість матеріалу, зібраного експедиція-ми в різних країнах, вони переконалися, що біль-шинство з передбачених форм рослин дей-ствительно існує. Це відкриття при-тягло увагу зарубіжних вчених. Позд-неї було доведено, що закон гомологічних рядів - загальнобіологічий і докладемо до нижчих рослин і тварин, а також до вищим тваринам.
У 1924 р був організований Всесоюзний інститут прикладної ботаніки і нових культур (пізніше Всесоюзний інститут рослинництва) в Ленінграді, директором якого призначили Н. І. Вавилова.
Щоб підняти сільське господарство країни, потрібно було оновити, на думку Вавилова, сортовий склад сільськогосподарських куль-тур. Інститути, які в той час сорти не могли дати сталих врожаїв в усі роки і на всій неосяжній території країни з її різно-образними кліматичними і грунтовими ус-ловіямі. Для таких районів, як Поволжі, де посухи часто губили весь урожай, потрібні були сорти, стійкі проти посухи і заболе-ваний, а для північних районів - зимостійкі, здатні переносити капризи суворого клімату.
Щоб вивести нові сорти, необхідний був великий вихідний матеріал. Його могла дати тільки світова колекція всіх звів ваемих рослин. І Вавилов почав збирати таку колекцію. У різні кінці нашої країни і за її межі вирушили наукові експедиції. Микола Іванович вважав, що стародавні країни Сходу були колискою зем-леделія і батьківщиною багатьох сельскохозяйствен-них рослин. Тому в першу чергу екс-педіціі обстежили Західний Китай, афгано-ністан, Малу Азію і Монголію. Сам вчений виїхав до Афганістану. Протягом шести місяців він досліджував цю маловивчену країну, про-ник в такі райони, де до нього не бував жоден європеєць. Його експедиція зібрала понад 7 тис. Зразків насіння і отримала багато нових відомостей про землеробство в цій країні.
Наступна експедиція Вавилова право-вилася в древній Хорезм (Каракалпакія). А потім його шлях лежав в середземноморські країни, які, як показали дослідження, дали світовому землеробства чотири види пше-ниці, Буряк, капусту, петрушку, артишок, кілька видів цибулі, оливкове дерево, лавр, ріжкове дерево та інші культурні рослини.
Вавилов відвідав також Північну Африку і Ефіопію, а потім країни Далекого Сходу - Китай, Японію і Корею. У Центральному і Західному Китаї, переважно в гірських районах, вчений виявив вогнище походжу-дення цінних культур: гречки, проса ме-тельчатого, сої, бобових, овочевих, корені-плодів і бульбоплодів, баштанних і плодових.
За три роки (1930-1933) Микола Івано-вич обстежив країни обох континентів Америки і грунтовно вивчив сортове раз-нообразія культурних рослин і цій частині світу.
У той же час він продовжував вивчати сель-скохозяйственних культури Середньої Азії і Кавказу.
Співробітники і помічники вченого виїжджали в ближні та дальні експедиції, привозили тисячі зразків насіння і цінні відомості про землеробської культури різних країн. Незабаром інститут, яким керував Вавилов, став володарем найповніших в світі колектив-ций культурних рослин. Микола Іванович, створюючи цю колекцію, мав на меті «мобілізувати рослинний капітал всієї земної кулі і зосередити в СРСР весь сортовий запас насіння, створений протягом тисячоліть природою і людиною». Десятки тисяч зразків стали висівати на різних дослідних станціях у всіх районах нашої країни. Робота з вивчення світової колектив-ції стала всесоюзним справою. Так було поло-жено початок державному випробуванню польових культур.
Н. І. Вавилов вніс величезний внесок в бота-нічних географію, встановивши на підставі своїх досліджень центри походження всіх основних сільськогосподарських рослин. Ці центри він пов'язував з найдавнішими осередками людської культури. Таких основних оча-гов, або центрів, походження культурних рослин, на думку вченого, було вісім: 1) китайський; 2) індійський; 2а) індомалайскій (на Малайських і Філіппінських островах і в Індокитаї); 3) середньоазіатський (Північно-Західна Індія, Афганістан, гірські райони Таджицької і Узбецької РСР); 4) Передня Азія (Закавказзя, Іран, гірська частина Турк-меніі); 5) середземноморські країни; 6) Ефіо-Пія; 7) Південна Мексика і Центральна Аме-рика; 8) Південна Америка.
Вивчивши близько 300 тис. Зразків, Вавилов встановив походження 640 найважливіших культурних рослин. Ось такими були масштаби досліджень цього видатного вченого і його колективу. Причому для кожного сорту изу-чалісь систематика, морфологія, географія, фізіологічні та біохімічні особливості, генетичні ознаки та їх успадкування, імунітет. Для вивчення хлібопекарських властивостей сортів пшениці в інституті була со-здана спеціальна лабораторія.
І все ж Микола Іванович вважав, що все це - тільки початок планового вивчення світових рослинних ресурсів.
Розробка методів селекції була однією з найважливіших проблем, якими займався Вавилов. Особливо велике значення він при-давав гібридизації, як внутрішньовидової, так і віддаленою.
Як батьківських пар вчений рекомен-дова брати форми, походження яких точ-но відомо: в залежності від місця свого про-виходи одні і ті ж рослини по-різному реагують на зовнішні чинники, і особливо на довжину дня і температуру повітря. Для отри-ня скоростиглих форм краще брати для схрещені-вання саме такі рослини. Вчення Вавилова про підбір пар для гібридизації вказало основні шляхи для виведення скоростиглих сортів.
У 1940 р Вавилов почав писати роботу, обоб-щающую більш ніж 20-річний його працю по изуче-нию культурних рослин: «Світові ресурси ме-ки і селекційних сортів хлібних злаків, зернових бобових і льону і їх використання в селекції». На жаль, ця робота залишилася-закінченою.
Все життя Миколи Івановича була науковим подвигом. Але не тільки наукової роботи отда-вал він невичерпну енергію і талант. Пре-червоний організатор, Вавилов протягом 20 років фактично керував усією сельскохо-зяйственной наукою в СРСР. Він був першим президентом Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В. І. Леніна, ство-даної в 1929 р директором Інституту расті-ніеводства, директором Інституту генетики
Академії наук СРСР, президентом Всесоюз-ного географічного товариства. Його обрали своїм членом і деякі зарубіжні ака-демии наук.
У 1929 р Н. І. Вавілов був обраний членом ВЦВК і в тому ж році - дійсно відс-ним членом Академії наук СРСР. За роботи про походження культурних рослин і про імунітет рослин Вавилов був нагороджений в 1926 р премією В. І. Леніна. За географи-етичні дослідження в Афганістані Всесоюзне географічне товариство присудило йому золоту медаль імені М. М. Пржевальського.
«Життя коротке, а так багато потрібно зро-лать», - часто говорив Микола Іванович. І він працював, майже не залишаючи часу для сну. За свою дійсно коротке життя видатний радянський вчений встиг напи-описати понад 300 наукових робіт, відвідати понад 50 країн, зібрати і вивчити величезну кількість сільськогосподарських культур. Він розробив теоретичні основи і методику селекції, створив разом зі своїми спів-ками і учнями багатющий фонд вихідного матеріалу для селекції. Зараз в нашій країні десятки мільйонів гектарів займають сорти, які ведуть свій початок від «іноземців», привезених Миколою Івановичем; за все та-ких сортів близько сорока.
Багато що із задуманого вченим залишилося незакінченим, але його учні та послідовники продовжують вивчення світових ресурсів куль-турне рослин за розробленою ним про-грамі.