Близько Києва проявився змій, брав він з народу побори чималі: з кожного двору по червоній дівці; візьме дівку, та й з'їсть її.
Прийшла черга йти до того змію царської дочки. Схопив змій царівну і потягнув її до себе в барліг, а є її не став: красуня собою була, так за дружину собі взяв.
Полетить змій на свої промисли, а царівну завалить колодами, щоб не пішла. У тій царівни була собачка, ув'язалася з нею з дому. Напише, бувало, царівна записочку до батюшки з матінкою, нав'яже собачці на шию; а та побіжить, куди треба, та й відповідь ще принесе.
Ось раз цар з царицею і пишуть до царівни: дізнайся, хто сильніший змія?
Царівна стала привітніше до свого змію, стала у нього допитуватися, хто його сильніше. Той довго не говорив, та раз і проговорився, що живе в місті Києві Кожум'яка - той і його сильніше.
Почула про те царівна, написала до батюшки: Пошукайте в місті Києві Микиту Кожум'яку та пошліть його мене з неволі виручати.
Цар, одержавши таку звістку, знайшов Микиту Кожум'яку та сам пішов просити його, щоб звільнив його землю від лютого змія і виручив царівну.
В ту пору Микита шкіри м'яв, тримав він в руках дванадцять шкір; як побачив він, що до нього прийшов сам цар, затремтів від страху, руки у нього затрусилися - і розірвав він ті дванадцять кож. Та скільки ні просив цар з царицею Кожум'яку, той не пішов проти змія.
Ось і придумали зібрати п'ять тисяч і дітей малолітніх, та й змусили їх просити Консемяку; авось на їх сльози сжалобітся!
Прийшли до Микити малолітні, стали зі сльозами просити, щоб йшов він проти змія. Розплакався і сам Микита Кожум'яка, на їх сльози дивлячись. Взяв триста пуд пеньки, насмоліл смолою і весь-таки обмотався, щоб змій не з'їв той, та й пішов на нього.
Підходить Микита до барлозі зміїної, а змій замкнувся і не виходить до нього.
- Виходь краще в чисте поле, а то і барліг розмічу! -сказав Кожум'яка і став уже двері ламати.
Змій, бачачи біду неминучий, вийшов до нього в чисте поле.
Довго чи недовго бився зі змієм Микита Кожум'яка, тільки повалив змія. Тут змій став благати Микиту:
- Не бий мене до смерті, Микита Кожум'яка! Сильніше нас з тобою в світі немає; розділимо всю землю, весь світ порівну: ти будеш жити в одній половині, а я в іншій.
- Добре, - сказав Кожум'яка, - треба межу прокласти.
Зробив Микита соху в триста пуд, запряг у неї змія, та й став від Києва межу виорювало; Микита провів борозну від Києва до моря Кавстрійского.
- Ну, - каже змій, - тепер ми всю землю розділили!
- Землю розділили, - промовив Микита, - давай море ділити, а то ти скажеш, що твою воду беруть.
Вз'їхав змій на середину моря. Микита Кожум'яка убив і втопив його в море. Ця борозна і тепер видно; висотою та борозна двох сажнів. Кругом її орють, а борозни не чіпають; а хто не 'знає, від чого ця борозна, - називає її валом.
Микита Кожум'яка, зробивши свята справа, не взяв за роботу нічого, пішов знову шкіри м'яти.
"Народні російські казки" зі збірки А. Н. Афанасьєва, Москва, видавництво "Правда", 1982 р