Поїхали, візник, на Арбат, по бруківці, вечірньою Москвою!
За все тобі, мій сумний друг і брат, віддам на чай останній золотий.
Давай-ка мимохідь заглянемо в Великий Каретний і Охотний ряд
І пісня хмільну тихо запоєм, поїхали, візник, на Арбат!
Приспів:
Жени своїх Кауров, поганяй! Тут десь за Тверська, так і знай,
Колись по крутих вибоїнах днів, бувало, гнав я своїх коней.
Ті дні помчали удалину, як рисаки, їх не повернути з минулого назад.
Швидше, швидше, від смутку і туги поїхали, візник, на Арбат, поїхали, візник, на Арбат!
Заїдемо на годинку в Нескучний сад, я пам'ятаю, як бродив тут під місяцем.
І вёскі в сумне золоті втрат ще, напевно, пам'ятають про мене.
Очі їх пізньої зелені алей неутоленной ніжністю горять.
Як багато тут втрачено друзів! Поїхали, візник, на Арбат!
Приспів:
Жени своїх Кауров, поганяй! Тут десь за Тверська, так і знай,
Колись по крутих вибоїнах днів, бувало, гнав я своїх коней.
Ті дні помчали удалину, як рисаки, їх не повернути з минулого назад.
Швидше, швидше, від смутку і туги поїхали, візник, на Арбат, поїхали, візник, на Арбат!
Поїхали, візник, на Арбат!
І хоч давно мене ніхто не чекає, там в провулку, в будинку номер п'ять,
Душа моя безсмертна живе. Жени своїх коней, та мерщій!
Нехай верста під копитами летять, я їду в гості до своєї молодости.
Поїхали, візник, на Арбат!
Приспів:
Жени своїх Кауров, поганяй! Тут десь за Тверська, так і знай,
Колись по крутих вибоїнах днів, бувало, гнав я своїх коней.
Ті дні помчали удалину, як рисаки, їх не повернути з минулого назад.
Швидше, швидше, від смутку і туги поїхали, візник, на Арбат, поїхали, візник, на Арбат!