Один хлопчик, якого звали Юра, був дуже хоробрий. Він практично нічого не боявся, крім деяких речей.
Наприклад, він боявся спати на ліжку. Тому що під ліжком завжди не спиться крокодил. Ось ляже Юра в ліжко, а спати боїться.
- Крокодил, - каже Юра, - ти там?
- Угу, - каже крокодил. - Тут я.
А Юра каже:
- Адже жорстко під ліжком лежати. І пильно.
- Нормально, - каже крокодил. - Головне, ти засинай скоріше. Ранок вечора мудріший.
- Може бути, розкладачку в передпокої тобі поставити? - каже Юра. - Все-таки дме по підлозі.
- Не турбуйся, - каже крокодил. - Я загартований. Кожен день водою обливаюся.
- Молодець, - каже Юра. - А зуби чистиш?
- І зуби чищу, - каже крокодил, - і зарядку роблю вранці. Ще є питання?
А Юра йому каже:
- І цими, значить, зубами мене зжовані зібрався?
- Дивак чоловік, - говорить крокодил. - У мене дружина вдома, діти малі плачуть, треба ж щось є.
- Паразит ти, - каже Юра. - Я, може, теж дружину і дітей хочу. А ти мене холостого з'їси!
- Ну ти легше, - каже крокодил. - Я ж тобі в батьки годжуся, між іншим.
А Юра каже:
- Вибач, батько. Чи не стримався.
- Ото ж бо, - каже тоді крокодил. - А ти нічого, поступливий.
- Слухай, - каже Юра. - У мене солдат під ліжко впав. Може, хвостом понишпорити?
- Так ось що мені в пузо весь час тисне, - каже крокодил. - Тримай свого солдата.
- Спасибі, - каже Юра. - Може, і від будильника гвинт знайдеш?
- Відчепись, - каже крокодил. - Завтра вставати ні світ ні зоря. Доброї ночі.
Потягнувся, позіхнув і затих під ліжком.
- Крокодил, ти спиш? - каже Юра.
А крокодил вже хропе що є сили.
- Шкода, - каже Юра. - Я якраз анекдот дотепний згадав. Про крокодилів. Гаразд, завтра тобі розповім, не забути б.
Крім ліжка Юра боявся всіх темних кімнат в квартирі. Тому що там за шторою стоїть скелет.
- Скелет, - каже Юра. - Ти тут?
А скелет мовчить, тільки штора злегка ворушиться.
- Скелет, - каже Юра, - я, по-моєму, до тебе звертаюся. Ти що, не чуєш?
- Ну тут, - каже скелет. - Далі що?
- Нічого, - каже Юра. - Я просто так.
- Раз так, до вікна тоді підійди, - каже скелет. - Подивишся, місяць яка.
- Ну да, - каже Юра. - Я зараз підійду, а ти мене ззаду до-а-а-к ...
- Потрібен ти мені! - каже скелет. - Я говорю, місяць подивись яка.
Підійшов Юра до вікна ближче, дивиться - правда, місяць. Фіранку рукою помацав - скелет на місці. Юра тоді з іншого боку загорнувся в штору і крізь скло на місяць дивиться:
- Скелет, а люди є на Місяці, не знаєш?
- Нема людей, - каже скелет. - Там тільки одні скелети. Ти, власне, що прийшов? Питання дурні задавати?
- Мама з кухні прислала, - каже Юра. - За рушником.
- Ну так бери і йди, - каже скелет. - Ось там на стільці воно висить.
- А ти? - каже Юра.
- А я ще постою трохи. Думки всякі в череп лізуть.
- Так я пішов, - каже Юра. - Ти вже тут не сумуй.
- Подумаєш! - каже скелет. - Мені і одному добре.
- Ну поки, - каже Юра.
- Завтра прийдеш? - каже скелет. - Тут в шафі ще рушники є. Мамі можуть знадобитися.
- Не знаю, - каже Юра. - Завтра уроків багато.
- Гаразд, вчися, - каже скелет. - Якщо що, я тут. Ти тільки світло не вмикай.
І Юра до мами на кухню на світло пішов.
- Мам, - каже, - може бути, ми тут лампу зараз згасимо і все разом чаю поп'ємо?
Крім кімнат Юра боявся сохне білизни на кухні, особливо простирадло.
- Простирадло, - каже Юра. - Висі собі смирно, що не ворушись. Я за цукеркою сюди прийшов.
А простирадло відразу як заколишется!
- Я, може, теж хочу, - каже.
- Знаю я, чого ти хочеш, - каже Юра. - Я відвернуся, а ти мене ззаду душити почнеш. У тебе одне на умі.
- Жмот ти, - каже простирадло. - Душити таких треба!
- Ти що образилася? - каже Юра. - На ось тоді цукерку, тримай, мені не шкода.
А простирадло висить собі і мовчить.
- Я тут на столі залишу, - каже Юра. - Захочеш, візьмеш.
Приходить Юра зі школи - цукерки на місці немає, а вся простирадло в цукерці.
- Адже ось свиня! - каже Юра. - Ще й руки об себе витерла. Що тепер мама скаже?
Крім білизни Юра боявся дідового портрета на стіні.
- Дідусь, - каже Юра, - ти під склом добре захований? Чи не вилізеш?
- Намертво, - каже дідусь, - звідси не втечеш.
- Це добре, - каже Юра. - А то я, знаєш, тебе боюся. Ти що на нас так сердито дивишся завжди?
- Нічого не поробиш, - говорить дідусь. - Мене так фотограф зняв. На самій-то справі я нічого собі був. Можна сказати, веселий.
- А ти мою бабусю дуже сильно любив? - каже Юра.
- Сильніше не буває, - каже дідусь. - Я б і тебе полюбив, якби ти раніше встиг народитися.
- Чи не винен я, - каже Юра. - Це все тато з мамою.
- Саме так, - каже дідусь. - Їх у тебе за смертю тільки і посилати.
- А я, кажуть, на тебе схожий, - каже Юра. - Ти радий?
- Ще б! - каже дідусь. - Виходить, я як би живий.
- Дідусь, - каже Юра, - а я тебе все одно трохи боюся.
- Трохи бійся, - каже дідусь. - Це не страшно. Головне - не забудь.
- Я тебе ніколи не забуду, - каже Юра. - А якщо я зараз піду в солдатиків пограю, ти не образишся?
- Іди, - каже дідусь. - Тільки пил зі скла зітри, а то мені тебе погано видно.
Крім портрета Юра боявся стінної шафи. Тому що там серед вішалок з різним сукнею сховався Гардероб.
- Гардероб, - каже Юра, - скоро ми нову стінку купимо, а твій шафа на смітник викинемо, зрозумів!
- Куди ж мені без вас, - каже Гардероб з шафи, - коли я зовсім домашній? Я на волі загину.
- Нехай домашній, - каже гардероб Юра, - все одно у тебе погані нахили.
- Немає у мене ніяких нахилів, - каже Гардероб. - Тут тільки мамин костюм висить і штани в смужку. У тебе, Юр, який розмір?
- Знаю я, - каже Юра, - що означає твій "який розмір"! Я підійду, а ти мене в шафу утянешь. А там і подумати страшно ...
- Даремно ти так, - каже Гардероб. - Я ж від щирого серця.
Образився і замовк. І тільки дверима від шафи наскріпивает щось собі під ніс.
- Ну ось що, - каже Юра. - Де там твої штани? Покажи.
Приміряв Юра штани з шафи, а колишні в шафу повісив.
- Ось це інша справа, - каже Гардероб. - Я старі вичищу і поглажу. Завтра будуть як нові.
- У мене там праву кишеню розірваний, - каже Юра.
- А може, і блискавку поміняти? - каже Гардероб. - Я вмію.
- Так я після школи завтра до тебе зайду, - каже Юра.
- З години у нас обід, - каже Гардероб. - Але ти все одно зайди. Скажеш, я - від скелета.
Закрив Юра дверцята шафи і на кухню до мами пішов.
- Мам, - каже, - а я ж нову стінку всю цвяхом подряпані моментально. Ти краще шубу собі на ці гроші купи і татові якісь шкарпетки.
Крім шафи Юра боявся дірки для зливу в ванні.
Раз Юра митися в ванну заліз, а з дірки тієї око не зводить. Відсів від неї подалі і жене воду хвилею. Зафиркав голосно дірка і каже:
- Ой ой ой! Пузирики в ніс пішли! Шампунь у тебе шипучий!
- Чи не будеш за мною підглядати! - каже Юра. - Що ти за мною, голим, стежиш? Не соромно?
- Подумаєш, - каже дірка. - Що я, голих, чи що, не бачила? Тут у ванні все чомусь голі.
- Дірка, - каже Юра, - а з тебе нічого не вилізе?
- Чи не вилізе, - каже дірка. - Порожня я і глибока.
- Порожня - це добре, - каже Юра. - Але все-таки адже глибока. Це страшно.
- Не бійся, - каже дірка, - краще палець в мене засунь.
- Давай я мило в тебе засуну, - каже Юра. - Там вітамінів більше.
- Не буду мило, - говорить дірка. - Я пальці смоктати люблю.
- Фу! - каже Юра. - Таку бруд! І під нігтями одні мікроби.
- Так вимий! - каже дірка. - Ти в ванну навіщо заліз?
Потер Юра пальці мочалкою і в дірку один обережно засунув.
- Цур, тільки нігті не гризти, - каже. - Не те я в наступний раз гірчицею пальці намажу, тоді дізнаєшся!
Почмокал дірка пальцем і каже:
- Мізинець зараз хочу. Він з них найсолодший.
- Досить, - каже Юра. - Я тепер митися буду, а ти за раковиною стеж. Хіба мало що, адже там теж дірка!
- Гаразд, - каже дірка. - Можеш на мене покластися.
Вимився Юра спокійно, без нервування, і мамі в стінку стукає:
- Пора!
- Мабуть, тепер раніше суботи і не заявишся? - каже дірка.
- Подивимося, - каже Юра. - Може, я швидше де-небудь ізвозюкаюсь.
Тут мама в ванну входить, закутала Юру в м'який рушник і спати в ліжко понесла.
- Мам, - каже Юра, - а пальці одні розбійники та бандити в роті смокчуть?
- Не тільки, - каже мама. - Ще грабіжники і вбивці.
- Ну що ж, - каже Юра. - Нехай так. Не всі ж мені з відмінниками дружити.