Методична робота з комунікативної компетентності педагогів ДНЗ
М.М. Силакова переконливо стверджує, що універсальним засобом розвитку особистості дитини в період дошкільного дитинства, змістовного ввічливого спілкування, є комунікативна компетентність педагога, її когнітивних, емоційних і поведінкових компонентів, вміле керівництво їм поетапним вибудовуванням навчання мотивації спілкування. Протягом дошкільного віку відбуваються зрушення в переважанні тих чи інших мотивів (А.Г. Рузская, З.М. Богуславська, Н.М. Матюшина і ін.). У молодших дітей переважають ділові мотиви, вони потребують допомоги дорослого в процесі практичної діяльності, повністю поглинені діями з предметами. В середньому дошкільному віці з'являються пізнавальні інтереси, і дорослий стає партнером по грі. У старших дошкільнят вже переважають пізнавальні і особистісні мотиви спілкування з дорослими, пов'язаними з підвищеною інтересам до людей і їх взаєминам [27, с.129].
Як-Калик В.А. зазначає, що вчителю, вихователю важливо надавати більшого значення умінням розмовляти з батьками, а саме - ввічливо, дотримуючись терпіння і витримку при розмові, навіть якщо в душі, що називається, все кипить і протестує. Така поведінка вихователя є культуру спілкування, так необхідну для повноцінного і правильного виховання дітей. Є вихователі, особливо серед молодих, які скоєно, не надають значення вмінню розмовляти з батьками, допускаючи менторські нотації, недоброзичливий тон, скарги на дитину, звинувачення його в чомусь. Кожен вдалий розмову з батьками дуже багато значить. Мистецтву розмови з батьками вихованців слід вчитися, у питанні слід спеціально приділяти увагу на педрадах і методичних об'єднаннях [14, с.139].
Стислість або багатослівність в мовному спілкуванні пов'язані з неясністю думки, з не знанням предмета висловлювання, а значить з недостатньо вдумливим підбором слів, їх поєднанням і відповідністю стилю (офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовно-побутової) усного мовлення. Останній, треба визнати, займає більшу життєвий простір педагога.
Фонетичний компонент спілкування, на думку М.І. Лісіна, пов'язаний з якістю виразності і образності мови, темпом, ритмом, інтонувати при дотриманні норм вимови. Швидкий темп мови, що не виразність вимови, проковтування фрази, мова з акцентом, з використанням не відповідає змісту жестикуляції, одноманітність інтонацій, невиправдано гучного силою голос, а головне, що залишився імперативний тон мови в даний час характеризують комунікативну компетентність вихователів [20, С49].
В ході модернізації та оптимізації дошкільної освіти, експериментального вивчення основ управління якістю освіти, в процесі контрольно-аналітичної детальності, керівнику слід серйозно підвищити вимоги до своєї комунікативної компетенції і кожного педагога окремо.
Спонукальна сила і мотивація, досягнення і запорука успіху в спілкуванні випливають з природи самої людини і існуючого чинника багатогранних відносин в колективі. Шкала відносин, атракція визначаються основами управлінського спілкування, психологічний механізм якого в руках завідуючої, заступника, їх особистісного іміджу. Існуючі психологічні прийоми розташування до себе людей: звернення до людини з частим назвою його імені, контроль і «розм'якшення» власного обличчя - дзеркала душі, вживання «золотих» слів - компліментів, визнання і невелике перебільшення трудового потенціалу, стабільність переконливих і щирих інтонацій - все це основи комунікативної компетентності, високого професійного рівня керівника сучасного ДНЗ.
Сучасним напрямком формування комунікативної компетентності педагога ДНЗ вважається створення в освітньому процесі комунікативних ситуацій, які б запускали механізми розвитку особистості. Мова в цьому випадку йде про інтерактивному навчанні: розширенні видів спільної роботи педагогів, їх комунікативного досвіду, перш за все у спільній діяльності; можливості задіяти не тільки свідомість людини, але і його почуття, емоції, вольові якості; включення в процес навчання «цілісної людини» і забезпечення комплексного особистісного розвитку.
Особистісна позиція педагога полягає в побудові ситуацій спілкування з дітьми як повноцінними партнерами, що виключає різного роду маніпуляції. Бажаною тактикою взаємодії є співпраця з використанням різноманіття комунікативних засобів, що стимулюють дитячу активність.
Відмова від корпоративного стереотипу «вихователь завжди правий» передбачає вміння з гумором поставитися до окремих моментів педагогічної ситуації, бути готовим до усмішці, володіти тонами і півтонами; слухати і чути дитину, не перериваючи його висловлювань; впливати на дітей не прямо, а опосередковано, через створення умов для прояву у них бажаної якості; не боятися зворотного зв'язку, нехай навіть непередбачуваною.
У зв'язку з цим становлення і розвиток комунікативної компетентності як стрижневий складовою професіоналізму педагога дошкільної освіти є актуальною проблемою сучасної науки і практики [21, с.59].
Важливими в діяльності фахівців є не тільки власне комунікативні знання, вміння і навички, а й формування здатності до організації комунікативної професійної діяльності в умовах зростаючої професійної мобільності. Очевидною є необхідність здійснення адекватної педагогічної діяльності, що підвищує інтерес до вивчення предметів комунікативного циклу у вищій школі та застосування їх можливостей в процесі організації ефективної комунікації в дошкільному навчальному закладі.
Особливо значимо, на її думку, проведення педагогічних рад, теоретичних семінарів, семінарів-практикумів, інтегруючих наукові знання з області лінгвістики, теорії комунікації, дитячої психології, дошкільної педагогіки. При цьому увагу педагогів слід сконцентрувати на наступних питаннях:
* Теоретичні аспекти проблеми комунікації в педагогічному процесі (структурні моделі комунікації, комунікативні бар'єри, закономірності внутрішньої взаємодії);
* Конкретні способи мовної поведінки у важких ситуаціях взаємодії (конфліктні ситуації, подолання критики, виступ на публіці, контакти, реалізовані в дошкільних освітніх установах тощо.);
* Самопізнання своєї особистості в процесі спілкування (як мене сприймають інші, як я впливаю на інших в спілкуванні, в чому труднощі мого спілкування і т. Д.).
При моделюванні педагогічної комунікації та підборі комунікативних проблем доцільно наблизити їх до реальних професійних ситуацій, до яких можуть бути віднесені вдосконалення предметно-розвиваючого середовища дошкільних освітніх установ, виступ на педагогічних радах, проведення індивідуальних і колективних консультацій для батьків, організація словесно-дидактичних ігор і етичних бесід з дітьми та ін.
Таким чином, реалізація традиційних та інтерактивних методів навчання ефективної комунікації сприятиме становленню і розвитку у педагогів дошкільної освіти комунікативної компетентності, під якою ми розуміємо професійно значуща, інтегративну якість, основними складовими компонентами якого є: інформованість про цілі, сутність, структуру, засоби, особливості педагогічного спілкування; толерантність, екстраверсія; здатність ефективно конструювати прямий і зворотній зв'язок, нестандартно, творчо вирішуючи при цьому завдання педагогічної комунікації.
Якщо Ви помітили помилку в тексті виділіть слово і натисніть Shift + Enter