- Коли ми будемо грати, приймемо в нашу команду маленьку Христину, а Лейлу не будемо володіти, тому що вона нічого не вміє і немає ніякої користі від неї, - сказала світловолоса дівчина-підліток, - навіть у молодших сестричок здібностей більше, ніж у неї.
- Але дядько Роланд обожнює її, тому що Лейла дуже схожа на нього, - відповіла молодша сестра.
Бажаючи підтримати розмову, старша з дітей, Діана, струснувши своїми білявими локонами, помітила, що Лейла дуже сильно відрізняється від всіх членів сім'ї.
- Ви ж бачите, що вона чорнява, а ми світловолосі, як все в родині Малколм. І здібностей у нас більше, ніж у неї. Тому якщо вона захоче грати, то нехай грає в команді малюків.
Вся ця розмова чула вгорі, на сходах, десятирічна Лейла. Серце її завмирало від кожного почутого слова. Вона вся зіщулилася і відступила назад, не бажаючи спускатися вниз. Їй дуже хотілося взяти участь в радісній гучної грі, учасники якої повинні зібрати предмети за обмежену кількість часу. Лейла з хвилюванням очікувала моменту, коли виявиться в компанії своїх чарівних кузин з їх здібностями знаходити заховані предмети і малювати картини, уявляючи те, чого не було.
Але сестри вважали її бездарною.
З широко відкритими від потрясіння очима, Лейла тремтіла нагорі, до кінця не усвідомлюючи, чому кузини так до неї ставляться.
Невже вони думають, що вона прийомна дочка в сім'ї Малколм? Можливо, її удочерили? Її охопив страх. Вона уявила собі, що від неї можуть відмовитися і вона залишиться на вулиці помирати, через те що не належить до їх сімейства. Запанікувавши, Лейла поправила свої чорні локони і озирнулася, чи не йде вже за нею здоровань дворецький, щоб викинути геть. Не побачивши поблизу ніякої небезпеки, Лейла зітхнула з полегшенням і кинулася шукати розради в обіймах найріднішої їй людини, своєї матері.
- Я ж Малколм, правда? - ридала вона на пишних грудей своєї матері. - З часом моє волосся посветлеют і стануть такими ж, як твої, адже правда?
- Звичайно, ти - Малколм, дорога. Просто ти не схожа на всіх інших. Ти повинна пишатися своїми прекрасними чорними волоссям. Коли-небудь чоловіки будуть сходити по тобі з розуму.
- Я не хочу, щоб вони сходили на мене з розуму, - заявила Лейла зі сльозами на очах. - Я хочу нести людям радість, точно так же, як ти і твої свічки, які просто пахнуть щастям. Я хочу знаходити заховані речі, як і Діана. Я можу зробити все, що забажаю, чи не так? Я - Малколм.
Останні слова прозвучали майже як прохання.
- Все залежить від нас самих, і тільки ми можемо довести до досконалості те, що дано нам Богом, дорога. У тебе є краса, витонченість і розум, і коли-небудь ти зробиш дуже щасливим якогось чоловіка ... Тільки нехай цей чоловік буде не з сімейства Ивес, - додала вона з кривою усмішкою. - Ніхто з нас цього не схвалив би.
Забувши про свої біди, Лейла пильно вивчала спокійне обличчя матері.
- А хто вони такі?
- Сімейство Ивес - крах для всіх Малколм, дорога. Ми - діти природи, а вони - діти науки. Біда, коли вони разом. Але ти ще дуже молода, щоб хвилюватися про це.
Чи не занадто загострюючи свою увагу на прийдешні лиха, а більше турбуючись про сьогодення, Лейла розглядала блискучі інструменти на робочому місці матері. Вдихаючи букет ароматів, що виходили від воскових свічок і мила, які мати робила, вона закусила тремтячу губу і розпрямила плечі. Мало що, зрозумівши з натяку матері щодо сім'ї Ивес, вона усвідомила лише те, що красива і розумна. Набагато красивіше і розумніше Діани. Дівчинка вже вміла грати на клавесині і співати набагато краще своєї старшої кузини. У батька її спів викликало задоволення, а гра - посмішку.
Нехай вони не грають з нею - у неї є заняття цікавіші. Ображена, але горда, Лейла підняла голову, витерла сльози, мимоволі навернулися при звуках долинав з вестибюля веселощів.
Аби не допустити залишатися в повній самоті, вона вирішила спуститися вниз: може бути, батько захоче, щоб вона йому зіграла. Вона буде посміхатися і співати, щоб усім було добре. А ще вона доведе, що набагато краще за своїх кузин, і мама стане пишатися нею.
- Він мій, - подумала леді Лейла Стейнс, дивлячись на імпозантного чоловіка, що зупинився біля входу в бальний зал і похмуро поглядав на її гостей. Її сестра Христина, затамувавши подих, вловила уважний погляд Лейли.
- Дунстан? Не дурій. Він - Ивес, і всі говорять, що він убивця.
Лейла, як зачарована, спостерігала за величезним джентльменом, одягненим у все чорне за винятком бездоганно білої хустки на шиї. Схоже, у цього Івес є всі дані для того, щоб повернути її життя в звичне русло. Він буде належати їй.
А Нініан стверджує, що він не вбивця.
- Цей може згорнути тобі шию легким рухом руки, - зашепотіла Христина, з жахом спостерігаючи, як оголошують прийшли разом з Дунстаном. - Поглянь тільки, він похмурий як ніч!
Пропустивши повз вуха слова молодшої сестри, Лейла спостерігала, як в зал входять Нініан, її красень чоловік Дрогобич, граф Ивес, і Вінстон. Потім вона перевела погляд на високого чоловіка, який трохи відстав від своїх родичів, затримавшись біля входу.
Своїми засмаглими особами та відсутністю напудрених перук чоловіки Ивес немов демонстрували своє презирство до суспільства. Худорлявий граф справляв враження розумної і вишуканого людини, але його брат, більш міцної статури, дивився на блискучу суспільство з обуренням і ворожістю. Всім своїм виглядом Дунстан Ивес, одягнений у фрак, дуже сильно відрізнявся від інших гостей, виряджених в мережива і шовк.
- Так, він похмурий, і його одяг, звичайно, чорного кольору, а це зараз немодно, - зауважила Лейла, вивчаючи замислений погляд і прекрасну фігуру гостя. Безумовно, він зовсім не схожий на типового лондонського джентльмена. Однак чоловіки роду Ивес ніколи такими і не були.
- Він, мабуть, все ще носить траур по своїй дружині, - пробурмотіла Христина. - Є припущення, що він убив її, а якщо це так, то подібне було трагічно-романтично.
- Якщо він коли-небудь і любив її, то тепер все в минулому, - включилася в розмову їх кузина Луанда, почувши останню фразу. - Звичайно, якщо він не любив, то це зовсім не означає, що він збирався заподіяти їй шкоду, - додала вона.
З часу жорстокого вбивства Силії Ивес пройшло більше року, і Лейла знала, що її кузина завжди поспішала розсіяти будь-які сумніви щодо причетності Дунстана до смерті дружини. У Луанди був дар передбачення, і люди уважно прислухалися навіть до самим випадковим її висловлювань. Тому вона була обережна, щоб її слова НЕ витлумачили неправильно і, таким чином, склалося неправильне враження. Подібно до всіх Малколм, поряд зі своїми дивовижними здібностями, вона була дуже відповідальною людиною. У Лейли таких здібностей не було, хоча все своє життя вона намагалася відшукати їх у себе. Єдиним її бажанням було довести свою приналежність до родини Малколм.
Тим не менш, вона помітила, що чоловік, який стоїть біля входу в зал, строкатим модним квітам віддає перевагу одягу чорного кольору, тим самим, висловлюючи презирство до суспільства. Загибель дружини, печаль не мали до цього ніякого відношення. Його зарозумілість, можливо, пояснювалося тим, що він був одним з Івес, холодним і бездушним. Обмахуючи себе віялом і захоплюючись його статтю, Лейла подумала про свою власну темному одязі і злегка посміхнулася. По крайней мере, тут їх смаки співпали. У чорному вона виглядала старше і значніше, що вирізняло її з натовпу. Лейла була чудова, як любила повторювати її мати. Колись вона витратила чимало часу на вивчення суспільства і застосувала отриманий досвід для того, щоб зайняти належне їй і своєму колишньому чоловікові місце в світських колах. По крайней мере, вона зробила його щасливим. Але розум цієї жінки так і не зміг осягнути ті дивовижні дари, якими володіли всі інші члени її сім'ї. Вони без будь-яких зусиль могли, як би, проникати за межі видимого, їх цікавило все таємниче, і завдяки цим здібностям вони допомагали оточуючим їх людям. Все життя Лейла трималася осторонь від компанії постійно шепочуть молодших рідних сестер і кузин просто тому, що вона не могла бачити або чути те, що могли вони. За своєю спиною вона чула, що Христина і Луанда обговорюють щось, пов'язане з Дунстаном, як зазвичай, виключаючи неї з розмов на подібні теми. Ось і зараз, незважаючи на те, що вона була знайома з усіма присутніми в цьому залі, молода жінка продовжувала стояти одна, відчуваючи себе непроханим гостем у рідному домі.
Лейла знала, що, поки у неї не будуть виявлені здібності, якими володіли її родичі, і тим самим не доведе свою приналежність сімейства Малколм, вона буде завжди відчувати себе ізгоєм і невдахою.
- Він Ивес, - попередила пошепки Луанда, простеживши за напрямком пильного погляду Лейли. - Не забувай, що трапилося з кузиною Нініан.
Лейла знала про небезпеку, що загрожує жінкам з боку чоловіків роду Ивес, і жінкам сімейства Малколм зокрема. Повинно бути, їх притягувало одне до одного зі страшною силою. Нініан, на свій страх і ризик, наважилася закохатися в одного з цих таємничих чоловіків. Лейла теж була готова ризикнути і пограти з вогнем бажання. Вона не була обділена увагою поклонників, але ніколи не відчувала ні до одного з них фізичного потягу. Тепер же перед нею стояло питання: чи зважиться вона відправитися в село в компанії чоловіка, дружина якого, винна в подружній невірності, була знайдена зі зламаною шиєю. Адже не було ніяких доказів провини Дунстана. Лейла усміхнулася у відповідь на попередження кузини.
- Я спокушаю чоловіків, а не навпаки. Ивес мені не пара.
- Лейла, ти, на відміну від Нініан, не можеш сказати, що він відчуває, - попередила Христина. - Він виглядає неймовірно небезпечним.
- Може, мені підійти ближче і перевірити, чи так це? - Лейла закрила віяло і, забувши про всі присутніх крім Дунстана, відійшла від сестри і кузини.
Просуваючись крізь натовп найбагатших і найвпливовіших людей Лондона, вона часто зупинялася, щоб привітати своїх гостей, ні на хвилину не випускаючи з уваги чоловіка, якого вона мала намір заманити в свої мережі. Матір Божа, та він же, як скеля! Той, в свою чергу, з обуренням подивився на лакея, і відразу ж в його величезних руках опинилися два келихи з шампанським.
- Це не той Ивес, який вбив свою дружину? - пошепки поцікавилася одна графиня, коли жінка призупинилася, щоб перекинутися з гостею парою фраз. - Чесно кажучи, Лейла, незважаючи на те, що ти є господинею цього будинку, не чекай від нас, що ми визнаємо вбивцю!
- Дорога Бетсі, - Лейла знизала одягнену в рукавичку руку гості, не надаючи значення її словами, - не дивлячись на те, що тут знаходяться твій нинішній коханець, батько твого сина, і твій чоловік, я спілкуюся з усіма однаково. Так що не заважай і мені розважатися.
Вона пройшла далі, залишивши нарум'яненими і напудрену графиню стояти з широко відкритим ротом.
- Я запросила його, тому що він кращий агроном у всій Англії, - запевнила та мати. - Навіть батько так вважає! З тих пір як Дунстан став працювати на нього, справи в маєтку швидко пішли в гору. Хіба не так?
- Так, але твій батько - чоловік, дорога. Це різні речі. Мені б дуже хотілося, щоб ти гарненько подумала, перш ніж запрошувати його до себе на роботу.
- Але це чудова можливість, - пояснила Лейла. - Тобі ж відомо, що батько збирається передати Роллі маєток в Глостерширі. Роллі не подобається Дунстан, він говорить, що не любить підкорятися чужим наказам. Навіщо ж дозволяти Роллі відвозити Дунстана далеко, коли я можу забрати його собі?
Мати спробувала заперечити:
- Лейла, ти нічого в цьому не розумієш ...
- Нініан розуміє, і вона каже, що він невинний.
Нініан була на кілька років молодше Лейли, але володіла даром, що і всі члени сім'ї Малколм. Її співчуття і талант зцілення врятували не одне життя, в тому числі і Дрого. З нею єдиною спілкувалися всі члени цього сімейства, тому що вона розуміла все без слів. Лейла схилялася перед її здібностями, хоча заздрість не давала їй спокою.
- Я не передумаю, мама, - сказала Лейла. - Він мій. - Дочка пройшла далі через вітальню до своєї мети.
В цю мить легка хвилююча тремтіння пробігла по тілу, тому що вона раптом помітила на собі пильний погляд Дунстана.
Що відбувається - адже вона хоче найняти фахівця із сільського господарства, а не завести собі коханого, але темні очі Дунстана і його орлиний ніс схвилювали довго дрімали в ній почуття. Відчуваючи незручність від пробуджених раптом відчуттів, вона зрозуміла, що ще жоден чоловік не залучав її з такою силою.
Підійшовши до Нініан, Лейла, байдуже дивлячись на всі боки, чмокнула її в щоку.
- Як мило з вашого боку, що ви прийняли моє запрошення і прийшли сюди.
Продовжуючи говорити про різні дрібниці, вона фліртувала з Дрого, хоча вся увага була спрямована на імпозантного чоловіка, що стоїть на невеликій відстані від свого сімейства.
Його присутність діяло на неї з такою ж силою, як і ароматизовані свічки матінки. Лейла рішуче підійшла до Дунстану.
- Чорний колір вам до лиця, сер, - проворковала вона, проводячи пальцем в такого ж кольору рукавичці по відворотом його фрака, зображуючи кокетку, щоб приховати почуття, які цей чоловік викликав в ній. Чи було це грою уяви, але їй здалося, що за маскою презирства на його обличчі ховається самотність.
- Чорний колір зараз не в моді, - відповів Дунстан, дивлячись повз її напудрених завитків.
- Так мило з вашого боку нагадати про це. - Вона зараз же відігнала від себе будь-який прояв симпатії до цієї людини, яку, можливо, помилково продемонструвала йому. - Може, мені збігати наверх і швиденько переодягнутися у що-небудь, що вам більше подобається? В червоне, можливо?
Дунстан подивився вниз на її широкі чорні спідниці, потім зосередив свій пильний погляд на її грудях в низькому вирізі сукні.
- Червоний, здається, підійде.
Чуттєвий аромат парфумів леді з запахом троянд і жасмину порушував, і Дунстан напружився. Він взагалі не хотів помічати її, але Лейла була вище більшості, присутніх тут жінок, досягаючи йому до підборіддя в своїх туфлях на підборах. Його уважний погляд майже відразу впав прямо на мереживний чорний очіпок, який важко було не помітити в красувалася в залі різнобарвності.
Дунстан знав, що вона Малколм. Знав також і те, що її очі могли заманити в пастку і зачарувати, і він намагався дивитися вниз, опираючись жіночим чарам. Злегка зніяковівши і кивнувши головою, Дунстан розвернувся і попрямував повз Нініан і Дрого в сторону, де, як він вважав, знаходиться кімната для гри в карти. Екзотичні духи господині вечора продовжували переслідувати його, підтримуючи сильне бажання, раптом спалахнуло всередині. Так само було колись і з Сіліей.
Відчувши це, він вирішив, що всіма силами намагатиметься погасити в собі нахлинули почуття. Більш цього не буде. Він швидше пустить собі кулю в лоб, ніж знову зв'яжеться з якою-небудь аристократкою. А з Малколм тим більше. У нього і так вже занадто багато неприємностей в житті через жінок. З нього досить!