Слово «любов» здається на перший погляд цілком по-нятним. У повсякденному житті їм в першу чергу називають могутнє почуття тяжіння, яке люди про-протилежного статі відчувають один до одного. У вооб-виразі відразу виникають стали канонічними обра-зи Ромео і Джульєтти, згадуються троянди, сльози, лун-ні вечора, вірші, гітари і вогонь, який символізує еротичну пристрасть. Що ж, всього цього є місце і в
Закоханість і любов
життя, і в мистецтві. Однак звести уявлення про любов тільки до бурхливого сліпучому потягу, по-рій спалахує між людьми, або до романтичес-кою закоханості було б і не так, і несправедливо по відношенню до цього абсолютно особливому і дуже бо-гатому за своїм змістом феномену. Любов, як діамант, виблискує безліччю граней, переливається незліченними відтінками, що прекрасно відображено в різних розшифровках сенсу самого слова, вказую-ного нам на різні відносини: любов батьківська, любов дитяча, любов братська, любов до людства; любов до Батьківщини, любов до Бога. І все це - любов. Як же розібратися в цьому, як кажуть лінгвісти, по-лісемантіческом понятті?
Я думаю, що говорячи про любов, ми підемо Людвігу Фейєрбаху, який вважав любов між чоловіком і жінкою вихідної для всіх інших її видів, і тому почнемо своє розгляд саме з цього индивидуаль-ного почуття. Однак логіка міркувань неминуче за-ставить нас говорити і про інші види любові, яка спо-собнимі сягати від спрямованості до власного «я» до охоплення всього світобудови.
Отже, спробуємо спочатку намалювати образ любові як морального почуття, як особливого переживання, кото-рої не може бути без залишку зведено до біологічного потягу підлог. Статевий інстинкт - це природний фундамент любові, але як будинок, в якому живуть люди, не зводиться до одного фундаменту, любов не зводиться до тілесного потягу. Фізична пристрасть як будь-яка ес-тественного потреба (голод, спрага) може бути срав-ково швидко задоволена і насичена, і в цьому сенсі вона закінчується на певний період време-ні. На відміну від неї любов як душевно-духовне і моральне ставлення не знає перерв, антрактів. Вона не зникає з задоволенням пристрасті, а Простір-ється за її межі, осяваючи все життя людини, де б він
не був і чим би не займався, Любов виростає над сексуальним тяжінням і, огортаючи його своїми тонкі-ми флюїдами, облагороджує і підносить.
Любов до іншої людини - це твердження його б-ку. Коли ми когось любимо, то хочемо, щоб він був, існував, тривав, ніколи не вмирав. У цьому любов протилежна ненависті, яка прагне придушити і знищити. Крім того, любов - це твердження Іншого як унікального, неповторного, єдиного су-суспільством. У любові, якщо це справжня любов, ми не вибираємо свого Улюбленого з числа інших, що означало б раціональне прікідиваніе, калькулювання, холод-ве порівняння. Любовне переживання народжується спон-танно, воно як би вибирає за нас з абсолютною точ-ністю. У цьому сенсі любов вільна (не можна змусити себе полюбити когось, хто зовсім не подобається!) І не-вільна (не можна розумово-вольовим зусиллям змусити себе розлюбити, якщо вже серце заговорило).
Коли ми бачимо Іншого як єдине, неповто-рімое істота, то сприймаємо його в деякому сенсі як досконалість. Це означає, що у нас немає потребнос-ти скоріше свого улюбленого переробити, перевиховати, перекроїти за власними мірками. Любов - це при-нятие Іншого таким, як він є, переживання його як абсолютної цінності. Знаменитий індійський проповіді-ник XX в. Раджниш дуже добре говорить, що в любові ми як би слабшаємо перед завершеністю, цілісністю і абсолютністю Улюбленого, ми не діяльні, бо просто нічого не можемо зробити.
Однак при такому розумінні почуття любові у всяко-го думаючої людини виникає правомірне запитання: а чи не є така завороженность просто результа-том гри власної фантазії? Може бути, ми ви-мисліваем образ Іншого, ідеалізуємо його і закоханий-емся в свою власну вигадку? Така небезпека, ко-нечно, є, але якщо за зближенням з предметом любові