«Для метафізика, - писав про це Енгельс, - речі і їх уявні відображення, поняття, суть окремі, які-змінити, застиглі, раз назавжди дані предмети, під-лежать дослідження один після іншого і один не-залежно від іншого. Він мислить суцільними безпосереднім-чими протилежностями. Для нього річ або існує, або не існує, і точно так само річ не може бути самою собою і в той же час інший »(3, 21).
Загальна атмосфера метафізичного мислення Повло-ла і на художню літературу, особливо у Франції, де цьому сприяла і відповідна політична обстановка. Тут в житті обох привілеїв-рова класів - дворянства та буржуазії - стихійно взяли гору доцентрові, загальнонаціональні тенденції, виразником яких стала королівська влада, що досягла політичного абсолютизму. Протягом столі-ку, за царювання Людовиков XIII і XIV, ця влада стала «організуючим і цивілізуючим центром» (Маркс)
країни і мала в якійсь мірі загальнонаціональне про-прогресивного значення.
У цих умовах в широких колах дворянської, а від-частини і різночинної інтелігенції склалося відпо-вующее світогляд, ідейно затверджує існую-щий лад, по суті своїй консервативно-феодальний, хоча і прагне все ж боязко рухати країну по шляхах буржуазного розвитку. При такому своє призначення новий світогляд не могло не бути раціоналістічес-ким.
На основі цього світорозуміння і склалося у Франції дуже потужне літературний напрям, напів-чівшее назву класицизм. Вперше в історії ціла група письменників піднялася до усвідомлення своїх твор-чеських принципів.
Сила цього напрямку полягала в тому, що його прихильники мали дуже закінченою і виразною системою цивільно-моралістичних переконань і по-отже висловлювали їх в своїй творчості. Вони ство-дали тому і відповідну літературну програм-му. У ранній період розвитку французького класицизму його творчим «законодавцем» був Ф. Малерб, а потім, у другій половині XVII ст. його видатним теоретиком став Н. Буало.
Малерб писав урочисті оди. Він звеличував в них - від імені всієї нації - королівську владу, її громадянську діяльність, яка приносить нібито благо всієї громади, що відкриває йому можливість мирного процвітання. Ця діяльність влади була, на думку Малерба, проявом загальнолюдських законів р а-з у м а, і всі, хто її проводив і їй сприяв, виходи-ли тим самим з розумного морального громадянської свідомості, що протистоїть всьому порочному, егоістічес-кому, антигромадської .
Поезія також повинна служити цим розумним цілям. Вона сама повинна бути пронизана принципами разумності- строгістю і ясністю думки, стрункістю композиції, чистотою мови. Ці ж ідеї морального обов'язку перед суспільством, громадянського служіння, розумної організовує-ванности художньої творчості висловив потім з великою теоретичної чіткістю Буало в своєму стихо-творном трактаті «Поетичне мистецтво» ( «L'art рої-tique», 1674), який став маніфестом французького клас-сіцізма.
Особливе значення мав для Буало питання про «чистоту
жанрів »літератури -« високих »(оди, поеми, трагедії) або« низьких »(сатири, байки, комедії). Кожен жанр, на його переконання, повинен мати свою особливу ідейно-емоційну спрямованість і відповідну їй художню форму. У розробці цієї цілісної сис-теми жанрів французьким поетам і драматургам слід, на його думку, спиратися на творчі досягнення ан-тичний літератури. Твори Гомера, Піндара, Со-фокла або Горація, Федра, Арістофана повинні стати для них класичними зразками, з яких можна вивести певні «правила» створення творів кожного жанру. Прагнення до такої раціоналістичної специфікації творчості було дуже характерно для всієї теоретичної програми класицизму, для всієї його естетики.
Сам Буало створював переважно сатири. Але основні положення його творчої програми поділяли, в тій чи іншій мірі, і інші письменники, зокрема прославлені творці драматургії французького клас-сіцізма - П. Корнель, Ж. Расін, Ж. Мольєр. Драма-Тург в своєму сценічному втіленні взагалі була найкращим засобом для того, щоб на власні очі демонструє-вать глядачам велич громадянських чеснот і згуба-ність цивільних вад. При такому своєму значенні вона вимагала самої ретельної розробки відповідних щих творчих «правил».
Особливо важливим вважалося тоді вимога, щоб твори драматургії укладали в собі єдність часу, місця і дії. Це означало, що в п'єсі повинен розвиватися єдиний конфлікт, а його роз-нення в сюжеті має володіти найбільшою компактністю в часі (не позичати більше однієї доби в житті ге-роїв) і в просторі (відбуватися цілком в одному го-роді або навіть в одному будинку). Такий принцип побудови сюжету цілком відповідав ідейним змістом п'єс драматургів-класицистів: адже вони розкривали в характе-
Таке ж тенденційне значення отримувало в основному і розвиток конфлікту. Події, що відбуваються на сцені, повинні були, по раціоналістичним уявленням письменника, свідомо приводити чеснота до торжества, а порок до покарання. Можливі зіткнення цих почав в свідомості одного героя мали зазвичай лише резонерствування значення. Драматург завжди створював в конфлікті потрібну йому розв'язку, хоча б шляхом несподіваного втручання сторонніх сил. Стародавні римляни називали такий прийом появою «бога з машини» ( «deus ex machina»).
Більшою мірою цей дидактичний характер драма-Тург класицизму проявився в «високому» жанрі грома-Данський трагедій, які писали Корнель і Расін. Ба-Гії з їх творів - «Сід» і «Горацій» Корнеля, «Іфігенія в Авліді» Расіна та ін. - будувалися на кон-фліктена громадянського обов'язку і особистого почуття у свідомості головного героя.
Але драматурги-класицисти створювали трагедії і дру-гого типу. У них вони викривали поганих правителів, які користуються своєю владою не для блага суспільства, а для жорсткого свавілля, заради особистих пристрастей. Такі, наприклад, «Родогунда» і «Іраклій» Корнеля, «Андромах-ха», «Гофолия», «Британіка» Расіна. В останній изоб-ражен римський імператор Нерон, який шукає прихильно-ності Юлії, яка любить його брата Британіка. Нерон діє на дівчину і улесливими промовами, і зловісними погрозами, а потім, не домігшись свого, отруює брата на придворному бенкеті.
У комедіях Мольєра, що викрили пороки современ-ного суспільства, зображення характерів було більш кон-
конкретним. Однак і в них абстрактність цивільно-мору-лістіческого мислення, строгість «правил» драматургії класицизму часто брали верх над реалістичним принци-пом відтворення життя. Так, в комедії «Тартюф» в характері головного героя, кар'єриста і інтригана, до-Біван своїх цілей за допомогою лицемірства та обличчям-рія, ці риси виявлені з особливою силою, на шкоду всім іншим, що робить образ схематичним. Тенденційна і розв'язка конфлікту, в якій Тартюф, вже заманивши-ший в свої мережі простака Оргона, щоб захопити його майно, раптово потрапляє під арешт за наказом коро-ля і являє собою приклад покараного пороку. І в інших комедіях Мольєра - в «Скупий», «Міщанині-шляхтич», «Уявний хворий» - ця дидактичність творчості проявляється з не меншою силою.
Франція XVII в. була колискою класицизму. У дру-гих європейських країнах - в силу стадіальних об-щностей національних літератур - він також виникав, але складався з меншою виразністю і в більш позд-неї час - в залежності від розвиненості і ступеня національної прогресивності освіченого абсолю-тизма.
Так, в Німеччині, роздробленою в ту епоху на дрібні держави, національна прогресивність феодальної влади була мінімальною. Але на початку XVIII в. і німець-кі письменники, слідом за французькими, прагнули створити свою теоретичну програму класицизму. Такий був «Досвід критичної поезії для німців» Готшеда (1730), який зробив великий вплив на художню свідомість сучасників, але не надихнув їх на створення значи-них літературних творів.
ВУкаіни проводяться Петром I реформи, що мали величезне загальнонаціональне значення, викликали у дворянс-кого суспільства інтерес до західноєвропейської культури, прагнення до її засвоєнню. Уже в 20-х роках XVIII ст. в творчості Кантемира отримало вираз, поки лише в жанрах сатири і оди ( «послання»), нове, світське миро-погляд, виходить з ідеалів прогресивної дворян-ської державності. А до кінця 40-х років на основі цього світогляду зусиллями Сумарокова (його листи-ми - «епістоли» «про українську мову» і «про українців стихо-творстве», 1748) і Ломоносова (його «Риторикою») була створена програма українського класицизму, багато в чому пов-торуючи основні положення трактату Буало. На про-тяженіі подальшого тридцятиріччя в російській литерату-
ре активно розвивалися відповідні особливості змісту і форми, що проявилися в ліриці (Ломоносов, Сумароков, ранній Державін), драматургії (Сумароков, Фонвізін, Княжнин) і в віршованому епосі (тред-ський, Херасков).
Значення класицизму для загального розвитку європей-ських літератур було дуже велике. Незважаючи на раціону-лістіческіх абстрактність художнього програвання ведення життя, класицизм, укладав в собі одне дуже важливе достоїнство: він вимагав високої дисципл-вання творчості, якої часто недостава-ло творам раннього середньовіччя і Відродження. Принциповість творчої думки, пронизаний всієї образної системи твору єдиною ідеєю, глибоке відповідність ідейного змісту і художньої форми - ці «заповіти» клас-сіцізма були сприйняті кращими письменниками подальші-щих історичних епох, інших літературних напрямів.
природи. Легка, витончена, грайлива форма його віршів протистоїть серйозному і урочистого тону клас-сіцістіческіх од і трагедій. ВУкаіни, в силу стадіаль-ної спільності національних літератур, подібне місце займає творчість І. Богдановича, перш за все його поема «Серденько», написана на сюжет, запозичений з роману Лафонтена.