Фейзудін Нагієв,
доктор філологічних наук
Лезгинський питання вчора і сьогодні
З IV ст. до н.е. лезгіноязичние народи (надалі: алупанци, лезгини) мали свою державу Кавказьку Албанію (Алупан) з територією від річки Аракс до Дербента. Володіючи стратеги-но важливим Дербентський проходом, що зв'язує торговельні та військові шляхи між Сходом і Заходом, Алупан часто втягував-ся в численні війни між великими імперіями - Римом, Візантією (Східним Римом), Персією, Хазарією. В раз-ні періоди Алупан опинявся в сфері інтересів римлян, греко-ков, персів, арабів, сарматів, гунів, хозарів, тюрків та ін. У всіх цих війнах волелюбний лезгинський народ героїчно воював із загарбниками і відстоював свою землю. Недарма герої-етичні народні пісні лезгин (Кам'яний Хлопчик, Чорна Голо-ва, Дівчина на скелі і ін.), Міфи і легенди, епос «Шарвіт» пронизані високим духом патріотизму, прагненням до свободи.
Алупанскіе царі, князі і полководці покрили себе славою в найчастіше нерівних боях за свободу і незалежність. Сохнув-ранілісь свідчення істориків про подвиги і великі діяння-ях Шарр-Гіра, Оройса (Араса), Вачагана Хороброго, Ваче, Урнайра, Арс-Валена, Вачагана Благочестівогого, жива-Шарра і ін.
Етнопсихологічний портрет лезгинського народу, його внут-ренній менталітет історично складався в процесі вижи-вання в гармонії з середовищем проживання і паритетного співіснують-вання з сусідніми народами. Етнічний характер народу ук-репляться і еволюціонував протягом багатьох тисячоліть в результаті боротьби за виживання, відображення натиску зовнішніх ворогів і ведення національно-визвольних воєн.
Лезгини мають багату історичну культуру. Ще в I столітті в 43 р лезгини прийняли християнство від Святого апостола Еліше, який в Алупанском місті Кіш спорудив перший на Кавказі християнський храм.
З книги алупанского історика Мойсея Каланкатуйского (Дасхуранві) відомі назви десятка церков, побудованих алупанцамі в Єрусалимі. Після прийняття християнства в Алупане швидкими темпами стало розвиватися освіта.
Як потреба для переписування та поширення ду-ховної літератури, приблизно в цей же період тут зародилася-лась писемність, і з'явилися перші церковні твори. З середини IV століття відомі письмові джерела, написані алупанскімі буквами (палімпсести з церкви Св. Катерини на Синаї знайдені З.Алексідзе).
Після розпаду держави Алупан в результаті арабського на-ходи лезгіноязичние народи стали розвиватися окремо: близько двох десятків областей Малої Албанії (Арцах, Гаргарея, Утік, Сюник, Цавдея, Гардман і ін ....), Розташованих за річкою Кура, зберегли християнство і об'єдналися в царство Хачен. Згодом Мала Албанія (Арцах-Карабах), яка зберегла християнство, відійшла до Вірменії.
До нас дійшли праці лезгіноязичних діячів алупанского християнського часу: «Історія Албан» Мойсея Каланкатуйского-Дасхуранві; «Плач на смерть великого князя жива-Шарра» Давдака Кертока; «Албанська хроніка», «Житіє-мучеництво Хосрова Ганзахского» Міхітара Гоша; «Історія» Кіракос Ганзахского; «Історія Сюніка» Степаноса Орбелі; «Історія монголів» Григора Патміча; «Загальна історія» Вардана Агванского; «Коротка історія країни албанської» Хасана Джалалян; «Исто-рія країни Албанії», «Арцах», »Країна Албанія і її сусіди» Ма-кара Бархударянца; церковні канони (Канони Агуенского собору V ст. і канони Партавского собору 705 р іменовані таже канонами албанського католікоса Симеона, а також канони Так-виду Алавіка і світські закони - «Судебник» Міхітара Гоша і Сумбатов спарапет).
Гордість лезгинської духовної культури мусульманського ча-мени складають славні майстри слова: Месхеті, Хакані, Низу-ми, Кра Мелік (XII ст.), Ялцуг Емін (XVII-XVIII ст.), Етим Емін (XIX ст.), Сулейман Стальский ( XX ст.) та ін ...
Багатий лезгинський фольклор зберіг більше тисячі казок, легенд і притч; близько 300 народних пісень і танцювальних мело-дій, в тому числі і знаменитий на весь світ танець «лезгинка»; на-родний героїчний епос «Шарр-Вілі», створений понад 2500 років тому; героїчні пісні «Кам'яний хлопчик», «Вершниця на скелі», «Чорна голова». Зберігся великий пам'ятник алупанской архітектури XII ст. Гандзасарскій собор.
На жаль, що відбулися історичні катаклізми (полі-тика зороастрийского Ірану, арабське завоювання і ісламізація, розбіжності між вірменським монофізитських і албанським діофізітскім церквами, з XII ст. Експансія тюрків та ін.) Привели до знищення цілого пласта культури алупанцев - лезгіноязич-них народів. Але і крупиці того, що дійшло до нас свідченням-ють про велику культуру лезгин в епоху стародавності і середньовіччя.
У зв'язку з арабським навалою, а також з павлікіанскім дві-ням VII-X ст. почалося переселення алупанцев в Малу Азію, на Балкани, в Кілікію.
Давні письменники відзначають зовнішні дані Албан - їх кра-соту, високий зріст, світле волосся та сірі очі (ці риси при-сущи кавказької типу). Завойовники часто переселяли когось пактние маси Албан на свої території, досягаючи цим двой-ної користі: зменшення числа войовничого населення, послабшають шення якості своїх народів. Відомо, що багато сіл з Мазінской долини були переселені в Іран (нинішня Мазандаран в Ірані). За правління Тимура більше 10 тис. Алупанцев було виселено в Хорасан і в Афганістан (Агван).
У XVIII ст. у Росії з'явився інтерес для створення на Кавказі трьох християнських держав. Питання відновлення Албанії займав російську імператрицю Катерину II ( «... воспользуясь пер-сидские безладу зайняти Баку, Дербент, ін. Землі, при-з'єднати Гилян, захоплену територію назвати Албанією). Російський полководець А. В. Суворов був кровними узами пов'язаний з карабахськими Мелік. Мати Павла Флоренського Ольга (Саломе) Павлівна Сапарова належала до одного з албанських мелікскіх пологів.
Арабське навала VII-VIII ст. завдало величезної шкоди ма-матеріальних і духовній культурі Алупана. З VII-VIII по X-XI століття протягом майже 300 років настає період повного знищення матеріальної і духовної культури лезгин дохристиянського і християнського періоду. Відбуваються різкі, полярні зраді-ня в національній самосвідомості етносу, втрата своєї етнічними-кой ідентичності, адаптація до нової культури, культури ісламу. Але спадкоємність лезгинської культури, зокрема поезії на якомусь генетичному рівні завжди зберігалася: Давдак Керток - Нізамі - Хакані - Кра Мелік - Ялцуг Емін - Етим Емін - Сулейман Стальский ...
У 1836 р Російський уряд, прийнявши спільне Поло-ження про Вірменської Григоріанської Церкви, включають в нього спеціальний пункт про Алупанской Апостольської Автокефальної Церкви, за яким Алупанская Церква позбавлялася автокефалії і перепідпорядковували Ечміадзін. Одночасно були ліквідний-рова сан албанського католікоса, його канцелярія і архів. У 1909-1910 рр. Вірмено-григоріанська Церква, за вказівкою і з дозволу Рус-ського Синоду, знищила в числі старих архівів та архіви Алуп-нской церкви, ретельно приховавши сліди албанської літератури.
Процес деетнізаціі Албан, який почався з скасування Алупанской церкви 1 836 рр. був дуже складним і болючим. Чимала частина алупанцев, прийнявши іслам, исламизирована, а згодом тюркізірованних-азербайджанізіровалась; частина, прийнявши православ'я - грузінізіровалась, переселивши-шись до Кахетії; а в областях за річкою Кура, де насильно було насаджуючи грігоріанство, населення підкорившись вірмено-нской Ечміадзінськоє Церкви, арменізіровалось.