Відповідно до ч. 2 ст. 26 КК злочин визнається досконалим по легковажності, якщо особа передбачала можливість настання суспіль-венно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), але без достатній-них до того підстав самовпевнено розраховувало на запобігання цих наслідків. У законодавчому визначенні легковажності використовується термін «самовпевнено», тоді як в КК РРФСР 1960 р згадувався термін «легковажно», іншими словами, легковажність визначається через самовпевненість, а самовпевненість раніше визначалася через легковажність. Така еволюція, щонайменше, породжує два питання: перше - чому зако-нодатель замінив самовпевненість на легковажність, другий - чи є отли-чие між самовпевненістю і легковажністю або ж це тотожні, взаємозамінні поняття?
Таке визначення легковажності викликає, щонайменше, два возра-вання. По-перше, включення в поняття легковажності, хоча і в його интеллек-туальний, а не в вольовий момент, як при недбалості, суб'єктивного кри-терия (наявності можливості усвідомлювати ознаки здійснюється дії або бездіяльності) і об'єктивного (обов'язки усвідомлювати їх) навряд чи спосіб-ствует з'ясуванню особливостей даного виду провини, а також ускладнює його розмежування з недбалістю. Законодавець, визначаючи легковажність, не користується ні об'єктивним, ні суб'єктивним критеріями.
Передбачення винним абстрактної можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), вважаю, озна-чає передбачення суспільно небезпечних наслідків в таких ситуаціях, які є однотипними з тієї, в якій знаходиться чинне по легковажності особа. При цьому воно розраховує на запобігання гро-венно небезпечних наслідків свого діяння, для чого і робить доста-точні, на його погляд, зусилля. Все це, на думку винного, дозволить пре-дотвратить суспільно небезпечні наслідки. Але такий уваги не оправ-дався, в реальній дійсності достатніх підстав для подібного розрахунку не було, тому наслідки настали. Наприклад, водій авто-машини їде з перевищенням швидкості, сподіваючись на те, що в разі небезпеки встигне загальмувати. Однак його надія не виправдалася; перед червоним сиг-налом світлофора він не зміг вчасно загальмувати і збив пішохода, перехо-дившейся вулицю на зелений для нього сигнал світлофора. Водій проявив ліг-комисліе, оскільки розраховував на запобігання суспільно небезпечних наслідків без достатніх для цього підстав.
1 Див. Напр. Познишев С. В. Підручник кримінального права. Нарис основних засад Загальної та Особливої частини науки кримінального права. Загальна частина. М. 1923. С. 121.
2 Збірник документів з історії кримінального законодавства СРСР і РРФСР. 1917-1952 / Под ред. І. Т. Голікова. М. 1953. С. 160.
3 Радянське кримінальне право. Загальна частина / За ред. В. М. Чхиквадзе. М. 1959. С. 171.
4 Чельцов М. Спірні питання вчення про злочин // Соціалістична закон-ність. 1947. №4. С. 8.
8 Даль В. Тлумачний словник живої великоросійської мови. Т.П. М. 1979. С.243; XIV. М. 1980. С. 134.
9 Ліфшиц В. До питання про евентуально намір // Радянська держава і право. 1947. № 7. С. 42. - Цит. по: Утевський Б. С. Вина в радянському кримінальному праві. М. 1950. С. 266.
10 Наумов А. В. Указ. соч. С. 219.
14 Там же. С. 140-141.
Г. В. Верина Кандидат юрид. наук, доцент, докторант Саратовської державної академії права.