Культура мови як основний складовий аспект високої загальної культури людини

Федеральне державне бюджетне освітня установа

Вищої професійної освіти

"Тамбовський державний університет імені Г. Р."

Кафедра політичної економії і світового глобального господарства

Тема: Взаємодія граничних витрат у господарській діяльності

Виконав: студент 1 курсу Андросов Володимир Володимирович

Науковий керівник: к. Ф. і. доцент Моїсеєва Л.С.

1. Культура мови як основний складовий аспект високої загальної культури людини. 4

2.Культура спілкування і культура мовлення. 9

3.Етікет і культура мовного спілкування. 13

Список літератури. 18

Культура мови та спілкування мають, важливе значення в розвитку і становленні людини як особистості, і сьогодні освіту робить на цей аспект великий упор.

А так як освіта та культура є два взаємопов'язані процеси, то ввести освіту в контекст культури може мову. В історії людства роль мови в житті суспільства зростає. Обсяг циркулюючої інформації в розрахунку на душу населення може бути показником рівня розвитку суспільства.

Мова є дзеркалом культури, в ньому відбивається не тільки реальний світ, що оточує людину, не тільки реальні умови його життя, але і суспільна самосвідомість народу, його менталітет, національний характер, спосіб життя, традиції, звичаї, мораль, система цінностей, світовідчуття, бачення світу.

Він є скарбницею, комори, скарбничкою культури. Він зберігає культурні цінності - у лексиці, у граматиці, в прислів'ях, приказках, у фольклорі, в художній і науковій літературі, в формах письмовій та усній мові.

Мова є не тільки засіб спілкування і вираження думки, а й акумуляції цінностей культури.

Під культурою мови, як правило розуміється - поширене в радянській і російській лінгвістиці XX століття поняття, що об'єднує володіння мовною нормою усної та письмової мови, а також «вміння використовувати виразні мовні засоби в різних умовах спілкування»

Культура мови як основний складовий аспект високої загальної культури людини.

А також поняття «Культура мови» трактується як володіння нормами літературної мови в його усній і письмовій формі, при якій здійснюються вибір і організація мовних засобів, що дозволяють в певній ситуації спілкування і при дотриманні етики спілкування забезпечити найбільший ефект у досягненні поставлених завдань комунікації.

"Отже, культура мови - це такий вибір і така організація мовних засобів, які в певній ситуації спілкування при дотриманні сучасних мовних норм і етики спілкування дозволяють забезпечити найбільший ефект у досягненні поставлених комунікативних завдань", - так визначає поняття культури мови Е.Н. Ширяєв.

Центральним поняттям цієї дисципліни є поняття про мову. Мова - "природно виникла в людському суспільстві і розвивається система наділених в звукову форму знакових одиниць, здатна висловити всю сукупність понять і думок людини і призначена, перш за все для цілей комунікації"

Здатність співвідносити звук і значення - найголовніша характеристика мови. Мова в один і той же час - система знаків, що заміщають предмети і мови і сукупність значень, що зосередили в собі духовний досвід людей.

З мовою тісно пов'язане поняття мови. Мова - це "конкретне говоріння, що протікає в часі і вбрані в звукову (включаючи внутрішнє промовляння) або письмову форму. Під мовленням прийнято розуміти як сам процес говоріння, так і результат цього процесу, тобто і мовну діяльність, і мовні твори, фіксуються пам'яттю або листом "Мова сприймаються, конкретна і неповторна, навмисно і спрямована до певної мети, вона обумовлена ​​ситуацією, суб'єктивна і довільна. У промові функції мови проявляються в різних поєднаннях з переважанням однієї з них.

Результатом мовної діяльності, говорить, є текст. Текст - це закінчений мовне твір (письмова або усна), основними властивостями якого є цілісність і зв'язність. Правильність побудови тексту складається відповідно до вимог зовнішньої зв'язності, внутрішній осмисленості, можливості своєчасного сприйняття, здійснення необхідних умов спілкування. Правильність сприйняття тексту забезпечується не тільки мовними одиницями і їх сполуками, але й необхідним загальним тлом знань.

Важливим є поняття про якостях промови. Якості мови - це властивості мови, що забезпечують ефективність комунікації і характеризують рівень мовної культури мовця.

В філології розрізняють: мовну культуру особистості і мовну культуру суспільства. Мовна культура особистості індивідуальна. Вона залежить від ерудиції в області мовної культури суспільства і являє собою вміння користуватися цією ерудицією. Мовна культура особистості запозичує частину мовної культури суспільства, але в той же час вона ширше мовної культури суспільства. Правильне користування мовою передбачає власне відчуття стилю, вірний і досить розвинений смак.

Звичайно, в рамках науки про культуру мови розглядаються не тільки приклади високого рівня володіння літературними нормами і правилами спілкування, а й випадки порушення норм, як в мовної діяльності індивіда, так і в мовній практиці суспільства.

Основними поняттями культури мовлення є також такі поняття, як літературна мова, норми мови, стиль, мовної стандарт, мовна особистість, види і форми мовлення, мовленнєвий етикет.

Мовні норми (норми літературної мови, літературні норми) - це правила використання мовних засобів в певний період розвитку літературної мови, тобто правила вимови, правопису, слововживання, граматики. Норма - це зразок однакового, загальновизнаного вживання елементів мови (слів, словосполучень, пропозицій).

Мовне явище вважається нормативним, якщо воно характеризується такими ознаками, як: відповідність структурі мови; масова і регулярна відтворюваність у процесі мовленнєвої діяльності більшості говорять; суспільне схвалення і визнання.

Мовні норми не придумані філологами, вони відображають певний етап у розвитку літературної мови всього народу. Норми мови не можна ввести або скасувати указом, їх неможливо реформувати адміністративним шляхом. Діяльність вчених-мовознавців, які вивчають норми мови, полягає в іншому: вони виявляють, описують і кодифицируют мовні норми, а також роз'яснюють і пропагують їх.

Мовний нормою називається сукупність найбільш стійких традиційних реалізацій мовної системи, відібраних і закріплених у процесі суспільної комунікації.

До кінця ХХ ст. літературні твори і радіопередачі могли дійсно служити зразком нормативного вживання. На сьогоднішній день ситуація змінилася. Не всяке літературний твір і не всяка передача по радіо і телебаченню можуть служити в якості зразка нормативного вживання мови. Сфера строгого проходження нормам мови значно звузилася, лише деякі передачі і періодичні видання можуть бути використані як приклади літературно-нормованої мови.

Б.М. Головін визначав норму як функціональне властивість навичок мови: "Норма - це властивість функціонуючої структури мови, створюване застосовують його колективом завдяки постійно діючої потреби в кращому взаємному розумінні".

Мовна система, перебуваючи в постійному використанні, створюється і видозмінюється колективними зусиллями тих, хто її користується. Нове в мовному досвіді, що не вписується в рамки системи мови, але працює, функціонально доцільне, веде до перебудови в ньому, а кожне чергове стан мовної системи служить підставою для порівняння при подальшій переробці мовного досвіду. Таким чином, мова в процесі мовного функціонування розвивається, змінюється, і на кожному етапі цього розвитку мовна система з неминучістю містить в собі елементи, що не завершили процес зміни. Тому різні коливання, варіанти неминучі в будь-якій мові.

У літературній мові розрізняють такі типи норм: 1) норми письмової та усної форм мови; 2) норми писемного мовлення; 3) норми усного мовлення. До нормам, загальним для усного та писемного мовлення, відносяться: лексичні норми; граматичні норми; стилістичні норми. Спеціальними нормами писемного мовлення є: норми орфографії; норми пунктуації.

Тільки до усного мовлення застосовні: норми вимови; норми наголосу; інтонаційні норми. Норми, загальні для усного та писемного мовлення, стосуються мовного змісту і побудови текстів. Лексичні норми, або норми слововживання, - це норми, що визначають правильність вибору слова з ряду одиниць, близьких йому за значенням чи за формою, а також вживання його в тих значеннях, які воно має в літературній мові.

Схожі статті