Для встановлення об'єктивної істини події, що сталася КПК досить чітко визначає поняття доказів, їх св-ва, предмет доказування, види док-в і процес доказування.
Доведення - процесуальна д-ть органів попереднього розслідування, спрямована на виявлення, пізнання обставин вчинення злочину, що підлягають обов'язковому встановленню в ході судового розгляду по уг. справі. Доведення полягає в збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що підлягають доказуванню. Збирання док-в відбувається в основному шляхом виробництва слідчих та процесуальних дій дізнавачем, слідчим, прокурором, судом. Підозрюваний, обвинувачений, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники мають право збирати і представляти письмові документи і предмети для залучення їх до кримінальної справи в якості доказів. Захисник має право збирати докази шляхом: отримання предметів, документів та інших відомостей; опитування осіб з їх згоди; витребування довідок, характеристик, інших документів від органів влади різного рівня, а також громадських об'єднань і організацій. Перевірка доказів проводиться дізнавачем, слідчим, прокурором, судом шляхом зіставлення їх з іншими доказами, наявними у кримінальній справі, а також встановлення їх джерел, отримання інших доказів, що підтверджують або спростовують перевіряється доказ. З правил оцінки док-в слід, що кожне док-во підлягає не тільки перевірці, але і оцінці з точки зору належності, допустимості, достовірності, а всі зібрані докази в сукупності - достатності для вирішення кримінальної справи. Док-ва мають силу тільки в тому випадку, якщо отримані з передбаченого законом джерела і закріплені в установленому законом порядку, інакше док-ва б. визнані неприпустимими і не б. мати юр. сили. Прокурор, слідчий, дізнавач вправі визнати док-під неприпустимим по ход-ву підозрюваного, обвинуваченого або за власною ініціативою. Доказ, визнане неприпустимим, не підлягає включенню до обвинувальний висновок чи обвинувальний акт. Суд має право визнати доказ неприпустимим за клопотанням сторін або за власною ініціативою.
Під предметом доказування розуміються обставини, що підлягають обов'язковому встановленню у справі. У предмет доказування входять: 1) подія злочину (час, місце, спосіб та ін.); 2) винність особи у вчиненні злочину, форма вини, мотиви; 3) обставини, що характеризують особу обвинуваченого; 4) хар-р і розмір шкоди, заподіяної злочином; 5) обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання; 6) - // -, які м. Спричинити звільнення від уг. відповідальності і покарання. Однак, в залежності від обставин скоєного злочину предмет доказування м. Змінитися. Н-р, у справах про злочини, вчинені н / л підлягають встановленню як перераховані обставини, так і наступні: вік н / л, число, місяць і рік народження; умови життя і виховання, рівень психічного розвитку та інші особливості особи н / л; вплив на н / л старших за віком осіб. У справах осіб, які вчинили злочин у стані неосудності, або осіб, які після вчинення злочину захворіли душевним захворюванням, що позбавляє застосування уг. покарання, предметом доказування є: час, місце, спосіб; вчинено діяння даною особою; хар-р і розмір заподіяної шкоди; наявність у даної особи псих. розладів в минулому, ступінь і хар-р захворювання в момент вчинення діяння або під час провадження у справі; пов'язане псих. розлад з небезпекою для нього і оточуючих.
Межі доказування - це кордону доказової діяльності, встановлюють наявність або відсутність тих чи інших обставин, що дозволяють приймати певні рішення. Межа доведення тісно пов'язаний з предметом. Предмет явл. метою доведення, а межі - її досягненням. УПЗаконодательство вимагає повного, всебічного і об'єктивного дослідження всіх наявних у справі доказів. В ході судового розгляду необхідно визначити межі доказування, щоб провести не тільки повне, всебічне та об'єктивне дослідження док-в, а й усунути ті док-ва, які не мають відношення до даної справи. В межі доказування входять тільки допустимі док-ва.
Правило преюдиции вказує на те, що обставини, встановлені набрав законної сили вироком суду, визнаються органами розслідування і суду доказом без додаткової перевірки, якщо ці обставини не викликають сумніви, але не можуть вирішувати наперед винність осіб, які не брали участі раніше в розглянутому кримінальній справі.