КОРОВА
Лихо неприборкане увірвалося в село. Коричневе, як коров'ячий послід. Але той земля-матінка з вдячністю приймає. А від цього стогне вдовами, та малими голодними дітьми.
Обібрали німці все повітки. Мовчки, ридали баби. Невелике багатство: пара курей, та з десяток яєць. Але цим хоч якось годували схудлий дітлахів. Завили будинки і двори, коли хлистамі стали виганяти з подвір'їв єдину надію - корову. Корівки, Краснухи мукали від болю і образи. Вони звикли до поплескування ласкавих долоньок. А тут били нещадно, зганяючи на битий шлях. Як не старалися баби вхопитися за роги своїх годувальник і відвести їх від лиходіїв, отримували лише по руках такі ж різкі помахи хлистів, від яких кров текла струмком. Вереск дітей розносився луною по лісах і полях.
Набрид фашистам шум-гам. Застрочили вулицями автомати. На хвилину заїкнулася тиша. Однак вештався реальної тінню голод знову розбурхав жителів села. І тут пролунав одиночний постріл - впала Мотрона навзнак. А п'ять її малолітніх дівчаток, побачивши матір в калюжі крові, кинулися на бездиханне тіло, применшуючи встати. Задихнулася синява ...
Німці, задоволені собою і щодо настала тишею, з улюлюканням погнали стадо за околицю. Коли здалася остання спина мерзотників, Клавдія наказала своїм пострелятам сховатися в лазні. А сама, не озираючись на те, що творилося біля вбитої, побігла переліском за своєю Білкою. Бігла швидко, але обережно. Всі лісові стежки були їй відомі. Там, в кілометрі від села, був поворот. Її корова йшла в середині стада. І вона поспішала, щоб саме в цьому місці відвести білку в ліс. Німці не мали помітити пропажу, тому як самі йшли в голові і позаду, граючи на своїх губних гармошках.
Ні березовий молодняк, ні квітуча калина не дряпали її ноги. Здавалося, трава розступався перед нею. Навіть птахи завмерли, соромлячись своєї балаканини. Встигла Клавдія. Мовчки пірнувши в середину, взяла за роги Білку і поспішила сховатися в лісі. Мало не зіпсувала все Матрьоніна Краснуха - та, було, кинулася слідом за ними, але Клавдія ласкаво погладила її, повернувши до решти бідолахам.
У село входили під шум зливи. Для обох він був радісним: змивав не тільки бруд, піт, гедзів, а й охолоджував кров'яні рубці німецьких батогів. Будинок був крайній. Відпустивши Білку, яка знала дорогу в хлів, Клавдія пішла в баню. Діти кинулися до неї. Цілісінький.
Подоївши корову, прімолкшая сім'я напилася в останній раз парного молока. Майже повний дійниця Клавдія зазнала сиротам. Виявилася в їх хаті старенька баба Варя.
- Пийте. На всіх ділите, - сказала Клавдія, - я пішла до дядька Степана.
І, залишаючи без відповіді розведені в сторони від подиву Варін руки, пішла на край вулиці. Єдиний чоловік в селі повинен сховатися від німців, незважаючи на те, що клишоногі. Зараз він був необхідний, як ніколи. Зайшовши в хвіртку, вона постукала у вікно.
- Ти, Клавдія, чи що? - почулося за вікном.
- Я. Відкривай.
Недовгий була розмова. Час квапив. Вже сутеніло. Німці вміли рахувати - могли виявити пропажу. Зарізати корову - справа нелегка, тим більше по темряві зробити заготовки. Це доведеться всьому селу топити печі. До ранку не повинно залишитися і сліду навіть від кісток. Голодні збереглися собаки зроблять свою справу. Надія була і на те, що білки не врахують. Однак обережність кликала поспішати.
Обидва на ганку завмерли. У хати Степана зібрався весь сільський люд. Клавдія вийшла вперед:
- Бабоньки, доведеться всім ніч працювати. Степан зараз заріже Білку. Як я її забрала, розповім потім. Топіть печі, варіть м'ясо, ховайте на зиму. Ділити порівну колись. Кому що дістанеться. Ти, Степанида, будеш роздавати. В першу чергу, у кого багато дітлахів. Баба Варя, ти береш на себе Матрьоніна - всім миром допоможемо?
- А куди ж я від них тепер - суседі двері в двері, - відгукнулася та.
- Клавдія, а не шкода корову-то? Своя адже, та ще й на всіх ділити? - прошепотіла Настенка.
- Молода ти ще, Настенка. Вижити лиху годину можна тільки разом. А німці і шматочка не отримають від моєї Білки! За роботу, баби. Ляси точити не на часі.