Основним документів захисту прав дітей є «Конвенція про права дитини» Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.89 та ратифікована Верховною Радою Української РСР 13.06.90.
Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1989 році, визначає носія цих прав як людини, яка не досягла 18-річного віку. Забезпечення прав дитини - багатофункціональна і складна проблема, скоріше навіть комплекс взаємопов'язаних проблем, від вирішення яких значною мірою залежать перспективи фізичного виживання і морального розвитку будь-якого суспільства.
Порівнюючи Конвенцію про права дитини з Декларацією про права дитини 1959 року можна відзначити наступне: Декларація містила 10 коротких, що носять декларативний характер положень (вони іменувалися принципами), Конвенція має 54 статті, які враховують всі, пов'язане з життям і становищем дитини в суспільстві. Конвенція про права дитини конкретизує положення Декларації прав дитини. Конвенція на відміну від Декларації зобов'язує держави, які приєднуються до Конвенції, нести юридичну відповідальність за свої дії по відношенню до дітей. Країни, що ратифікували Конвенцію про права дитини або приєдналися до неї, повинні переглянути своє національне законодавство для забезпечення його відповідності положенням Конвенції. Підписуючи Конвенцію, держави заявляють про своє зобов'язання дотримуватися цих положень і в разі їх невиконання, несуть відповідальність перед міжнародним співтовариством.
Для цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.
Центральною ідеєю Конвенції виступає вимога «по якнайкращому забезпеченню інтересів дитини» і, на відміну від раніше прийнятих документів, вона має силу міжнародного права.
Всі її положення зводяться до чотирьох вимогам, які забезпечують права дітей: виживання, розвиток, захист і забезпечення активної участі в житті суспільства.
Значення Конвенції неоціненно, так як вона в значній мірі звернена не стільки в даний, скільки в майбутнє людства. І це актуально для нашої держави, в якому проживає понад 32 мільйонів дітей.
- визнання дитини самостійної, повноцінної і повноправною особистістю, що володіє всіма правами і свободами
- пріоритет інтересів дитини перед потребами держави, суспільства, сім'ї, релігії.
Конвенція констатує, що свобода, необхідна дитині для розвитку своїх моральних і духовних здібностей, вимагає не тільки здорового та безпечного навколишнього середовища, відповідного рівня медичного обслуговування, забезпечення норм харчування, одягу і житла, але і надання цього в пріоритетному порядку завжди, незалежно від стану розвитку держави.
Для більш глибокого усвідомлення положень Конвенції доцільно всі права дитини, закріплені в ній, розподілити по групах. Найбільш оптимальною є наступна структура цих груп:
а) особисті (цивільні) права дітей;
в) політичні права;
г) права дитини на освіту та культуру;
д) права дітей на захист в екстремальній ситуації.
Тетяна Алексєєва, Станіслав Широ. "Конвенція про права дитини"
Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.89 та ратифікована Верховною Радою Української РСР 13.06.90.