2. Філософський і загальнонаукових рівні пізнання явищ управління.
3. Спеціально - науковий рівень пізнання явищ управління.
4. Соціологічний підхід до дослідження явищ управління.
5. Об'єкт, предмет і завдання соціології управління.
Це пов'язано з тим, чтопос-троение ефективного державного управління та його ме-ханізм - державної служби - неможливо без опори наісследовательскій потенціал, теорії і методів соціології управління.
До теперішнього часу соціологія управління ще не полу-чила загальноприйнятого, завершеного оформлення в якості част-ного соціологічного напрямку, як, наприклад, соціологіятруда, освіти, молоді, політики і. т. п. Цим багато в чому пояснюються різноплановість і досить суттєві відмінності в структурі і змісті відповідних підручників і навчальних посібників.
Існує 2 точки зору на управління.
Перший підхід розвивається в рамках кібернетики, яка стверджує, що управління є в природі, техніці та суспільстві. Тут управління представлено як механізм досягнення цілей за рахунок побудови зворотних зв'язків.
У природі без людини спонтанно функціонують механізми самокомпенса-ції, саморегуляції, самоорганізації. Але ми не маємо права віднести їх до явищ управління. Ці потужні природні процеси можуть бути віднесені до протоуправленію.
Управління без устремління в майбутнє, без сформулированно-го або змодельованого людиною бажаного результату і схе-ми, плану його досягнення і, звичайно, без свідомої побудови механізму зворотного зв'язку втрачає своє основне властивість.
Фактор людської свідомості в принципі відрізняє управ-ня в суспільстві від процесів регуляції і самоорганізації в при-роді завдяки його унікальній здатності проектувати буду-ний.
У Росії проблема управління, проблема нашого цивілізаційного руху вперед, посилюється зятя-нувшись процесом інституційної емансипації управління від владних функцій і функцій розпорядження власністю. Це деформує управління, ускладнює пере-хід країни на інноваційний шлях розвитку.
Для розумі-ня управління недостатньо сказати, що управління в загально-стве відрізняється від процесів саморегуляції і самоорганізації в природі. Потрібно показати, як і чому підтримується розділі-ня людей на керуючих і керованих, як керовані соче-тануть в собі поведінку об'єктне (підпорядковане) і суб'єктна (спонтанне, який не підвладний зовнішньому впливу), як керуючі в цих умовах організовують регулювання і добиваються поставлених цілей .
початку XX століть.
У сучасному суспільстві з появою держави, влада і багатство склали основу синкретизму регулятивного механізму панівної верстви.
На рубежі XIX і XX ст. індустріалізація привела до зростання монополій, великих корпорацій. Все частіше власник-власник і розпорядник-керуючий окази-валися різними особами. До того ж у великих корпораціях уста-встановлюються акціонерна організаційно-правова форма владе-ня капіталом. Природним стало запрошення фахівця в якості найманого працівника для здійснення безпосереднього-них функцій управління. Так відбулося розділення власне-сти (володіння) і управління.
Зростає шар людей, зайнятих управлінням як спеціалізованим видом діяльно-сті (в державних і муніципальних органах демократичний-ської влади, у великому і середньому бізнесі). Спостереження над цими процесами підсумував американець Джеймс Бернхейм в своїй книзі «Революція ме-неджеров».
Передчуття такої «революції» було вже у Сен-Симона. Він, зокрема, прогнозував, що незабаром на зміну власників-капіталістів прийде інженерно-технічна інтелігенція.
Виділення управління в самостійний вид со-ціальної діяльності стало відбуватися в значно більш пізній пе-ріод шляхом поділу влади і відділення управління від владе-ня власністю. Цей процес для багатьох країн, в тому числі і для Росії, ще не завершений.
Досягнення цих дисциплін були використані в побудові різних теорій управління, які також довгий час були (а багато в чому і зараз залишаються) в полоні пред-ставлений природничо парадигми. «Людський фактор» виробництва виявився "міцним кричиш-ком».
1. Сам суб'єкт управління виявився складним, що розвиваються со-соціальним утворенням, розшаровується на різні види діяльності і закріплених за ними людей.
2. Об'єкт управління перестав бути тільки підлеглим і залежним від суб'єкта індивідом. Взаємодіючі індивіди далеко не завжди вимагають зовнішнього впливу для направлення і регулювання їх відносин. Вони і самі здатні до самоорганізації і самоврядуванню, можуть організовано протистояти силовому втручанню.
3. Створювані людьми системи управління не можуть бути досконалими і незмінними тривалий час. Вони постійно вимагають модернізації, приведення у відповідність з новими умовами і завданнями.
Не можна сказати, що загально-ство, його окремі підсистеми та організації успішно справля-ються з проблемою своєчасної та адекватної перенастроювання управління.
У період переходу від індустріального до постіндустріального (інформаційного) об-ществу стала проявлятися тенденція до нового синкретизму: до об'єк-єднання організації і самоорганізації як домінуючого способу в регуляції суспільних відносин.
У першому наближенні логічно визначити, що управління це цивілізаційне винахід, явище культури, широко ис-пользуемя на практиці спосіб раціональної регуляції челове-чеський діяльності, спрямованої на оволодіння і Перетворюва-ня об'єктів будь-якої природи, а також на створення засобів воздей-наслідком на них.
Управління має особливе громадське значення у вирішенні проблем переходу суспільства від індустріальної до постіндустріальної стадії розвитку (надії на краще майбутнє, побоювання настання нових потрясінь).