ЧОГО ХОЧЕ СОЛДАТ
Бій втомлено гарчав там далеко, на заході. Шість танкових бригад введених в прорив йшли все далі розриваючи тили німецької армії.
Танк під номером "сорок шість" з розірваної гусеницею стояв всього за сотню метрів від розгромленої протитанкової батареї.
Попало ж водив подати вліво!
"Нахабу" - спішно встановлене прямо в траві мінне поле знайшло свою здобич. Відбулися ще легко.
Номер 43 ще горів в ста метрах від них. Ніхто не вибрався з танка. Просто не встигли.
Стоячи на вежі лейтенант озирався навколо. Протитанкові жовті млинці хв звідси в траві легко помітні.
Водила, знявши чобіт, розтирав занімілу, контужений ногу. Голову опустив винувато.
Вибух пошкодив не лише гусеницю, але також розламав провідний каток і погнув перший торсіон. Без ремонтників не впоратися. Тільки рембат відстав ще два дні тому. Допомагав лагодити танки прориву.
Микола-баштовий стрілець, зіщулився. Ось кому дісталося!
Танки-прориву-незграбні монстри оборону ворога зламали, але майже всі були підбиті вогнем протитанкових гармат і гаубичної артилерії. Скільки екіпажів полягло.
Він погладив ласкаво клепанную горбисту броню.
Танк канадської збірки, марк3 Валентайн, в бригаді отримав кличку "Валентин". -Сашок, може ми сходимо?
-Ти сходиш, а мені голову підставляти?
-Блядь буду, командир! Все нормально буде!
Лейтенант стомлено зітхнув, сплюнув з висоти і потер запітнілий потилицю п'ятірнею.
Вони йшли по коліях. Там де танк пройшов-там мін немає.
Серьога повісив на груди трофейний короткий автомат. Микола вийняв з за пазухи комбезі револьвер Наган і ніс його в опущеній руці. Кобуру на поясі танкісти не носили, щоб не заважала. Коли танк горить-кожна секунда на рахунку! Зустрінеш в люку-вважай-мрець! Револьвером Микола обзавівся після випадку з Семеном - колишнім водієм їх танка. Похмурий водила носив пістолет в кишені комбезі, а той візьми і вистріли сам так прямо в ногу! Семен загримів під суд нібито за сомострел. А у суду у воєнний час два покарання: куля в потилицю або штрафна рота. Насіння закатали в штрафники і більше ніхто про нього нічого не чув. Револьвер сам не вистрілить-система не та.
Серьога був великий любитель збирати трофеї. Але при цьому жаднюгою не уславитися, навпаки, завжди ділився здобутим з членами екіпажу.
Зараз найзручніший випадок-начальство далеко, трофейників ще не появілісь.Что знайдеш-все твоє! Батарею з трьох "гадюк" бригада проутюжить за кілька хвилин, не втративши машин. Велика вдача!
Смертоносні снаряди цих гармат пробивали будь-яку броню. Ось тільки гармати ці після першого ж пострілу заривалися станинами в землю на стільки, що артилеристи не могли їх уже витягнути на руках і повернути якщо буде потрібно в іншому напрямку.
Тепер вм'ята в землю гармати стали просто військовим металобрухтом.
Микола сів на краю рівчака з снарядними ящиками і далі не пішов. Дивитися на роздавлені тіла не було бажання. Серьога не гидливий, нишпорив по трупах-шукав золото і годинник. Годинники він потім не рідко дарував або міняв на спирт і консерви.
Свіжий вітерець з півночі не ніс прохолоду, а тільки запах гару. Відступаючі фріци палили залишаються селища. Сонце хилилося до заходу, але прохолодніше не ставало.
Шолом Микола залишив в танку і тепер розстебнув гудзики гімнастерки під комбінезоном до пояса. Облизав сухі губи.
Хотілося їсти і пити. Вода скінчилася вранці, а НЗ прикінчили перед початком наступу.
Кухню раніше ніж дня через три не побачиш. А в настанні може і десять днів. Кухарі, вони люди ніжні-не люблять близько до кулям кашу варити.
-Колян! Іди швидше!
-Жерти знайшов чого ?!
"Що може бути краще їжі зараз?"
Микола знизав плечима і поспішив на поклик Серьоги.
Той стояв над ровиках зі снарядними ящиками, навпаки останків лівого знаряддя.
У ровиках на спині лежав мертвий німець. Світловолосий, з відкритими очима молодий хлопець в камуфляжній куртці та запорошених сірих штанях.
-Навіщо покликав? Що я - покійники не бачив?
Серьога нервово реготнув.
-Подивися, земеля! Ти з ним схожий - як брати близнюки!
Микола здригнувся і подивився уважніше. Схожий і справді схожий!
Серьога спустився в ровик, мимохідь зняв з трупа годинник і витягнув з нагрудної кишені сіру солдатську книжку.
Небіжчика звали Іоган Крайн. На фото вкладеному в книжку він посміхався, оточений мабуть сім'єю. Батьки і дівчина-підліток, дуже схожа з ним-сестра, мабуть.
Микола перевів дух. У нього теж вдома мати, батько і сестра, нехай не така красуня, але бойова, спритна Олька. Рідні місця ще і не звільнили. Далеко до них фронту. Як там рідні, під фрицами?
-Та облиш ти, Колян! Мерзоти кінчені! Ми їх звали. Сам прийшов і здох як собака!