- Що, - питає, - ти мужичок невеселий, що голову повісив?
- Все правду по світу шукаю - ніяк не знайду.
- Чого ж за нею далеко ходити? Вона тут, - і дістає дідок капшук шкіряний, шнурком шовковим перев'язаний.
- показуй скоріше! - зрадів мужичок.
- Е ні. За показ, наймиліший, гроші платять. Є гроші - мусиш.
Нічого робити, дістав мужик останню копійчину. простягнув старому. Той розв'язав капшук:
- Де ж вона, правда, твоя? - здивувався мужичок. - У кошелі то порожньо!
- Було порожньо! А як обдурив я тебе, копійка-то, бачиш, і завелася. Іншого обману - ще копійкою розживуся. Копієчка до копієчки - рублик, рублик до рублику - ось і сотенку. Зрозумів, як це робиться? Мозолів, як ти, я не натирав, спини не гнув, поту не посилав, а грошенят, дивись, нажив. Живи і ти на мій манер. Набери побільше лика для постолів. З голоду мужички тобі цього добра цілий віз з лип надерут. А ти віз-то на базарі за хороші рублі продай. Грошенята і заведуться. Чи піде справа - лавку купиш. Далі більше: одного навколо пальця обведеш, іншого обману - дивись, майстерню завів, працівників найняв. Вони на тебе за шматок хліба день і ніч стануть спину гнути: напрацювати і хороми кам'яні, і коней каретою. Гроші від чужого поту до тебе струмком потечуть. Земельних угідь на них купиш - ось ти вже й поміщик, завод збудуєш - ось ти вже і капіталіст: став багатим, знатним. Зрозумів у чому моя, правда?
- Тьху! - розсердився бідняк. - Ну і, правда! Тебе послухати, так мені треба обманювати свого брата - такого ж бідолаху?
- Брата? - посміхнувся дідусь. - Ні-і. Як то кажуть, гусак свині не товариш. Якщо завівся у тебе капіталець, бідняк тобі більше не брат. Він тепер для тебе слуга-працівник, а ти для нього важливий пан. Ось вона, братик, де найголовніша, правда-справедливість.
- Обманщик! - вигукнув спересердя мужичок. - Чи не потрібна мені твоя несправедлива, правда - піду справжню шукати. До самого царя - батюшки дійду, в ноги йому кинуся та знайду.
- Ось дивак-людина! Так адже цар-то найголовніший на Русі поміщик і багач. Та й не підпустять тебе до нього навіть за версту. А станеш шуміти, царські слуги миттю вгамують. Таку правду пропишуть - вік будеш пам'ятати.
- Ех, простак! Був би грамоті вчений, то і в законі прочитав би все ту ж мою правду-матку: мужик працюй щосили і з хліба на квас перебиває та помилковий. А господар чужою працею користуйся та живи розкошуючи.
Нічого більше не сказав мужик - гнівно блиснув очима і пішов.
Так і не дізнався він, кого на дорозі зустрів. А звали того хитрого дідка ... Кривдою.