На маленькій галявині, біля лісу, в сірій будочке, біля непоказного будиночка жив маленький цуценятко. Ніхто з домочадців не хотів з ним грати, ні котик, ні курочка, ні маленький козеня. Вони всі вважали, що він маленький, незграбний і негарний, з стирчать в різні боки волоссям вовни.
Всі норовили образити цуценятко, то вип'ють молочко, яке наливали в мисочку цього маленького вовняного клубочка, то потягнуть вкусняшку, якої господар хотів порадувати цуценя.
Так минали дні і тижні. В один з морозних днів, вирішив цуценятко, піду в ліс, подалі від моїх кривдників. Прихопивши свою солодку кісточку, пішов він, світ за очі.
Зайшовши далеко в ліс, знайшов покинуту нірку, а в ній багато запасів їжі. Так прожив цілий місяць він в лісі, спочатку боячись і темряви, і різних звуків, але пересиливши страх, він вночі вийшов з нори і носом до носа зустрівся з небаченим звіром, і як цуценяті здавалося, ну дуже вже великих розмірів. Спочатку наш цуценятко злякався, піджавши хвостик, притулився він до землі і спробував заскавчати, але замість тоненького «р-р-р» пролунало гучне гарчання, і раптом небачений звір, піджавши хвостик, кинувся бігти, ламаючи гілки на своєму шляху.
Тут наш цуценятко вирішив продовжити нічний знайомство з зимовим лісом, пішов углиб лісу і побачив трохи далеко загадкове світіння. Наблизившись, побачив яскраву світиться ялинку, він підійшов до неї, і йому так захотілося побачити свого господаря, відчути його теплу долоню у себе на шиї, що опустивши голову, наш бідненький цуценятко пішов туди, куди не знав і сам.
Минуло небагато і немало часу, як йшов цуценятко і раптом він почув крик, «врятуйте, допоможіть, вовк», він кинувся на крик. І вибігши з лісу, опинившись на узліссі, побачив, як кіт, козеня і курочка, в испуги, збившись у купу, дивилися на сіре велике тварина. Цуценятко ж в ньому визнав того з ким зустрівся в лісі і заричавши він кинувся рятувати своїх «друзів», які колись образили його. І в цей раз, як і тоді в лісі, піджавши хвіст, вовк кинувся бігти.
Коли ж наш цуценятко підійшов до переляканим «друзям», ті здивувавшись визнали в ньому того маленького, некрасивого цуценятко, якого їм доводилося ображати. Ну а тепер від подиву, відкривши роти, вони побачили красивого, великого і сильного захисника - сторожового пса.
«Прости нас, ми були такі дурні, і ти образи не тримай на нас», просили пса врятовані тварини. Він їх простив і разом вони прийшли до хатинки. Господар вибіг на зустріч і став тріпати цуценя за шию.